Українське Різдво-Коляда — це Свято Різдва Світа і хвали Господу-Творцю. Святий Вечір є по думці народу містичною добою Різдва Світа, коли-то і людина народилась. Думка про присутність Господа на Святій Вечері горує понад усіми іншими. Є оця Тайна Вечеря найбільшою реліґійною дією Українського Різдва.
Ідеологія Свят Коляди й Щедрого Вечера, ― а особливо їх Пісень, ― має виразні знамена преісторичности і творить окремий світ думок і вірувань. Я назвав би його Храмом Старовіцьких Українських ідеалів і загальнолюдських мрій — духовних, реліґійних, суспільних і господарських — що гармонізують з собою і творять цілість — і, можна сказати, стиль — всенародної давньої культурної будівлі в Саду Божественних Пісень.
Нарід відноситься до цього Храму з побожністю (пієтизмом) і виключає з нього все профанне, з буденного світогляду, набутого з пізніших племінно-культурних взаємин. Цей буденний світогляд міститься в українських казках та прозових леґендах і культових поведінках з дуалістичними й анімістичними мотивами — і з ними нема ніякої спільності основній ідеології Коляди й Щедрого Вечера, а передовсім Колядок та Щедрівок.
Хоч зараз велика частина Українського народу, — особливо нове покоління, що виросло на повоєнних руїнах, — не здає собі справи з провідних думок цих Свят, але інтуіційно відчуває повагу і святість давніх традицій. І все-таки увесь нарід держиться досі старовіцьких святочних звичаїв і поведінок. Сю інтуіційну свідомість чогось величного й Святого, переказаного предками і зв’язаного зі старовіцькими обрядами, піддержують злучені з святочним часом пісні, — ось як: Колядки, Щедрівки,Гаївки і т. д., — і в них-то найбільше міститься народних традицій, як реліґійних, так господарських і суспільних, поданих у мітичному вигляді.
Оця праця є спробою відтворити з тих традицій образ давньої Української віри і культури. Ця віра триває досі, хоч не є сформульована доґматично, а давня Українська культура є в основах сучасного життя народу. Нарід жиє старими ідеями; а інтеліґенція народна переходить над ними до порядку денного, не здаючи собі справи з їх культурної ціни і сили, не розуміючи психіки народу і будучи в постійній з ним дисгармонії; не цінить культурного давнього дорібку, який мав колись свою стійкість і міг би бути вихіснуваним і сьогодня, хоч інші зараз життєві й культурні обставини й поняття.
Пісні і в Піснях — сутність і сила Українства: доки Колядники ходять, доки співають Колядки, Щедрівки, Гаївки, доки Писанки пишуть, доти Українська віра і нарід будуть у Світі.
Колядки і Щедрівки як вислів Староукраїнських традицій.
Ідея Почину Світа і його Творця.
Світові традиції Почину, Сотворення, Світа.
Знайтися у вирі людських думок і прагнень.
Українська віра у Творця і Господа Світа ― Бога.
Про слова "Свято", "Святе", "Святі".
Багацтво ідей в Українськім імені Коляда.
Значення Коляди як свята повинно би виходити з її імени. Походження того імени темне з лінґвістичного й етнічного огляду і лишень з його застосування при Різдвяних містеріях і обрядах можна робити здогади про його значення й етнолінґвістичну приналежність.
Отже:
1. Називають Колядою — саме Свято Різдвяне: Коляда — це друга технічна назва Різдвяного Свята.
2. Називають Колядою — Дідуха–Прадіда, що є мітологічною постаттю Свята. Коли вносять на Свят-Вечір сніп пшениці, або жита чи іншого збіжжя, називають цей сніп Колядою. Подано було вже пояснення, що Дідух — це символічна постать Різдва і що його звуть Різдвом для того, бо Прадід — це мітичний культурний лицар і приносець культурних дібр; а саме Різдво як Різдво Світа дає народові перші культурні здобутки: збіжжя, пашню, звірину та ін. — і через те уявляється народові доброприносцем і якоюсь ідеальною поставою. Окрім цього пояснення, є інше — має Дідух ще особливу долю зображування кожного з цих благ, які Різдво приносить, та висловлення собою всіх Святочних мотивів. Тому звуть його (іменем Різдвяного Свята) — Колядою.
3. Називають Колядою — настільний Колач або Хліби на Святій Вечері. Тим Колачем чи тими Хлібами складає нарід свою первісну жертву Богові.
4. Називають Колядою — Святочну жертву. Жертва величальна і подячна Творцеві Світа за його Сотворення. Ідея первісних жертв є в Українського народу здавен-давна і загально-принята. Через саме Різдвяне свято вона є поширена і знана між народом по всій Україні. Жертви первісні практикуються досі у деяких народів природи з найстаршими культурами. Первісна жертва є прототипом жертви Богові та найбільше первісною реліґійною дією. Всюди у пракультурних народів приносять лише первісні жертви і по при них ніяких інших жертв не приносять. Ознакою жертв пракультурного округа є їх віддавання Найвищому Єству з виразом почести і любови. З кожного добутку — дар Богові; це перша гадка Господаря — і нема навіть жадного застереження з його сторони про свою частку.
5. Називають Колядою — Хліб: Хліб-Коляда має значення символу культурних первісних здобутків, виражених загально "хлібом". Святовечірній хліб називають ще Корочуном і це не тільки символ особи Прадіда, але і тих первісних культурних здобутків, які приписує нарід Прадідові. Таке саме значення символу культурних первісних здобутків, виражених загально "хлібом", має і Хліб-Коляда. Як переконаємося з опису Святої Вечері, Колач і Хліб — це суттєві її речі. Вони появляються на ній як найкращі, ідеальні, здобутки і в багатшім виді: як хліб з чаркою сирого меду на нім, пшениця з медом (Кутя), хліб печений на меді (Медівник) — звичайно в подобі великих виплітаних медівникових звізд. Це Святочне сполучення двох зразків поживи, хліба і меду, є висловом ідеалу первісного Українського рільника й пасічника разом і вважається народом Колядою вищої якості. Пшениця, мід та віск і пчоли є особливо ідеалізовані Колядками про Сотворення Світа.
6. Називають Колядою — два або три Хліби Святочні разом, з особливою їх символікою як постави Астральної Трійці: Місяця, Сонця і Зорі, або: Місяця, Сонця і Господа, — постави Небесних Святовечірніх гостей. З оцими-то символічними Хлібами обходить Господар хату, своє подвір’я та стайні з худобою.
