На головну сторінку

Астральна реліґія.

(Поезія Астральних з’яв і реліґійні настрої народу)


Порухи Астральної реліґії є одними з найлюбіших в Українських народних піснях. Можна б сказати, що сутність Староукраїнського культури й реліґії ― любити і спів-переживати:-)


Питання Астральної реліґії.


Одне з найцікавіших питань давньої Української культури ― це Астральна реліґія.


Призначення Астральної реліґії.


В обрядах Різдва тяжко її запримітити, не знаючи Колядок. Зате в Колядках (і Щедрівках) вона виступає вповні, виразно й ріжноманітно, і ці Пісні немов є на те, щоби з допомогою поезії Астральних з’яв пояснити велику частину Святочних обрядів та викликати в душі народу реліґійні настрої.


Астральна реліґія є висловом реліґійних почувань не тільки на Свято Різдва Світа, але і Щедрого Вечора та Великодня і Гаїлки . Вона входить і в реліґійно-господарські свята ― прим. Обжинки ― та в реліґійно-побутові (реліґійно-еротичні), особливо у Весілля.


Порухи Астральної реліґії є одними з найлюбіших в Українських народних піснях.



Астральна символіка Бога і Прадіда.


Та в суті річи, ― в Святі Різдва й інших, ― не є Астральна реліґія вповні реліґійним культом, а радше засобом Символіки, що висловлює реліґійні ідеї про Бога та пієтизм народу для свого Прадіда.

Колядки як Українські релігійні роздуми про Бога.

Українська віра у Творця і Господа Світа ― Бога.

Бог, Різдво Світа, Прадід і Лицарі.

Коляда і Великдень: Різдво і Відродження Світа:

Поширення ідеї Дідуха та Корочуна.

Народна віра в Бога, Його близькість.


Пієтизм – запозичення з німецької мови; н. Pietät "пієтет" походить від лат. pietās "побожність, благочестя; відданість", пов’язаного з pius "побожний, благочестивий; справедливий; відданий", зіставлюваним з pūrus "чистий, бездоганний".

Почуття побожності (благочестя) та пошани для Бога; прив’язаність до (своєї) віри.

Почуття прив’язаності (любови, ніжності) та пошани. Благочестя, побожність, благоговіння, відданість, побожне ставлення, шанування, повага. (Етим.сл.укр.мови)



Перехід Символіки в Мітологію.


Хоча і це правда, що в часі свого культурно-історичного розвитку ця Астральна символіка перейшла в Мітологію, нераз із затратою первісних реліґійних і культових ідей.



Первісна, природна, найбагатша мітологія.


Всі форми Української Астральної мітології й Місячного шанування, ― з додатком окремого Місячного шанування Прадіда, ― треба вважати за найбільше первісні та природні в порівнянні з проявами Астральної мітології у світових первісних культурах, а крім того, за найбагатші змістом, поетичною формою та ріжнорідністю мітологічних поєднань .



Символіка Астральних Трійць.


В Святі Різдва і Щедрого Вечера є Астральна символіка найбільше первісною в шануванні Господа і Прадіда, в подобі Астральних Трійць, що їх символом є передовсім Святовечірні хлібні жертви й горіючі воскові трійці.



Розвиток Астральної символіки.


В Колядках і Щедрівках можна видіти увесь культурно-історичний розвиток Астральної символіки:

    • в Астральних Трійцях і Двійцях попереду; відтак
    • у ріжних символічних людино- і птахоподібних появах, в яких досить виразно виступають первісні Астральні порухи; опісля
    • в чимраз більше неясних Мітологічних видивах ― і накінці
    • у відокремленій і дуже розгалуженій Місячній мітології та у проявленім Місячнім шануванні.


Мітологічні Астральні Трійці.


Найвизначнішим зразком Української Астральної реліґії є мітологічні Трійці:

    • Місяць, Сонце і Господь;
    • Місяць, Сонце і Дощик (як символ Господа), ― та
    • Місяць, Сонце і Зоря (або в черговім порядку: Сонце, Місяць і Зоря).



Двоїстість Української культури й реліґії.



Два первісні господарські лади.


Двоїста реліґія Астральних Трійць на Україні являється вислідом двох колишніх, супутніх, одночасних господарських культур:

    • номадно-пастирської батьковладної, великородинної;
    • первісної землеробської матеровладної.

В Святоріздвяних традиціях виступають обі ці культури як одночасні. У Святовечірніх обрядах, попри шанування первісних землеробських здобутків, дуже виразно відмічається пієтизм народу для придбаної Предками домашньої худоби.



У Колядках і Щедрівках є чудові спомини господарського багацтва з первісних часів культури дрібної й більшої домашньої худоби, ― та з Первопочинів рільної управи і мітичного Першого вжитку плуга.



В основі цих споминів є без сумніву завдатки далеко давніших культурних традицій, ― доказом на це є Святовечірні символічні жертви живого молодника: лошака, бичка, ялівки..., ― але в Святоріздвяних піснях виступають перед нами образці з обох первісних господарських культур.


Жертви для Бога як реліґійний ідеал:

Безкровність жертв як ознака пракультурности.


