На головну сторінку

Ідеал щастя.

(Українські традиції Святого)


Святе Святим притягується.

З жінкою жити й з дітками ― Добре!


Щоб бути щасливим, треба завести пару, народити дітей

і жити в сімейній любові-злагоді. Так пояснюються Колядки-Щедрівки.


На тім Листку написано Щедрий Вечір

А з Клену Листу нападало

На тім Листі написано

Ясний Місяць Пан Господар

Ясне Сонце Його Жена

Ясні Зорі Його Діти



Давня Правдонька Старих Людей: любов рідні.


Присвячуючи стільки уваги етно-культурним порухам Українського племінного Святочного Збору, не можна поминути одного поруху, що був колись першою побудкою цих зборових, гуртуючих і об’єднуючих прагнень. А є він у Святовечірніх обрядах і піснях виразно зазначений та усім народом зберіганий і плеканий.

Цим порухом є любов рідні, що поширюється на як найдальші родинні круги, а відтак на усе рідне плем’я. На це було вказано при розгляді обрядів Святої Вечері і оцю ідею любови рідні підносять Колядки. Вона є суттю тої "Давної Правдоньки Старих Людей", за котрою Колядки тужать.

Тому вони вимріюють взірцеву-досконалу сім’ю — Господаря й Господиню враз з Діточками, — малюючи майже в кожній Колядці чудові образці сімейного щастя. Кожну Колядку кінчать Колядники, "Божі Служеньки", побажанням взірцевих-досконалих сімейних взаємин.


Рідня в любови як Святість, Боже улюблене місце.

Рідня в злагоді-гармонії й любови — це Святість, це Боже улюблене місце. Це живий символ Св.Збору та Св.Трійці. Тому на збірну Святу Вечерю прибувають Небесні Гості — сам Господь посеред Небесного блиску, Місяць і Сонце й усе Небо Йому товаришать, або прикрашують Його стать.


Буде в Тебе Господь на Вечері.
Ой пошли Боже сьому Хазяїну у Дому Долю

І.

Що в Пана Степана по Його Двору

Приспів: Святий Вечер!


Сам Господь ходить с Трома Святими

С Трома Святими із Янголями

Що Перви янголь у Бога просить

Ой пошли Боже Пану Степану

Пану Степану у Полі Долю

У Полі Долю Густеє Жито

Густеє Жито Частиї Снопи


А Другі янголь у Бога просить

Ой пошли Боже Пану Хазяїну

Пану Хозяїну в Пасіці Долю

Тисячу ройуів сто бочок меду

Сто бочок меду сто пудів воску


А Трейті янголь у Бога просить

Ой пошли Боже сьому Хазяїну у Дому Долю

З Жуінкою жити й з Дітками добре!


II.
А в Пана в Пана в Пана Івана Святий Вечір

А в Пана в Пана в Пана Івана

Святий Вечер!

Стояла Яблоня посеред Двора

Святий Вечер!

На той Яблоні Золотая Кора

Золотая Кора то Єго Жена

А что Почечка то Єго Долечка

А что Вђточкі то Єго Дђточкі

А что Сучечкі то Єго Синочкі

Бувай же здоров сам Пан Хозяїн

Із Новим Годом із усім Родом

Ні сам собою с своєю Семєю!


Або, чи не чудовий оцей образ рідні з Колядок про Першу людську рідню :


На тім Листку написано Щедрий Вечір

Остроже Остронога Двір

В Тім Остроженці Три Віконці

В Першім віконци Ясний Місяць

В Другім віконци Ясне Сонце

В Третім Віконци Ясні Зорі


Не єсть же то Ясний Місяць

А єсть же то Пан Господар

Не єсть же то Ясне Сонце

А єсть же то Жона Його

Не єсть же то Ясні Зорі

А єсть же то Дітки Його


Сидить собі конець Стола

Їсть Кутицю Пшеничную

Коло Його Жона Його

Коло Жони Дітки Його

Коло Діток Челядонька

Щедрий Вечер Добрий Вечер!