7. Називають Колядою — Святовечірні Хлібні дари: одні з них призначують на пожертвування для церкви, другими обділюються взаємно з дальшою й ближчою ріднею, відносять як "Коляду" або "Вечерю" своякам, крівним, убожині, приятелям.
8. Хлібом-Колядою обдаровують Колядників-співаків, яких уважає нарід за Небесних післанців або за Святочних Духівників. Називає отже нарід Колядниками цих ідеальних своїх Духівників-піснярів, які є уособленням Старовіцьких Українських традицій і мрій про Послів Небесних, звіщаючих народові велику світову містерію, тайну Різдва Світа і появу Господа.
Постаті тих Колядників зливаються в уяві народу з мітологічною Астральною Трійцею, що приходить в гостину до ідеального Господаря. В дивнім загально поширенім містицизмі Різдвяних Свят, який заволодів усією народною психікою, оці Духівники-Колядники стають в очах народу оповиті таємним німбом Святости, — вони самі собою приявляють Первовічні Небесні явища, тобто Астральну Трійцю. Їх називає нарід "Божими Служеньками", Трьома Небесними Товаришами, Трьома Братами, (Трьома) Королями. Вони звіщають народові давні таїнниці Світа, приходячи в гостину до Господаря несуть йому благословенство для роду і плоду і всяке добро і щастя від Господа. Колядників можуть бути більші гуртки та все між ними є три передові. Звичайно однакож гурт Колядників, виступаючи колядувати, ділиться на гуртки по три особи і так, Трійками, розходяться колядувати (принагідно "щедрувати"). Провідника Колядників називають Береза.
9. Називаються Колядами або Колядками — Святоріздвяні старинні пісні, що проголошують та поширюють між народом провідні ідеї Свята Коляди, всю його містику, весь його реліґійний чар і зміст. Староукраїнські Колядки мають в першій мірі всі характер культово-реліґійний, з кількома відмінами реліґійного шанування відповідно до культурно-історичного розвитку Українського народу. Та основою цього шанування є ідея Почину Світа і його Творця. Для того всі Українські Колядки можна визначити як міти про Почин Світа і Первовічне людське життя. Тому то і традиції про первісне господарське й суспільне життя народу містяться в Колядках.
Це багацтво й велика ріжнорідність ідей, які містяться в Українськім понятті імени Коляди, наводять думку, що ідеологія Коляди — це Українська народна властивість і що саме ім’я будучи таке близьке до душі Українця, коли не є Українського походження, то було Українцями колись засвоєне і зовсім знаціоналізоване.
Та, твердження це ніби-то протистоїть тому факту, що імени, подібного до Української Коляди, вживає кільканадцять інших народів для означення деяких святоріздвяних явищ — і з загально прийнятим поглядом етнологів, що основою імени (Укр.) "коляда", (Польс.) "kolęda" та ін. є Римські "calendae", яких святочний час і обряди, — враз з Римськими Brumalia-ми й Saturnalia-ми, — припадали менше-більше в той самий час, що християнсько-католицькі свята Різдва Хр., змішалися з християнськими обрядами і передали їм своє ім’я — калєнд.
Доведемо, що
ім’я Коляди, калєнда, чи колєнда, не має і тіни цього культурного значення що Римські calendae; що це ім’я Коляда навіть у відмінній подобі у чужих народів зближене ідеологічно до Українських Святоріздвяних ідей, — і ще раз ствердити, що
Римські свята, передовсім calendae й brumalia, не могли мати з Українською Колядою нічого спільного культурно, бо Староукраїнське свято Різдва є під оглядом культурно-історичним далеко раньше; а тим самим також ім’я Коляда, що містить в собі весь ідеологічний зміст Свята, мусить бути старше, ніж сalendae.
Порівняння слів Коляда і йому подібних у різних народів.
Першу частину цієї тези можна вирішити через провірення значення слова Коляда і йому подібних, у цих народів, що його вживають.
Подаю перегляд форм і значення святочного застосування цього слова у згаданих народів, згідно дослідів пок. академіка А. Н. Веселовського. Я поділив би ці народи на дві ґрупи: одна, яка вживає слова, однозвучного з Українським, — друга, в якої це слово зближене звуково до Латинських калєнд.
І ГРУПА: Народи, які вживають слово, однозвучне з Українським "Коляда".
Українці — "Коляда" = Свято; Хліб як символ. "Коляда" = Святочний хлібний дар; те саме: "Колядь" як збірне (collectivum). "Коляда", "Колядка" = пісня Святочна; "Калина" = Святочна пісня і Святочний дар.
Білорусини — "коляда" = святоріздвяна пісня.
Москалі, Великорусси — "колядская пЂснь".
Чехи й Словаки — "koleda" = пісня.
Словінці — "kolednica" = святоріздвяна пісня.
Болгари — "колида", "коледа", "коляда" = пісня і дар.
До тої самої катеґорії різдвяних термінів треба зачислити болгарський і сербський "бъдник" і "бадняк", бо їх ідеологічне значення рівняється подекуди з "Колядою":
Болгарський "бъдник", "бадник" = свято Різдва або його надвечір’я; також — різдвяний хліб; "заклад бъдник" — різдвяне горіюче поліно;
Сербський "бадняк" — різдвяне горіюче поліно.
Литвини — "kalёda" = дар, милостиня.
Мадяри — "koleda" = збірка дарунків, колекта .
Сицилійці — "carennuli di Natali", т. є. 12 днів перед Різдвом, після яких вгадується погоду кожного місяця в році.
Провансальці — "caligneau".
ІІ ГРУПА: Народи, які вживають слово, зближене звуково до Латинських калєнд.
Болгари — "коленде".
Поляки — "kolęda" = святоріздвяна пісня і дар.
Французи — "tsalenda", "chalendes", "charandes", подібне до Альбанського "colĕndrĕ"; французьке — "charendar", т. зв. "королівський хліб".
Провансальці — "chalendas", "chalendal"; "colinda" (Новий Рік ).
Новогрецьке — "κολιάντα".
Альбанці — "colĕndrĕ", т. зн. свято Різдва і хліб, печений в день перед Різдвом і роздаваний дітям 10-15 літнім, що ходять по хатах опівночі по Різдві.
Абхази — "коланда" (Новий Рік ).
