На головну сторінку
Дізнатися більше

Світові аналогії: традиції Різдва і Збору.




Було згадано про аналогії Якутські: в їх Святах Природи — з господарськими ідеалами, з шануванням Творця та суспільно-політичними порухами; та про аналогії Арабські в їх Святі Різдва та Обнови світа, майже тотожнім з Українським Святом Різдва ― своїм походженням, реліґійним порухом та його перевагою над іншими порухами та крім того зовсім схожим у календарнім строці і таким близьким Астральною реліґією й господарськими питаннями.

Було також згадано про подібність Святочних реліґійних дій і жертв у природних народів Полудня з реліґійними прийомами Українськими; а що більше про схожість основних порухів Українського Свята Збору з суспільною ідеологією племен Полудня, між ними племені Ґалла.

Для повноти етнокультурного означення Староукраїнських Свят і самого Українського народу через порівняння з чужими, подамо дещо більше з життя племені Ґалла (Galla) в середній східній Африці, а передовсім з його реліґійно-суспільних прийомів, дуже подібних до Українських.

А відтак наведемо Святоріздвяні аналогії між Українцями і Сербо-Хорватами, що як полудневі Слав’яни своєю етнічною вдачею і своєю культурою приявляють важливі дані для порівняння при дослідах над походженням Українського племені і його культури.




Порівняння з життям племені Ґалла, Африка.


Шанування Найвищого Єства. Семіто-гамітські й гамітські племена Східної Африки вшановують Найвище Єство, подумане часто прямо монотеїстично, всякими жертвами.

У виразний спосіб зазначується те в реліґії племені Ґалла (Galla), де ― Вакка (Wakka) є не лише найвищим, але й одиноким Богом, котрий все інше сотворив і всім рядить. До нього звертається Ґалла з частими молитвами, повними глибокої думки і краси. Також ріжнорідні жертви, — криваві й некриваві, — бувають там часті (пор. з безкровністю традиційних Українських жертв).


Гл. Жертви для Бога як реліґійний ідеал.

Безкровність жертв як ознака пракультурності.
Що означає "Свята Вечеря"? Частина 2.

Суттєва відмінність від традицій інших народів.


Збір як найбільший Святочний чин. Найбільшим Святочним чином тої реліґії є Wadadja, — союз, збір; він може бути сімейним, крайовим і національним.

В першім випадку бувають батько й матір дому помічниками при rabsa (духовнику). Свято зачинається літанійним (благальним, молитовним) співом до Вакка. Відтак батько і матір подають пиво, хліб і поленту (лемішку) священикові, а він сі дари благословить. Потім зливає кілька крапель напитку на землю і мече кілька кусників хліба або поленти навхрест на чотири сторони світа на честь Вакка. Відтак заживає трохи сам з напитку та страви і роздає між інших учасників Збору. Наприкінці приводять дітей — і духовник, батько та матір благословляють їх, попльовуючи їх слиною.


Чин жертви й молитви. Дуже часто зв’язують з сею церемонією жертви овець або худоби. При такій жертві, яку може і батько рідні сам приносити, пускають кров з жертви на землю, щоб утішити Душі померлих родичів. Присутні мастять собі теплою кров’ю чола. Відтак поживають жертву. Частку, призначену для Вакка, складають на камінь, поки не прилетить суп (шуліка, сип) і не пожре її.


Коли мають поживати яку страву ― моляться:


Страву, що мені сьогодня припала у мирі, найби я міг і завтра її мати. Щоденну частку давай мені, Боже!


Коли знайдуть мід у лісі, розкидають частину з нього довкола і моляться:


Боже, що єси Небо і Землю сотворив і даєш мені все земне добро, — гляди, ось Твоя частина!


Українські аналогії. Аналогія між реліґійними прийомами племені Ґалла, ― особливо їх збором Wadadja, ― і Українським Святовечірнім Збором очевидна.

Звертає також увагу спільність їх Святочного збору з Душами Померлих та участь Душ Померлих у Святочному пирі. Нагадаймо собі молитву Українського Господаря ― Аби і Тих Душ до Вечері допустив ― перед Святою Вечерею і його сердечне запрошення Душ Померлих на Вечерю:


Ми усі з усего щирого серця і з Божої волі кличемо і Божі і грішні Душі на Вечеру й даємо її...


Ріжниця лиш у більшім числі культурних порухів по стороні Українського народу і в більшій сердечності в їх вислові.


Зазначити належить, що етнологи зачислюють це плем’я Ґалла (є кілька племен Ґалла) до номадів-скотарів первісного культурного округа останньої доби.



Порівняння з обрядами Сербів та Хорватів.


Відгомін Українського Святовечірнього Збору знаходимо потрохи у Святоріздвяних обрядах Сербів та Хорватів, але дуже замітні ознаки його ідеології — в Сербській "Крстній сляві", та "Завєтині" або "Крстіні". Нині ці Свята у Сербів є лише родинними, але є сторони в Сербії й Чорногорі, де вони є крайовими, святкованими цілими селами або племенами (великородинними громадами).