Пракультура альтруїстичних почувань.

Культура альтруїстичних почувань, цієї пракультурної людської чесноти, що була основою життя найдавнішої людської сім’ї і на якій і нині кожна сім’я держиться, є одним з найважніших покликів Святого Вечера, Різдва і Святого Збору ― всіх Українських традицій.

Ся чеснота триває й досі в Українського народу і він, оглядаючися на старину, шукає в ній освіження і підпори.



Радість і вдяка перед Творцем.


Містерії Святого Вечера.

Зі Святовечірніх родинних містерій годі про одну не згадати.


Перед Вечерою, а декуди після Вечері, Господиня з дрібною челяддю присідають або прилягають на сіно й солому під столом і по хаті, наслідуючи голоси всякої домашньої худоби, птиці, бджіл і т.п. При тім приповідують всякі примовки, щоб щасливо велася худоба, птиця і т.і.


Це діється на показ загальної радості, яку повинна виявляти вся Божа твар у отсю рокову Святу годину. Безперечно криється в сім також невинне чудодійство (маґіка) з побожними побажаннями, щоб усе вдома і в господарстві множилося: зростала рідня, розмножувалася худібка, птиця, бджоли.


Згадаймо містику Господині дому з посипуванням сімені по чотирьох рогах Святовечірнього стола, з кладенням тамже зубців чеснику , — всю символіку Місячну з тим зв’язану та вірування народне, що Місяць — це чинник плодорідності землі й родючості всякої твари.


Радість, Вдяка і Слава Богу.

Але виглядає, що отся загальна, неповинна, дитиняча радість, яку об’являє матір з діточками, криє в собі поезію загальної радості усієї Божої твари в містичну добу Сотворення Світа. Святий Вечер — сеж година перед досвітком Всесвіта — і після думки народу, як людина, так звірина, птиця і мушка повинні дати вираз радості і вдяки перед Творцем за своє життя. А святкуючі рільники і скотарі не повинні в отсю годину забувати, що уся тая домашня худібка, — приятелі, помічники й кормильці родини, — сотворені від Бога Творця людям на радість, Йому на славу і вдяку.


Колядки про Почин Світа.

Такі думки проявлює більша частина Колядок, передовсім Колядки про Почин Світа, які найбільше вказують на те, що Українське Свято Різдва — це Свято на спомин Різдва Світа. Тому-то співає Колядка:


...Ввеселило си Сонце в Полудни

И ввеселив си Місєць у Крузї

И ввеселив си Гість у Дорозї

Звеселило си Мир Худобочка

Вся ся Домашна бай Чельидочка


У тім вибухові життя-радості на Свят-Вечер, у сій потребі виявлення щасливих почувань серед сім’ї і в бажанні втягнути до того усе, що живе, криється як-раз глибока ідея Свята Різдва.

А без сумніву сплітаються тут зараз обидві ідеології ― старовіцька й християнська. Нарід дуже справно узгодив Первовічну пісню Всесвіта з радісними піснями про народження Спасителя Ісуса Христа.




Світ Старовіцьких ідей і душевних мріянь.


Є багато більше складових у Святім Вечері, порозкиданих, непов’язаних, на перший погляд незрозумілих. Та всі вони знаходять вияснення у Колядках та Щедрівках. Багато там є нового, самостійного, і не вираженого ясно в поведінках Святовечірніх.

Цілий світ Старовіцьких ідей. Хто Колядок і Щедрівок не знає, той не вгадає Святочних душевних мріянь Українського народу.


Храм Українських і загальнолюдських мрій.


...Етнографічний матеріал про Староукраїнську культуру є незвичайно багатий — і є неможливою річчю використати його в повні; бо при його розгляді виринає незвичайне багацтво давніх культурних питань. Це відноситься передовсім до Староукраїнських святочних пісень, які є дуже багаті культурними, реліґійними й мітологічними образцями.