З порівняння виходить, що форма "коляда" в уживанні народів значно перевищує форму другу, подібну до Римських "calendae". В Українській формі, окрім виключно Українського значення імени Коляда як свята Різдва Світа і шанування Прадіда, — бо такого значення Коляда у інших народів, навіть Слав’янських, зараз не має, — вживається у всіх народів І-ої ґрупи ім’я "коляда", — або "колядка", "kolednica", — як назва різдвяної пісні. Крім того означує це ім’я в Українців Різдвяний хліб, колач. У Болгарів цей хліб названий бъдник, але він тотожний з Українською Колядою в її символі Прадіда і заразом як "заклад бъдник", — т. є. різдвяне горіюче поліно, — враз з сербським бадняком приявлює Прадіда. Крім того Коляда в Українців, Болгарів, Литовців та Мадярів є тотожною з Святоріздвяним дарунком.
Ориґінальна Українська назва Коляди — Калина.
Ориґінальною є окрема Українська назва Коляди — Калина, що дає привід до окремих культурно-лінґвістичних здогадів, які сходяться з понижче поданим (Вавилонське "kalû").
Звертає увагу, що мимо звукових ріжниць, Українська "Коляда", виражаюча Різдвяний хліб і Різдвяний дар, схожа своїм значенням з Альбанською "colĕndrĕ", яка також означає Різдвяний хліб і дар, а при тім тотожня в своїм обряді роздачі хліба 10-15 літнім дітям з Новорічним Українським обрядом.
А ще більше цікаве те, що Українська Коляда схожа своїм значенням Різдвяного хліба з Французським "charendar", т. є. королівським різдв. хлібом. Ми бачимо при тім усім, що в ідеології Коляди та інших подібних назв нема ніякої ні лінґвістичної, ні ідеологічної схожости з Римськими "calendae", хіба у цій загально взятій ідеї, що — у Римі було народне свято і тут є народні свята.
Натомісць оказується оце феноменальним, що Французське "charendar" і Альбанське "colĕndrĕ" є немов відгомоном Страроіранського вислову. А саме — Староіранське "xvаr", verbum, — чит. хар, - "v" є ледве чутне, — значить: споживати, з’їдати (geniessen verzehren), заживати: їсти або пити. Каузативно: давати кому їсти, пити. Infinitivum: "xvаrətəə"; "xvаіrуąn". "Xvarənti" значить: заживання, їдження, пиття (Geniessen. Essen, Trinken); Ново-перське: "xvаl", значить: їжа. Відміну до "xvаr" подає Pahlavi: "xvаrdan"; Ново-перське: "xvаrad".
Ми бачимо, що звуково й ідеологічно — як хліб і пожива — вислови Французький й Альбанський покриваються з Іранськими. Та найважніше тут є оце, що наведені Староіранські вислови вживалися не лише про звичайне споживання страв і пиття напитків, але і про реліґійне споживання Святої, містичної, страви, про дію символічну і спасенну, яка мала придбати вірному безсмертність.
Проф. Christian Bartholomae завважує в примітках до слова "xvаr" — що в двох місцях Авести є бесіда про харчування таємною поживою, сакральним м’ясом, яке дає людям "Yima" (Йіма, або Йам), полубог, мітичний володар майбутнього спасенного віку: хто тоє м’ясо від Йіма прийме і спожиє, той стане безсмертним.
Коли подумати, що Український Святоріздвяний хліб є символом Прадіда, то аналогія з Святочним м’ясом Йіма поглибиться ще більше, бо як Прадід так і Йім є мітологічним добродійним лицарем — Heilbringer.
В кожнім разі Святочне їство й пиття, чи в Українців, чи у Французів, чи загалом у всіх святкуючих народів, набирає з повищої точки огляду окремого освітлення. І чи не буде Іранська ідея містичного "xvarənti" чи-то "xvаl", — хочби лиш як окремий Святочний мотив, — основою технічного імени "charendar","colĕndrĕ", а послідовно й Коляди, окрім інших культурно-лінґвістичних задатків, які не є виключені у тих словах.
Українське і Вавилоно-Ассирійське культурні джерела. "Калета" і "Kallatu".
Виходить з повищого порівняння і з поширення назви Коляди між многими далекими ґеоґрафічно і чужими собі культурно народами, що оця назва взята цими народами зі спільного, чужого, джерела. Під Римські культурно-реліґійні мотиви вона не підходить, вже більше під Староіранські, але й тії не покриваються з Святочною ідеологією кількох згаданих народів, а найменше з Українською. Отже, мусіло бути те джерело інше і мусіло воно вдаряти таким сильним культурним ключем, що йому не могли опертися численні народи.
З давен-давна била культурна сила з Орієнту, і я хочу звернути увагу на те старинне культурно-реліґійне вогнище, котрого проміння сягало в якийся безкінечний округ, бо всюди в т. зв. Старім світі знаходяться сліди ділання й культурні окрухи тої давньої сили. Це Вавилоно-Ассирійський культурний центр.
Одну з пам’яток його впливів ми бачили: Українську передріздвяну Калету, як Вавилонську назву Місяця (A-ji) в ролі нареченої Сонця: "kallatu". І хоч на Калеті є лише Вавилонська назва, а мітологічна ідея Українська є відмінною, то все-таки звертає увагу, що назва Калети є майже однозвучна з Колядою, — а одним з Староріздвяних символів є хліб і мід, подібно як з хліба і меду складається Калета, — і приявлює Прадіда та його двійника Місяця.
Духовенство з постійною службою Богу. Ідея вселюдного покликання до служби Богові.
Таким же вдаряючо подібним до Коляди іменем є Вавилонське "kalû", що значить духівник (Priester) і "ka-lu-ti", що значить духовенство (Priesterschaft).
Зваживши
цей незвичайно високий і вселюдний підйом реліґійний в Староукраїнськім Різдвянім святі;
тую всенародну участь в многоті реліґійних містерій,
цей молитвенний настрій тисяч Колядок,
це загальне почуття потреби дійової жертвенности, —
яке слово могло б здаватися Українському народові влучнішим для названня його великого Свята і всіх Святочних містерій, як не згаданий Вавилонський вислів "kalû" й "ka-lu-ti", т.є. Духовенство з постійною службою Богу, — наколи оцей Вавилонський вислів був йому відомим. А цього можна здогадуватися, бо Староукраїнці, мешкаючі на Підкавказю й над Чорним морем були до Вавилонського культурного центра зглядно дуже близько. Тому якраз можна вгадувати, що Вавилонський вислів "kalû" й "ka-lu-ti" — це прототип імени Коляда. Може вона затрачена в пам’яті народу що до свого походження, але не забута через атавістичні почування як ідея вселюдного покликання до служби Богові.
