На головну сторінку

Містика Астральних Жнив.

(Рокове Коло: ідеологія Коляди і Святого Збору)



Бог родить на всякого Долю.
    • Астральна реліґія.
    • Шанування Творця і Господа Світа.
    • Традиції Батька.

      Поява людської Прарідні і Прадерево.

      Давність Українського шанування Прадіда.

      Шанування Предків у народів природи.

      Перший Батько – Вчитель народу, Лицар і Вірник Божий.

    • Чин жертви і молитви.

      Первісні жертви як реліґійна ідея.

      Українські первісні жертви "на Боже" та інші.

      Український піст "Спасівка": подвійна жертва.

    • Традиції самогуртування: Cвятий Збір.

      Самогуртування: статеві, вікові та станові гурти.

      Статеві гурти для рільних робіт: пракультурні образці.

      Говорячи все за Дівочки.

      Пракультурні зразки: Тобою Вязю Постріт клеїти.

      Прадідна доба. Ідеальні Села. Статеві громади.

      Не стріляй мене Красний Молодче.

    • Щедрий Вечер, 13-14 січня. Маланки-Василь.

      Символіка Щедрого Вечера і Василя.

      Містерії світотворення, еротичні та весільні.

    • А всі Святії за Погоничів за Посівачів.



      Св.Різдво проявляється і як Святі, Астральні, Жнива, як Збір Св.Урожаю.

      Жнива ― Літня Коляда, дар Різдва, ― відбуваються за Його взірцем.


      Ой на Горі Буйний Вітер віє

      Ой на Горі Буйний Вітер віє

      Аж Там Козак Пшениченьку сіє

      Сіє-сіє сіє-розсіває

      Його Рідна Мамка ся питає

      На що сієш нащо розсіваєш

      З ким же ти Ї збирати гадаєш

      Ой є в мене Одна Одиничка

      З неї буде Добра Робітничка


Поширення ідеї Дідуха та Корочуна в Українських Святах.


Культурно-реліґійними традиціями про Прадіда пройнята є вся Староукраїнська реліґійна ідеологія і майже усі Українські народні свята.

Постать Прадіда – Дідуха – Корочуна виступає сильно не лиш у святі Різдва-Коляди, але так само сильно й визначно у інших реліґійних і реліґійно-побутових Святах. ...


І так:

    • виступає вона в Щедрім Вечері в шануванні Місяця-Молодика, про що буде окремий розділ; див. також: Св. Микола 19.12 – Народний речник перед Богом і Прадід. В Чистому Полі Сам Плужок ходить.
    • приходить і в Староукраїнському Гаїлковому Великодньому святі, де головною ідеєю, — хоч прибраною в чужі окраси, — є Місяць, Арабсько-Вавилонська ідея A-ji, (гл. в розділі про Калету на св. Андрія) та Арабська ідея hajj, т. є. Господь; Пан-Біг; Пан-Господар; де — так, як на Різдво Хліб-Дідух, Хліб-Корочун, — має визначну долю : велика паска (Господар) з поменшими хлібами (Дітьми) і баба (Господиня).
    • Паленням Дідуха, або Діда, називається палення по всій Україні вогнів у Велику (страсну) Середу (в ночі з середи на четвер) — і в Великодню Суботу.
    • Ся постать є безперечно також основою ідеї Весільного Коровая-хліба — символу Місяця й заразом Сонця (звертає увагу подібність імен: Коро-чун і Коро-вай; про це буде ще мова при кінці розділу), а рівночасно Прадіда (присутнього на Весіллю з благословенством для Молодої). Символом Прадіда є й Весільне Гільце, образ Райського Дерева, що принесло першу, благословенну Прадідну рідню. А Весілля — це ж символ зав’язку нової рідні. Це Райське Дерево признано мітологами за символ Місяця, а Місяць — це ж Прадід.
    • Було вже сказано, що в Українській мітології вважається за Райське Дерево й Пшениця, а Святовечірній сніп пшениці — це Прадід.
    • Отже оця сама мітологічна постать виступає і в Українських обжинках. Завершенням Жнив є останній жнив’яний сніп з буйно звисаючою "Бородою" колосся, прозваний Дідом, або св. Іллею (теж символом Місяця, гл. Новорічні містерії); а хвалою Жнив — це Вінок збіжжя, неначе Прадідова коруна.