Виходить очевидно, що обі ці культури були в минувшині на Україні відокремлені, але близькі з собою. Це було мабуть внаслідок неустанних вторгнень на Україну чужих племен, коли одна частина населення мусіла втікати з господарською живністю в ліси та гори, а друга лишалася на долах та управляла рільництво в часі віддиху після нападу чужинців.



Останки давнього господарського ладу.


І сьогодня ще на Гуцульщині є подібний образ розділу двох господарських культур: хлопи-Гуцули перебувають більшу частина року з худобою на полонинах, по лісах у горах, або на зарібках, а на долах остає переважно жіноцтво і провадить городову й рільну (звичайно мотикову!) господарку.

А останки давнього, батьковладного, великородинного ладу були на Україні донедавна; в Галичині я був їх очевидцем ще в 70–80 роках мин. століття. Увесь родинний, суспільний і господарський лад був тоді майже тотожний з засадами номадно-пастирської, батьковладної, великородинної культури.



Релігія кочівників і рільників.


Відповідно до двох господарських первісних систем на Україні, уложилась Українська Астральна реліґія:

    • з шануванням Астрального Неба, ― Бога номадів, ―
    • і з шануванням Місяця, мітичного Покровителя рільників.


(За працею: о. Ксенофонт Сосенко. "Культурно-історична постать Староукраїнськиx свят Різдва і Щедрого Вечора". Львів, 1928. - СІНТО, Київ 1994. 343с.)


Стежки до листків про Українські традиції.



   Примітки:



Кочувати "жити мандрівним (неосілим) життям", [кочуватися] "приходити до когось", [кочевник] "кочовик" Ж, кочівля, кочівник, кочовик, [кочовисько] "стоянка кочовиків" Ж, [кочовиця] "кочування; стоянка кочовиків" Ж, кочовище, [кочовник Я, кочевний], кочовий, [кочуватий] "такий, що любить кочувати" Я, [скочуватися] "переселитися"; ― ... ― запозичення з тюркських мов (уйг. кочмак "переселятися, кочувати", алт. кöч, кар. кöчмэк, тур. göçmek "тс.") ...



Номад "представник народів, які кочують; кочівник", номадизм, номадний "кочовий" ― ... ― через посередництво нім. або фр. мови (нім. Nomáde "кочівник, номад", фр. nomade "тс.") запозичене з лат.; лат. nomas, -adis "кочівник, номад" походить від гр. νομάς , -άδος "скотар, пастух, кочівник", пов’язаного з νομός "пасовисько, вигін", νέμω "розподіляю; пасу худобу, займаюся скотарством", спорідненим з ав. nəmah- "позика", лат. numerus "число, кількість", гот. niman "брати, взяти", двн neman, нвн. nehmen "тс.", лит. núoma "орендна плата" ... Пор. номер.



Пастир "священик"; [пастух Нед]", [пастирка] "пастушка; крислатий жіночий капелюх" Нед, пастирство УРС, Нед, [пастирька] "приміщення для вівчарів та молочних продуктів" Доп. УжДУ 4; ― р. пастырь, бр. пастыр, др. пастырь; ― запозичення з церковно-слав’янської мови (у значенні "пастух", очевидно з чеської); стсл. пастырь "пастух; духовний наставник", як і болг. пастир "пастух", пастир "священик", м. пастир "пастух, пастир", схв. ..., слн. ..., ч. ..., вл. ..., нл. ..., загальноприйнятої етимології не має; найчастіше вважається власне слов’янським утворенням із суфіксом –(t)yrь від основи дієслова pasti "пасти" або від основи іменника pastь "пасіння, пасовище"...; вважалося також ... запозиченим з латинської мови через германське посередництво (нар.-лат. pāstōr(e) "пастух"); пор. також п. pasterz "пастух; пастир", слц. pastier "тс.". ― ... ― Див. ще пасти1. ― Пор. пастор.



Пастор "Парафіяльний священик у протестантській церкві", пасторат, пасторство, пасторша; ― ... ― запозичення з нім. мови; нвн. Pástor "тс.", свн. pastor "священик", снн. pastōr, нн. páster "тс." походять від слат. pastor "духовний пастир, духовний отець", що виникло на підставі лат. pāstor "пастух, пастир", пов’язаного з pāsco "пасу, годую, доглядаю", з яким споріднені псл. pasti, укр. пасти. ― ... ― Див. ще пасти1.

(Етим.сл.укр.мови)

Джерело: Староукраїнські релігійні роздуми про Бога © Видавництво "Павутинонька", Нью Йорк – Львів – Київ – Харків – Москва, 2004
Статтю додано:  09.06.2008
Відредаґовано:
Переглядів: 1642
  Коментарі     ПРАВИЛА!     ДЕ СКАЧАТИ mp3 ?!
[cховати]


  Адреса цієї сторінки: https://www.pisni.org.ua/articles/197.html

 ВХІД
Е-мейл: 
Пароль: 
  Забули пароль?
  
  ПІДПИШІТЬСЯ! ГРУПИ У СОЦМЕРЕЖАХ
FB