Як могли бути відомі цілому старинному світові Ірансько-Халдейські Маґи, так могло бути відоме загально, в старині — і до Української відомости дійти — ім’я "ka-lu-ti" духовенства могутньої і культурної держави.
З цього виходило би, що слово Коляда виражує дійовий культ і вселюдний реліґійний настрій народу, народний душевний зов до реліґійної служби Богу. Може і тому є в Українського народу в великій пошані установа Колядників (ka-lu-ti), ревних служивців старого шанування.
Українські Колєдники і Вірменські Θoveleaθən.
Зрештою, на полуднево-східне походження імени Колядників може вказувати й інша ідея. Вірменські Θoveleaθən, народні піснярі-розкажчики Старовірменських епосів, є подібними до Українських Колєдників — і назви одних і других виглядають також на лінґвістично споріднені. А культурно-історичні взаємини Староукраїнців з Вірменами є дуже поважною проблемою.
Свято Коляди і Римські Свята: Калєнди, Брумалія, Сатурналія.
3 повищого розгляду культурно-реліґійних мотивів Свята й імени Коляди та з порівняння їх з останками передхристиянського шанування в народних різдвяних мотивах інших народів, виходить, що ідеологія Свята Коляди не тільки інша, але культурно й історично далеко старша, ніж ідеологія Римських калєнд.
Установлені Юлієм Цезарем вони були властиво лише поширенням нового Соняшно-Місячного календарного ладу; а що найбільше були святом Нового Року після зимового solis conspectus (сонцестояння). З Римськими калєндами були злучені культові свята Сатурналій та Брумалій — і одинокі Сатурналія з помежи цих трьох Римських свят були ідеологічно частинно подібні до Староукраїнського свята Коляди. Бо Сатурналія були святочним спомином первісних культурних переживань Римського народу й шануванням Сатурна і його жінки Опс як народних культурних лицарів і доброчинців. Сатурналія дають лише деяку аналогію до Староукраїнської Коляди, а не суть з нею ґенетично зв’язані. А Брумалія, з святочним волокитством народу і показом розбурханих еротичних почувань були типовим святом Сонця з культом розплодового статевого гону; отже святом культурно-історичного типу далеко пізнішого, ніж Староукраїнське свято Різдва і Коляди.
"Пантеон Володимира".
Про так званий "пантеон Володимира" тут буде хіба коротка згадка. Це зовсім чужий Українському народові світ реліґійних ідей, безперечно накинений йому котримось з його завойовників — пізнішої культурно-історичної доби; не зрозумілий народові як ідеологічно так і поіменно; забутий народом, — хоч далеко давніші ідеї реліґійні Різдвяні задержав нарід і досі.
Коляди Старовіцькі.
Дослідники народних звичаїв відзначають, що в народі чітко розрізняють народні та церковні колядки. Перші називають ще старосвітськими, старовіцькими ґаздівськими, світотворчими, стародавніми, сусідськими, людськими, притчами, другі ж — християнськими, церковними, христосанками.
В Карпатах побутує звичай, коли Береза, — ватажок гурту Колядників, — запитує Господаря: "Якої колядувати — ґаздівської чи церковної?".
Святочні пісні та нове покоління. Оця праця має за тему Староукраїнську культуру й реліґію, яка приявлюється в давніх передхристиянських Святах — реліґійних, господарських і побутових, що досі тривають в Українського народу в фраґментах давніх обрядів і в зв’язаних з Святочними часами народних Піснях.
Хоч зараз велика частина Українського народу, особливо нове покоління, що виросло на повоєнних руїнах, не здає собі справи з провідних думок цих Свят, але інтуіційно відчуває повагу і святість давніх традицій, і все-таки увесь нарід держиться досі Старовіцьких Святочних звичаїв і поведінок. Цю інтуіційну свідомість чогось величного й Святого, переказаного предками і зв’язаного з Старовіцькими обрядами, піддержують злучені з Святочним часом Пісні, — ось як: Колядки, Щедрівки, Гаївки і т. д., — і у них-то найбільше міститься народних традицій, як реліґійних, так господарських і суспільних, поданих у мітичній формі.
Давня віра Українців у Бога Творця. Оця праця є спробою відтворити з тих традицій образ давньої Української віри і культури. Ця Віра триває досі, хоч не є сформульована доґматично, а давня Українська культура є в основах сучасного життя народу. Нарід жиє Старими ідеями; а інтеліґенція народна переходить над ними до порядку денного, не здаючи собі справи з їх культурної ціни і сили, не розуміючи психіки народу і будучи в постійній з ним дисгармонії; не цінить культурного давнього дорібку, який мав колись свою стійкість і міг би бути вихіснуваним і сьогодня, хоч інші зараз життєві й культурні обставини й поняття.
Святий Вечір є по думці народу містичною добою Різдва Світа, коли-то і людина народилась. Та велика частина містерій Свят-Вечера, а також багато Колядок вказує, що ідея Найвищого Єства, хоч нераз спливається з ідеєю Дідуха-Прадіда, має над нею виразну перевагу. Думка про присутність Господа на Святій Вечері горує понад усіми іншими.
Розуміється, що ідея християнська про народження Спасителя світа скріплює оцю давню віру Українців у Бога Творця, що він навідається до своїх людей, принесе їм благословенство і охоронить від злого. І без сумніву відома була й Староукраїнцям загально-світова, а особливо полудневого Сходу думка про неминучий прихід Спасителя з Неба: сліди цієї старої ідеї можна доглянути виразно в старинних Колядках і Щедрівках.
Все те витворює незвичайно поважний реліґійний настрій і віру в Бога без застережень. Весь настрій Святого Вечера зосереджується в одній зворушливій думці, що Господь прийде в гостину і буде на Вечері.
Колядки, що змістом їх перенята вся думка народу, хоч їх не співають у самій святочній хвилі, але аж опісля, по Вечері, — накликують Господаря, щоб готовився, опрятував подвір’я й свою хату, приготовляв столи, стелив льняні обруси та ставляв настільні жертви. "Господонькови" кладуть три колачі та три свічі, вино в киліху, — ідеально: так співають Колядки, — або три киліхи з трояким напитком, наколи є сподівані з Господом два товариші, Місяць та Сонце, або в їх місці християнські святі Петро й Никола. Чекають на Господа, наче на когось найближчого собі, найріднішого й найлюбішого та найбільше шанованого з рідні.