З другої сторони при розсліді цих пісень показується, що матеріал, який вони подають, є незвичайно цінним для етнологічних дослідів, — і тому рівночасно відчувається потребу більшої кількості записок — і більше вичерпуючих питання, намічені як самим народом, так і дослідником.

А є річчю відомою, що етнографічні записки Святочних пісень: Колядок, Щедрівок, Гаїлок і ін. були роблені досі по-аматорськи, доривочно і безпланово; не пороблено їх у всіх сторонах і місцевостях замешканих Українським народом, так, що вони не вичерпують усіх культурних давніх вартостей, які криються між народом. А нераз одно слово, або один більший вираз має неоціненну вартість для етнологічних дослідів.

Ще більшу недостачу можна би закинути запискам народних Святочних обрядів, тим паче, що ці обряди є погорджувані й нівечені християнською церквою як "поганські", — а інтеліґенцією як наївні повірки й "забобони" — і нарід укриває їх перед небажаними свідками.



Шанування Прадіда і Прарідні.


Поява людської Прарідні і Прадерево.

Одним з найважніших, для Української етнології, порухом космогонічних Колядок є поява людської Прарідні (батька, матері й дитини) з Прадеревом і на Прадереві ― в Астральній подобі Місяця, Сонця і Зорі. Цьому мітові відповідає, ― одинокий у світі в своїй ориґінальності і глибокості мітологічної думки, ― міт мешканців острова Ніяс (біля Суматри) про Першого чоловіка.

Цей міт оповідає, що по смерті Першого чоловіка виросло з одного його ока Сонце, а з другого ― Місяць, а з серця виросло дерево, що зродило Золоті Овочі: з їх одної частини зродилися перші люди (Прарідня), а з інших зродилися звізди й розбіглися по Небі.

У близьких до острова Ніяс мешканців острова [Борнео] Андаманів (в Індійськім заливі) ― є аналогічний міт про Першу прарідню в подобі Астральної Трійці (Сонця-Місяця-Зорі) ― на Райському Дереві.

Міт про Прабатька світа та його Перше покоління, зроджене Деревом Життя , що виросло з серця Батька, ― і про споріднення Перших людей з Небесними Зорями, ― і цей другий міт про Астральну людську прарідню на Дереві Життя дали Астральну мітологічну основу міту, поширеного в Австронезії й полуднево-східній Азії, про люнарного Правітця і його ж шанування з додатком шанування Прарідні і Предків народу.

В північно-східних областях Азії впровадилось шанування люнаризованого Правітця у шаманство з його екстатичними, шаленими, шанувальними прийомами на Місячних порухах .


Ідеологічна схожість Українського міту про Правітця і Прарідню з мітами Австронезії є очевидна. На тій схожості вже легше виснувати і оправдати ідейні аналогії Староукраїнського Різдва з святами Альґонкінів в [Полудневій] Америці.

Згадати би, що в наведених вище традиціях Індіян, окрім проявленого шанування Прадіда, є шанування (Пра)дерева як животворної сили з Первовіку: з вибраного, Святого, дерева ставлять вони для цього (ad hoc) ― Хату-святиню, щоби в ній могли згадані вище містерії й танці виконати . (Гл. Українські Колядки про рубання мітичного Дерева на будову Церкви.)


Давність Українського шанування Прадіда.

З вищесказаного видно, яке важне, з етнологічного погляду, є Українське шанування Прадіда.

На фактичність і давність цього шанування вказують його аналогії у первісних народів природи в Австронезії і етнографічні Українські дані.

На велику давність міту про Прадіда на Україні і на Український, ― або вповні зукраїнізований, ― характер цього міту вказують незвичайна послідовність і лучність мітологійних ідей в його розвитку, почавши від мітологічної основи, спільної з мітом Австронезьким, аж до його всестороннього, дуже багатого в ориґінальні ідеї, Українського викінчення.

Шанування Прадіда в Україні є наглядне: в обрядах Святого Вечера, в назві "Дідуха", в святочнім уведенні Дідуха до хати, що особливо відмітне в обрядах Закарпаття (з "Корочуном"); відтак у Колядкових образцях Прадіда і Прарідні.