Весільні та Обжинкові Пісні.


Як немож краще висвітлює цю останню думку Білоруська Обжинкова пісня (Білоруські аналогії в Колядках, Піснях обжинкових і весільних є дуже цінні, хоч їх, особливо Старовіцьких колядок, є мало. Вони не раз доповняють думку Українських Святочних пісень. І є доказом, що Білорусини старинною своєю культурою й реліґійною ідеологією найблизші зі всіх Славян до Українців. Найновіші погляди етнологів про культурно-історичну єдність Білорусинів з північними Славянами з цим фактом культурно-реліґійної спільності Білорусинів з Українцями — не гармонізують):


Ходзіў Бог по Полю

Пацєраў Карону (потеряв, загубив)

Ваши Жнєйкі жалі

Карону паднялі


Цим Богом — то боготворений Прадід. Це той самий, до якого відкликуються Українською Весільною піснею:


Помолімося Богу

Бо поїдемо в Дорогу

Абисмо не зблудили

Коровай не згубили


Місяцю Побоженьку

Світи нам Дороженьку

До Панни Молодої

До Дружини Нашої


Цей Побоженько — перший по Бозі — боготворений, якого образ змішався в уяві народу з Богом, — той самий, до котрого співають Обжинкову пісню:


Місяцю Розроженьку

Світи нам Дороженьку

Щоби ми не зблудили

Віночка не згубили


Це Місяць-Молодик з ясними ріжками, головна ціль Староукраїнського реліґійного шанування (гл. н. Щедрий Вечер) — і символ Прадіда, що не вмирає на віки, а все відроджується, вічно живий, наче Бог.

Нехай свідчить про правдивість цієї завваги оця Колядка:


А в Полі в Полі Плужок ходит

А за тим Плужком

Сам Бог из Рожком

А Божа Мати

Отдай Господи Рог!


Це Господь в ролі культурного Лицаря-Прадіда і з мітологічною емблемою, Ріжкатим Місяцем. (Місяць — це той Плуг, який сам у Полі ходить і оре! За тим Плугом Господь ходить! Тому і народні знахарки говорять: звертайся із замовлянням до Місяця, а молися до Бога!)

Уподобання в поєднанню тих трьох ідей таке вперте у народу, що нарід сам з того кепкує і хоче через Божу Матір відобрати Ріжок від Господа.


Ой Вінку Наш Вінку.

Обжинковий Вінок — це слава Прадіда, а заразом Його символ.

Свідчать Обжинкові пісні:


Бо Наш Вінонько Красний

Як Місяченько Ясний

Іще висший від плота

Ще дорожший від злота

Іще висший від гори

Ще ясніший від Зори


Чудовий образ вечірнього сходу Місяця — після Обжинку видно його зразу як підноситься вище плота, ясніє, як золото, підноситься вище від гори, а ясніший від Зорі. Алеж бо це не Місяць, а Вінок зі збіжжя, він нагадує Святовечірнього Дідуха і Прабатька роду, що колись справляв перші веселі Обжинки. Знов-бо: Тож не дідусь, не прабатько, а Місяць сходячий, а в Його товаристві Зірниця-Сестриця, найстарший Український мітологічний образ і найдавніша й наймиліша народна традиція.