Навіть християнська ідея Ісуса Христа як Богочоловіка і Спасителя уступає тут перед первісним народним поняттям Бога. Тим більше уступає у другу площину мітична постать Дідуха. Постать Господа є тут типовою приявою Бога природних народів: з особистими неозначеними обрисами, але все як уявлення Найвищого Єства і Господа Світа, що людям сприяє і людьми не гордить. Що Господь має бути учасником Святої Вечері, споживати її, заживати Святовечірні напитки, — хочби був духовим Єством, — це одно другому не протирічить у думках народу, коли пригадаємо собі, що на Свят-Вечір і душі померших приходять та поживають останки Святої Вечері.
У тім вибухові життєрадісности на Свят-Вечер, у цій потребі виявлення щасливих почувань серед сім’ї і в бажанні втягнути до того усе, що живе, криється як-раз глибока ідея Свята Різдва. А без сумніву сплітаються тут зараз обидві ідеології, старовіцька й християнська. Нарід дуже справно згармонізував Первовічну пісню Всесвіта з радісними піснями про народження Спасителя Ісуса Христа.
Наукова цінність Старовіцьких Святочних пісень. При розсліді цих пісень показуєсь, що матеріял, який вони подають, є незвичайно цінним для етнологічних дослідів, — і тому рівночасно відчувається потребу більшої кількости записок — і більше вичерпуючих питання, намічені як самим народом, так і дослідником. Α є річчю відомою, що етноґрафічні записки Святочних пісень: Колядок, Щедрівок, Гаїлок і ін., — були роблені досі по-аматорськи, доривочно і безпляново; не пороблено їх у всіх сторонах і місцевостях замешканих Українським народом, так, що вони не вичерпують усіх культурних давніх вартостей, які криються між народом. А нераз одно слово, або одне більше речення має неоціненну вартість для етнологічних дослідів. Ще більшу недостачу можна би закинути запискам народних святочних обрядів, тим паче, що ці обряди є погорджувані й нівечені християнською церквою як "поганські", — а інтеліґенцією як наївні повірки й "забобони" — і нарід укриває їх перед небажаними свідками.
Колядки як Міти про Почин Світа, Первовічне життя.
Два роди світотворних Колядок.
Традиції Спасителя і старинна ідея Бога.
Реліґійні роздуми про Сотворення Світа.
Пракультурна ідеологія: поклін Творцеві.
"Пантеон Володимира".
Про так званий "пантеон Володимира" тут буде хіба коротка згадка. Це зовсім чужий Українському народові світ реліґійних ідей, безперечно накинений йому котримось з його завойовників — пізнішої культурно-історичної доби; не зрозумілий народові як ідеологічно так і поіменно; забутий народом, — хоч далеко давніші ідеї реліґійні Різдвяні задержав нарід і досі.
(За працею: о. Ксенофонт Сосенко. "Культурно-історична постать Староукраїнськиx свят Різдва і Щедрого Вечора". Львів, 1928. - СІНТО, Київ 1994. 343с.)
[2] Прим. Кс. С.: Великі медівники в Астральній подобі, звичайно як восьмигранні, з виокругленими гранками звізди, я зауважав в Підчаєчнині (східна Галичина) в селі Мужилові і в околичних селах.
[3] Прим. Кс. С.: Ці преріжні містерії з Хлібом і Колачем і називання їх неустанно "Колядою" наводять здогад про етимологічну єдність слова "Колач" і "Коляда"; подібно як був піднесений попередньо здогад про такуж єдність імен Корочун і Коровай. До тої самої ґрупи слів належить зачислити і передріздвяну "Калету".
[4] Прим. Кс. С.: Примірів є повно в Колядках.
[5] Збирання, збір (походить з лат.).
[6] Прим. Кс. С.: Назву colinda подає Олена Пчілка (Українські Колядки, Кіевская Старина, 1903, ст. 162).
[7] Прим. Кс. С.: Олена Пчілка, там же, ст. 162.
[8] Чи не була тим джерелом (навколочорноморська) Староукраїнська цивілізація?
[9] Або зринути в Українській свідомості незалежно.
[10] Прим. Кс. С.: Brumalia були святом в часі найкоротших днів зими, передзимовим наворотом Сонця. Для того пояснюють загально слово bruma як найкоротший день. На мою думку, походить назва Брумалій від Староіранського "bram", verbum, — що значить починати волочитися, блукатися наокруги. Порівн. Староіндійське "brhamati", "brhrāmayati" — "він блукає доокола". (За Chr. Bartholomae, Altiran. Wörterbuch, ст. 971.)
"В деяких околицях народ зовсім перезабув стародавні колядки світські, а співає тільки ті книжні, церковні." (Ів. Франко)
Дослідники, — Михайло Грушевський (Історія Української літератури), Сергій Єфремов (Історія Українського письменства), Іван Франко (Наші Коляди) та інші, — пояснюють, як християнська церква в Україні веде "безупинну війну з народом" та його звичаями.
З 17-го століття церковні чинники в Україні намагаються витіснити та підмінити стародавні Святочні пісні, Колядки та Щедрівки, — християнськими піснями з біблійно-євангельськими образцями та розвитком подій, які поширюють під старими назвами коляди, колядки. Авторами цих пісень були братчики, монастирські послушники, дяки.
Є люди, які не підозрюють існування Старовіцьких народних коляд, говорять про прадавній звичай колядування і співають церковні вірші, яким щонайбільше сто-двісті, од сили триста років, або сучасні авторські пісні.
Часом існування Стародавніх коляд засвідчується лише кількома "канонічними" зразками, які постійно виконуються ("Щедрик", "Ой, сивая та і зозуленька", "В полі, полі плужок оре"...).
Церковні "коляди" поширювалися й поширюються усно, в рукописних збірниках "кантичках" і в друкованих збірниках. Вони відомі в Україні лише з ХУІІ століття.
Перше видання почаївського "Богогласника" 1790р. містить біля 250 церковних пісень, серед яких чимало "коляд". Пізніше церковні "коляди" друкують у різних виданнях, окремими збірниками, часто під назвою "Колядники".
Серед недавніх прикладів — КОЛЯДИ, або пісні з нотами на Різдво Христове (Друкарня оо. Василіан. Торонто, Онтаріо 1965. 144с.) : тут знаходиться 80 церковних пісень, поданих під виглядом Коляд. Або розділ "Коляди" серед пісень "Молитовника", виданого у Римі 1991 року стараннями міжнародної організації "Церква в потребі" з нагоди повернення кардинала Любачівського, глави Української католицької церкви, до Львова.