Крім цього, ідея Дідуха чи Корочуна є вповні схожою з ідеєю прабатька і культурного лицаря світової мітології.


Прадід і "Душі померших".

Дійсність шанування Прадіда на Свят-Вечір стверджує також рівночасне шанування померших Предків народу, т.зв. "Душ померших", бо за першого між ними вважають Прадіда.

Примір подібного шанування Предків на Святий Вечір, але далеко виразніше поставленого, дають Серби, рівнож виразне є у них шанування Прадіда й Прарідні разом: Бадняк, Баднячіца і їх Дєтоє.


Цікавою й важною признакою в Українськім шануванні Душ померших є зовсім первісний його вигляд. Цих Душ ніхто не боїться, їх сподіваються щирим серцем як Гостей на Святу Вечеру, стараються за їх прокормлення. ― ставлять для них Кутю й Хліб на вікні, розкидають по хаті біб, лишають на Столі кришки з хліба й миски з останками Вечері й необмиті ложки на всю Ніч, щоби Душі померших поживилися; грають на скрипки, щоб їх розвеселити.

І перед Дідуха ставлять Кутю й Хліб у тій самій думці, ― хоч безперечно й для особлившої його пошани, в значенні жертви.

Прим. Кс. Сосенка: Не маю певності, як деінде на Україні називає нарід ті душі з-за світу, яких очікує на Свят-Вечір, і за кого їх має, ― але стверджую, що в Конюхах, місці мого перебування (повіт Бережанський), називає їх нарід не тільки на Свят-Вечір, але і при інших Святочних нагодах в році, приміром на поминках-обідах, своїми предками ("попередками").

Див. Для "душ померших" ― Свята Збірна Вечеря.


Шанування Предків у народів природи.

Приміри подібного шанування Предків дають первісні народи природи.

Так, наприклад, є поширене шанування Предків з їх прокормленням у пранародів острова Формоза. У Пайванів (Малайців) на тім острові є два свята ― весняне, сівби проса, ― й літнє, жнив проса. Оба присвячені шануванню померших предків, ― і їх живленню, ― причім відбуваються святочні обіди для живих. Перед важними справами (небезпечною виправою на лови, перед походом на неприятеля й і.) ставляють Малайці по деревах галушки з проса ― і коли прилітають пташки, і дзьобаючи цю лемішку, цвірінькають, то нарід вслухується в їх цвіркот і віщує з його відорваних звуків вдачу або невдачу своїх замислів. Бо вважає ці пташки за душі предків, що прилітають з гір.


Давня Правдонька, реліґія етики.

Шанування Прадіда є соціально-альтруїстичне. Це пієтизм для Правітця (й Праматері, в шануванні Прарідні), ― подібно, як природній, близький людському серцю пієтизм для батька й матері. Це реліґія етики в народі і в кожній сім’ї, за якою нарід виразно тужить і упоминається в Колядках про "Давну Правдоньку, ― що минулася". Це шанування заслуги предків, на котрих не кидають камінням, але їх цінують і шанують, ― одна з найкращих прикмет вдачі народу.



(За працею: о. Ксенофонт Сосенко. "Культурно-історична постать Староукраїнськиx свят Різдва і Щедрого Вечора". Львів, 1928. - СІНТО, Київ 1994. 343с.)


Стежки до листків про Українські традиції.

Рокове Коло.

Джерело: Староукраїнські релігійні роздуми про Бога © Видавництво "Павутинонька", Нью Йорк – Львів – Київ – Харків – Москва, 2004
Статтю додано:  11.03.2008
Відредаґовано:
Переглядів: 1607
  Коментарі     ПРАВИЛА!     ДЕ СКАЧАТИ mp3 ?!
[cховати]

  Адреса цієї сторінки: http://www.pisni.org.ua/articles/181.html

 ВХІД
Е-мейл: 
Пароль: 
  Забули пароль?
  
  ПІДПИШІТЬСЯ! ГРУПИ У СОЦМЕРЕЖАХ
FB