Що Вінок — це окраса самого Прадіда і символічна Святість, Божий атрибут, каже Обжинкова пісня:


Замітайте Двори застелайте Столи

Замітайте Двори

Застелайте Столи

Сподівайтеся Вінця

До свого Гуменця


Сивая Пава літала

Крилами Двір змітала

Сподівалася Вінця

До свого Гуменця


Цеж чиста аналогія до Колядкових заспівів, взиваючих ідеального Господаря до приготування подвір’я й дому на прихід Небесних Гостей, Астральних світил і Господа самого. А цей ідеальний Господар, що має гостити у себе Господа — це знов сам Прадід.


Оцю гостину Господа у Прадіда оспівує многота Колядок; а Колядники підносячи Господаря й Рідню, котрим про це співають, рівняють їх з Прадідом.


Щоб зрозуміти провідну думку сих Українських Колядок, що неначе граються з образом Прадіда та прикладають його до звичайного "Ґречного Господаря", досить порівняти їх з Румунським мітом про "Старого Кречуна": "Коли гонили Жиди-Каїни за мною (Христом) з дому до дому, від столу до столу, догонили мене на горі в Єрусалимі на канун (Різдво), в домі Кречуна..."

Румунські різдвяні міти, хоч їх дуже мало, мають багато схожості з Українськими Колядками. Цей, що тут наведений, стверджує долю Корочуна як Прадіда (до котрого загостив Бог – Христос) — і є ближчим поясненням до Українського мітичного Прадіда.


Дівчина-Жаля та Прадід. Астральна Двійця.

І оповита чаром поезії й містики Обжинкового вечора Дівчина-Жаля, що несе Жнивяний Вінок на голові, — серед настроєвіх і символічних пісень, — до Господаря, є лиш одною з дієвих осіб того міту, що в’яжеться з Прадідом.


Темою більшої частини Щедрівок є ідеальна Дівчина, що стереже Райського Дерева, і садить його і плекає та відтак доглядає. Найчастіше стереже вона Золотої Ряски чи то Золотої Роси на Райськім Дереві, або Винограду, або Золотистої, Колосистої Пшениці.


Райське Дерево є символом Місяця, а Дівчина є символом Зорі.

Це найстарша Астрально-мітологічна Українська Двійця.


Але Місяць є символом Прадіда і мітологічна постать Дівчини-Жалі ясно з того виходить: це Його ідеальна товаришка, це служебниця Райського Дерева, приятелька Прадіда, що зберігає Його добро та Його славу. Вона збирає з Поля колосисту сівку Пшеницю, якої перед тим доглядала, — і з перемогою несе Обжинковий Вінок на голові на хвалу Прадідові, що перший пшеницю управляв.


Весільний Вінок і хвала Прадіду.

Такою самою хвалою Прадіда буде відтак Весільний Вінок на голові тої Дівчини, — зелений, прикрашений Квітками та Золотою Ряскою, — образ Райського Дерева, яке Дівчина стерегла і зберігла.



Ідеєва лучність обрядів: Різдво — Весілля — Жнива.


Справедливо вказував ще А. А. Потебня на ідеєву лучність обрядів Різдвяного Дідуха з Весільними та Обжинковими обрядами й на взаємну гармонійність Різдвяних, Обжинкових та Весільних пісень, — хоч не подав їх провідної ідеї .


(За працею: о. Кс.Сосенко. "Культурно-історична постать Староукраїнськиx свят Різдва і Щедрого Вечора". Львів, 1928. - СІНТО, Київ 1994. 343с.)


Стежки до листків про Українські традиції.

Рокове Коло.

Джерело: Староукраїнські релігійні роздуми про Бога © Видавництво "Павутинонька", Нью Йорк – Львів – Київ – Харків – Москва, 2004
Статтю додано:  18.07.2008
Відредаґовано:
Переглядів: 1149
  Коментарі     ПРАВИЛА!     ДЕ СКАЧАТИ mp3 ?!
[cховати]

  Адреса цієї сторінки: http://www.pisni.org.ua/articles/215.html

 ВХІД
Е-мейл: 
Пароль: 
  Забули пароль?
  
  ПІДПИШІТЬСЯ! ГРУПИ У СОЦМЕРЕЖАХ
FB