Зразок замішання у світовому Мереживі — наступна сторінка : .
Чимало сучасних співаків виконують як колядки виключно або переважно книжні, церковні твори, або сучасні поетичні твори на християнські теми або на теми спротиву, далі сприяючи замішанню.
Той, хто... (Слова, музика: Танок на майдані Конго)
Cвята ніч (Слова: Fr. Joseph Mohr. Музика: Franz X. Gruber. Переклад з нім.: невідомий)
Тиха ніч, свята ніч! (Слова: Fr. Joseph Mohr. Музика: Franz X. Gruber. Обробка-переклад з нім.: невідомий)
Щедрик (Вжито існуючу назву традиційної пісні. Слова: Олександр Богачук. Музика: Іван Сльота)
Пісні на християнські теми прижились і користуються любов’ю, а також співчуттям, оскільки в Україні довгий час було заборонено релігійні тексти Українською мовою. Тоді такі пісні співали і як політичний виклик пануючому режиму. Їх сприймали як альтернативу духовній порожнечі офіційного ладу і вони перетворились на патріотичні та релігійні символи, або символи західної демократії, яку мають Українці діаспори і до якої як конечної цілі можна прагнути в Україні.
ВИСЛОВЛЮВАННЯ: Безупинна війна з народом.
У тім вибухові життєрадісности на Свят-Вечер, у цій потребі виявлення щасливих почувань серед сім’ї і в бажанні втягнути до того усе, що живе, криється як-раз глибока ідея Свята Різдва. А без сумніву сплітаються тут зараз обидві ідеольоґії, старовіцька й християнська. Нарід дуже справно згармонізував Первовічну пісню Всесвіта з радісними піснями про народження Спасителя Ісуса Христа. (Кс. Сосенко)
Нікуди очевидно, не витратило стільки енергії всяке начальство, як на безупинну боротьбу з народними звичаями та на їх заборони, на зразок наведеної. Од перших книжників почавшись, війна проти народних звичаїв тягнеться аж до нашого часу, коли духовенство й поліція так само розганяли "богомерзскія збори" — Колядників на Різдво, ігрища на Купайла і т. ін. Над поезією народу, над його совістю, естетичними смаками та вподобаннями увесь час тяжку роблено нетямущою рукою операцію. (С. Єфремов)
Правда, ні викорінити до краю народну поезію оці вічні картання та заборони не здолали, ні навіть убезпечити саме письменство од впливу тієї поезії не могли. Нема більш безнадійної справи, ніж боротьба з побутом, як і нема, може, нічого більш сталого, як ті устояні форми життя, що змінюються тільки поволі і самі собою під впливом нових обставин, але ніколи під впливом самих заборон та наказів. Знов же й одгородитись казаннями од живого життя — річ неможлива, і вже сама неугавність отих чернечих нарікань як найкраще свідчить, що то була просто таки Сізіфова робота, ота безупинна війна з народом, і що народ задовольняв таки власними силами свої естетичні потреби, цураючись книжної моралістики, або по-своєму її переробляючи. (С. Єфремов)
У Вишенського, наприклад, маємо громові промови проти народних звичаїв, знову ж таки з вузькоклерикального погляду християнського аскета. Ось яку дає він картину народних "гріхів", аргументуючи й свою проти них зневагу.
— Коляди з міст і сіл ученієм виженіте: не хощеть бо Христос, да при Його рождестві диявольськії коляди місце мають, але нехай собі їх в пропасть свою занесеть.
— Щедрий вечір із міст, із сіл в болота заженіте, — нехай з дияволом сидить, а не з християн ся ругає.
Не допомогло палке слово афонського аскета, бо трохи згодом уже Галятовський так само обурюється проти Весільних, Купальських та Різдвяних, як він каже, "розпусних" пісень. "Духовенство, — пише Галятовський, — силкується викорінити оті забобони своїм словом, та його не слухають; через те треба, щоб забороняли їх ще й світські власти". Галятовський тільки висловив цим потаємну думку духовенства, що не раз потім оберталось до влади з проханнями заборонити ті або інші народні звичаї. (С. Єфремов)
У піснях зложив нарід свою сповідь, відкрив свою душу, виявив свободолюбні змаганя та зобразив вірно свою вдачу. Через народні піснї вчимо ся пізнавати людську душу, учимо ся розуміти і любити людей та цінити в кожній людині те, що в нїй є людського. Народні піснї — се неначе національна б і б л ї я українсько-руського народу, се книга мудрости, у якій зложив нарід плоди свого довговікового досвіду.
Християньске духовенство в інтересї церкви старало ся викоріняти серед народу давну віру, заказуючи і виклинаючи стародавні обрядові піснї, як "бісовскія пінія" або приноровлюючи сї піснї до християньских сьвятих і празників. Таким чином заведенє й розширенє християньскої віри спинило розвій давної релїґійної поезиї, а само християньство не змогло уже витворити у нас своєрідної національної поезиї релїґійної. (Ст. Дубравський)
Християнство, що достроїлося ... до давніх звичаїв, не змогло і доси вируґувати зовсім цього дохристиянського вірування, цього обожання природи, і народ ще доси в більшості має більше розуміння і прив’язання до предківських переконань, ніж до християнських незрозумілих і неприступних засад. Ще нині є околиці, — не лише на Поліссі, — де народ не розуміє майже християнства і не старається зрозуміти, а живе в переконаннях дохристиянських наших предків.
Народ ... не дається легко переконувати, хіба, що сам наглядно переконається. Цьому завдячуємо, що наша народна давнина не затратилася, хочай її і чужі і свої завзято викорінювали як "бісовскія плясанія".
Богато зібраних мною пісень та етноґрафічних записок забрала мені польська дефензива при богатьох ревізіях і відібрати їх ніяк не можна. Жаден уряд в Польщі не знає, де поділися річи забрані при ревізіях (М. Миханько)
Сього нашого старого календаря не маємо в його повній і чистій передхристиянській формі і мусимо рахуватись на кожнім кроці не тільки з спустошеннями і виломами, але і з змінами, перебоями і переносами, спричиненими в старій системі церквою і церковним календарем. Гострі заборони, напади, погрози, котрими духовенство било по святах, які не встигли себе зв’язати в тій чи іншій формі з святами християнськими, поставити свої останки під їх протекторат або асимілюватися з ними, — факт загально відомий. Від "Слова о казнех божіих" до Івана Вишенського, і відти до ще новіших консисторських наказів ми маємо безконечний ланцюг сих церковних, єрархічних уїдань на народні свята взагалі, і спеціально ті, які носили на собі особливо яскраві прикмети натуралістичного світогляду або зв’язані були з свобідним паруванням молодіжи. І настільки ся війна була успішна, що тепер ми часом з сих інвектив тільки й можемо зміркувати, які великі прогалини поробила тут церква, знищивши одно, друге покривши і замінивши християнськими обрядами, третє звівши на чисті посмішки й пародії. (М. Грушевський)
Про вірність Українців традиціям своїх предків у збереженні старовинних звичаїв та обрядів свідчить також і донос священика Василя Качуровського із с. Церковиці на Чернігівщині у 1774 р. Цей слуга божий повідомляв, що його прихожани і їх діти кожного року співають веснянки, відправляють якихось русалок, прославляють співом ідола Купала, а напередодні свята Хрестителя Іоанна Предтечі палять по вулицях вогонь з купальними піснями й танцями. Це свято, як пише священик, народ відзначає "с великою осторожностью и почитанием". I хоча він як священнослужитель закликав забути названі народні обряди, лякаючи прихожан гнівом божим, однак не міг нічого вдіяти — селяни міцно трималися своїх предківських звичаїв і говорили:
"Се із віку так і не у нас одних, як ділали, так і ділати будем".
Про настрої народу, його спротив церковникам свідчить дотепна народна інтермедія "Супліка або замисл на попа", дія якої відбувається у другій половині XVIII ст. на Лівобережній Україні. "Супліка" – це своєрідна скарга до архієрея ("хурхурея") на молодого попа, який не поділяє предківських звичаїв, бореться із "забобонами" народу, примушує прихожан ходити в церкву й спокутувати гріхи. Тому невдоволена громада звертається до дяка з таким проханням:
Візьми лиш каламар і перо та напиши круто,
щоб наділи на нашого попа залізнеє путо...
Ой пиши, пане дяче, що не велів челяді колядувати,
на вулицю ходити і на купайла через огонь скакати,
об клечини заказав вінців робити
і в тих вночі на воду до річки носити.
Не вольно вже парубкам з дівчатами гуляти.
По чім же вони будуть молодість свою знати?
А празників наказав стільки, що, може, з півкопи буде.
І щоб кожного свята ходили до церкви люди.
А коли ж, пане-свате, будемо робити,
як станемо щосвята до церкви ходити. (Ю.Климець)
Коляди у Гуцулів: Народ — не бики.
Станїславівский владика був остро виступив перед кількома роками против наших звичєїв колєдницких и против наших колєд, кажучі: "То поганцкий звичєй колєди! А шє такі, єк ту у вас на Гуцулах колєди, то вже цїлком ни хрестіянскі, а ті ваші звичєї то безбожні, єкі ви виробєєте в колєдниках". — Заборонив остро попам пускати колєдники після нашего давного звичю, лиш аби ишли так, єк туда на долах дес кажут, шо ходє колєдуючі, отєк буком молотїчі, з одної хати раз два до другої.
Попи и так ни дуже були до наших гуцулских звичів добрі и дивили си кривим оком на нашу моду, а тепер єк дав їм владика потуку, то вни вже цїлком гадали, шо вже все перевернут з окрашем. Але то гов! Нарид ни бики, звичь, обрєд старовіцкий — то ни мітуса.
Заказали попи на Риздво, отєк ни поледви з почєтком 1907 року, ити колєдникам з набутками. Заказали скрипку, тримбіту, плєс, гулянє на колониї й співанки гуцулскі — одним словом кажучі сказали, аби ходили по церковному, побожно, так єк ходє колєдники по долах.
Господи, шо то си завів за рейвах, най лиш Бих борони. Зачєли всї люде говорити, шо то вже попи хотє віру скасувати нашу давну, бо в нас говорє так, шо доки писанки пишут и доки колєдники ходє, то доти и наша віра руска буде на світї. В деєких селах цїлком си сперли люде ити колєдувати на церкву, а пишли колєдувати після стародавного звичю, але на свіцкі цїли. Знов в деєких селах попи боєли си дразнити людий и мало шо сперали, а порештї пустили після гуцулского звичю говорєчі: "Идїт, єк собі хочете, то нас ни обходи, бо ми вам ни позволєємо жєдних набутків". — Але колєдники на це ни фівкали, лиш робили своє. Єк ходили після давних звичєїв, так ходє й тепер, лиш ни вид дуже давного чєсу в деєких селах скасували колєду брати, то є, хлїб й зерно, а то через то, шо говорєт, шо тепер тєжкі чєси, доста й гроший на колєду...
Миколая. Вже вид Ників зачінают люде прирєхтовувати си до колєдників. Кождий ревір збераєт ци, шо май фрунтові ґазди й впливові у тим кутї и вадиковуют мижи собов бирше менче, ци мают ити колєдники, котрий береза має ити в їх бик й здебирше котрі колєдники. Знов усеймовуют собі, де си мают зберати колєдники и в єким порєдку мают ити вид хати до хати, та де має бути розплєс колєдницкий.
Звичєйно тогди на Николи є дві противні партії людий. Одни є за колєдниками, а знов є й такі шо вни є против колєдників. Ни одни є мижи противниками й такі, шо сами би ради ити в колєдниках, але шо вни до колєдників низдалі, або їх люде нинавидє и через то їх ни берут нїколи, а їм за се кривда и тимунь вни адикуют проти колєди, але однако инчими шпітаками, бо прилучюют ци до скупиндрясив, шо шкодуют пара корон на кошт; а знов єк идут вже колєдники, то їм ни випадат ни приймати колєдників и тимунь говорє проти колєдників отими бирше менче словами:
"Тепер всєка біда нам доста вже доколєдовує, на шо нам колєдників? То все драчя, кошт па громаду. Пип казав нам нираз, шо то би бирший був хосен, єк би ти гроші люде добровилно без колєди зложєли до церкви, шо би хто втєкав дати. То би красше було. А так то ни колєди, але гріхи"!
Та однако звичєйно прихєльників колєдницких є бирше и перекричюют противників, бо нираз и до острих сварок приходи мижи одними и другими. ІІрихєльники говорє:
"Гі на вас! Устидайте си! Ви ни хочєте вже того, шо сми диждали, шо обходили наші дєдї й предїди. Нам вилно колєдувати, на шо ми хочємо, а ни кончє гроші обертати на церкву. Нам тут пип ни до розказу, але ми сами. Єк ни идут колєдники, то за шо, тай на шо нїс бих гроші попови? Ми в колєдники будим ити, тай будим пускати, тай приймати так, єк доси; ни збіднїли сми тим до тепер, тай чій ни пидим в старцї й вид тепер, ійга! Та тілько ходь маємо веселости в серци! А хто нинавиди на колєдники, або єму ни рихт, то най ни приймає, а про него си обийде, бо колєдники мают доста коло кого ходити".
Майже завжде вже по службі на Николи всї си помирє и хотє колєдники пускати. Понайменовуют собі березив, аби на Риздво ни бути сміхом, а берези борше пидмаґулюют собі котре себнїшших колєдників, щоби їх табора була єк найдобирнїйшя.
Кілька ґазд з села входє до попа и кажут, шоби вголосив на нарид в церкві, шо сего року мут ити колєдники и на кілько таборий. Тогди пип по службі оголошує в церкві, шо мут ити колєдники, єк завжде на тілько, а тілько таборий. Люде вже знаючі, шо колєдники мут ити, розходє си в верхє по хатах, широко розговорюючі про сварку над колєдниками та вже з гори вішюючі, єкі то будут колєдники сего року та котрий таборі буде си найлїпше вести.
Різдво. Дуже раненько па Риздво сходєт ци люде до церкви. Ни оден є такий чьоловік, шо майже цїлий рик ни ходи до церкви, але на Риздво йде. Та ни прес побожнисть сходєт си люде до церкви, але через то, оби шош видїти та чюти про колєдники...
Де в єких селах, ... видколи зачєли попи виступати проти колєдників и їх звичєів, богато є так, що вже залишили колєду наокола церкви, и плєс до попа на колєду в попа пид викни, лиш виходит старший брат з дзвинком в руках, подзвонюючі дзвинком, и запрошує людий: "Панове ґазди, колєдникови! Хто би ласкав в колєду, то прошу до попа". Правда, такий звичєй ни вдаєт ци богато людем. Вни на то видповідают мижи собов тяпкуючі: "Ає, кличют до попа, отєк свиний до корита. Икіс тапалаґи пусті позберают ци, шо нима з чім навіть заговорити, а ни то, на шо си подивити. Та ци хя? Бигме так, ни мали бих шо робити та бічі до попа зазерати, може би ику кістку дали? От єк було бувало, то й варт си було подивити, а тепер то бигме нехарь, нима ничьо".
Однако прото ни розходєт ци люде, а богато цїкавах жде, шоби знати, хто в їх бик ме йти в колєдниках.
В попа колєдуют колєдники звичєйно колєду таку, в єкий си згадує про Риздво Суса Хреста та про Пречєсту Дїву. ...
Світські колядники. Попри церковні колєдники, шо гроші заколєдовані повертают на удержанє своєї церкви, єкі богато залежать від попа и через то ни виконуют усї звичєї колєдницкі так, як то бувало здавну та за се ни є так дуже до вподоби людєм. Тимунь ходє й колєдники свіцкі, єкі ни є цілком залежні вид попа и заколєдовані гроші обертают на народні цїли. Вид коли у нас поотворювано Сїчи" й зачєли ходити в колєдниках "Сїчовики", то сих колєдників називают у нас загально скризь колєдниками "козацкими".
"Козацкі колєдники" ходє так само, єк церковні, лишень буйнїшше, бо доконуют всї звичєї давні, шо си людем лїпше подобає, бо нираз говорє люде мижи собов: Єк мут ити "козаки", то бигме тих варт приймати в хату, а церковні боєт ци попа, то тим лиш винесу на двир колєду.
И видколи взєли свіцкі "козацкі колєдники" силу мижи людьми, и зачєли люди лїпше козаків приймати, то й попи позволєт усе потихоньки церковним колєдникам ити після давного звичю....
Закінченє Коляди. Гроші з церковних колєдників виддає си до церкви, де витак пип оголошує в церкві и дєкує людєм и колєдникам, а з свіцких колєдників до чітарнї, де витак на зборах си оголошує и дєкує си людєм и колєдникам за їх добре дїло.
ДЖЕРЕЛО: Як відбуваються Коляди у Гуцулів. В Жабю-Слупійцї. Записав береза Петро Шекерик-Доників. С. ХІУ-ХХХІУ. Колядки і Щедрівки, т. І, зібрав Володимир Гнатюк. Етноґрафічний Збірник Наукового Товариства ім. Шевченка т. ХХХУ, 1914.
Коментарі (2) Правила написання коментарів знаходяться ТУТ. Всі коментарі, котрі суперечать правилам, будуть видалені на розсуд адміністрації. Відповідь на глобальне питання "Де взяти mp3" знаходяться ТУТ.
2. Сергій Коляда (гість) 11.11.2006 11:41 Шановні пані та панове!
Прийнято вважати, що події, які відбулися наприкінці 2004 року в Україні, принесли відносну свободу у ЗМІ. Але вони не принесли свободи у право творчого самовираження. Прикладом цьому є моє мистецтво. Оригінальний стиль та техніка, а також соціальні і політичні коментарі справляють таке враження на галеристів, що вони відмовляються виставляти мої твори. Тому це дає право стверджувати, що, навіть після Помаранчевої Революції, і комерційні галереї, і державний творчий офіціоз продовжують свою діяльність, яка є нічим іншим, ніж фарс.
Написати про мою творчість спромоглися тільки іноземні видання. В Україні це – “Kyiv Post” , ”What’s on”, "Kyiv Weekly", "The Ukrainian Observer". Крім того закордонні Інтернет – видання надрукували про мене свої матеріали та зробили посилання на мою веб-галерею . З цими матеріалами можна також ознайомитись на моєму сайті. Дякуючи демократії у США, нещодавно пройшла моя виставка у м. Сарасота ( Флорида ) у галереї “State of the Arts Gallery”.
З 23 вересня по7 жовтня проходила моя виставка у клубі-кав'ярні "Барабан" . Але це завдяки тому, що власник цього закладу- англієць. Фото з виставки- також на сайті. Було багато представників ЗМІ та деякі відомі люди. (Вже й українські журнали та газети звернули на мене увагу).
Щиро запрошую Вас відвідати мій веб-сайт і подивитися мої картини.
Увага! При будь-якому використанні матеріалів з цього сайту посилання (для сайтів - активне гіперпосилання) на "Джерело: проект "Українські пісні (тексти, ноти, акорди, mp3)" http://www.pisni.org.ua" є обов'язкове!
ЦІКАВЕ
ВХІД