Містерії Завєтіни відбуваються в Літі, а на Україні відбуваються відповідні містерії безпосередньо після Зелених Свят в часі повного розвитку Весни.

Свято "Крстіна" святкується звичайно в Літі, а "Крстну сляву" кілька разів до року.


Вимога діл любови й пам’яті за Померлих. З приводу цього родинного Свята вимагаються діла любови, муситься дарувати бідних і гостей, а особливо пам’ятати за Померлих, котрих згадується також промовами в часі Святочної вечері. Сей Святочний день належить вважати за день мира навіть супроти найтяжчих ворогів. Також про в’язнів належить пам’ятати і згадувати їх.


Астральні символи: спільне Староукраїнське джерело? На те Свято мусять бути свічі (в одній стороні вживають трійці свіч, зв’язаних до купи). Це вже, — беручи по аналогії Українських Святочних трійць, — символіка Астральної Трійці і натяк на Свято Щедрого Вечера.

З якого джерела то все? Чи не з спільного Українцям і Сербам ― Староукраїнського?


Святочна вечеря: жертви й молитви. На Святочній вечері мають бути і Колачі та інші хліби, вино, або горівка — та "Коливо", себто пшениця з медом, яку звичайно лиш при Похоронах ставлять.


Термін "Коливо" є загально прийнятий на Україні і вживається якраз більше при нагоді Поминок за Померлих. Етимологічно мабуть аналогічний до слів "Коляда", "Калина" (також = Святочна пісня і Святочний дар), " Калета", "Колач".

Гл. Що означає ім'я "Коляда"?
Містика Астральних Жнив:

Поширення ідеї Дідуха та Корочуна в Українських Святах.


Господар дому мовить молитву до Бога і до Прадіда, якого в останніх часах заступають котримсь християнським Святим, звичайно іменником Господаря.

Відтак моляться ― "за Сонце, що нас огріває", "за Місяць і за всі Звізди, що нам світять", ... за Землю, за Вогонь і за Воду; наприкінці: за Душі всіх Померлих свого Роду, сусіда, свояків, приятелів, гостей, свого Села — і цілого світа — і за Душі загиблої або побитої худоби.

В часі обіду величають Святого і просять його за щастя цілого Дому й читають з помяника імена Померлих.


Шанування Святих і Святих дерев у Чорногорі й Сербії. В Чорногорі має цілий Рід ("братство") свого Святого; а в Сербії попри "Святих" в кожній Родині (задрузі) згадує ціле Село громадянського Святого Святом "Завєтіна" або "Крста". Виразно голоситься, що Завєтіна для Села — це саме, що "Крстна слява" для Родини.

Крім спільного споживання Колача йде ціле Село урочистою ходою через поля — коли можливо — на який горбок, а в часі походу відвідує весь нарід Святі дерева, де тепер відновлюють хрести. В околиці Тимочка (Тімочка країна) приношено ще у вісімдесятих роках минулого століття в часі Завєтіни правдиву криваву жертву, а саме при корені "Святого дерева": між корінням дерева роблено діру, а молодець "чистий і нежонатий" заколював ягня над цією дірою, так, що уся кров сходила межи коріння. Діру відтак засипувано і землю добре затоптувано, — а ягня пекли і споживали.

Свято "Крстіна" святкується звичайно в Літі, а "Крстну сляву" кілька разів до року.


Сербські Святоріздвяні обряди. Подібні провідні думки приявлюються у Сербських Святоріздвяних обрядах. Головною річчю є Святочний Збір на основі старинного реліґійного шанування з приношенням жертв кривавих.

Замість цих у Крстній сляві приходять жертви хлібів і напитків (очевидно це більш первісна ідеологія, аналогічна з Українською).

Гл. Жертви для Бога як реліґійний ідеал.

Безкровність жертв як ознака пракультурності.
Що означає "Свята Вечеря"? Частина 2.

Суттєва відмінність від традицій інших народів.


Святий збір у часі Крстної сляви спонуканий також альтруїстичними порухами, які дуже виразно в ній зазначуються.

У Сербськім Святовечірнім обряді різдвянім їх не видно.


Шанування предків, Святого дерева і Прадіда. Дуже знаменною особливістю в Крстній сляві і в Сербськім Святовечірнім Зборі є шанування Предків, а передовсім Прадіда, якого боготворять і палять на його честь жертву дерева, пшениці з медом та вина. (Гл. етнологічні пояснення про Бадняка в розділі про Корочуна).

Безперечно є аналогія між шануванням Святого дерева в часі Завєтіни і паленням Бадняка на Свят-Вечер. Вона вказує, що в однім і другім шануванні дерева криється шанування Прадіда як фіґури мітичного Прадерева.



Ідеологія Святочних обрядів у Сербів і Українців.


Ідеологійна спільність між Сербськими і Українськими Святочними обрядами є дуже велика.


Сербські молитви за Світила і Українські величання Творця. В Сербських молитвах за Сонце, за Місяць і за Зорі є Святоріздвяне Українське величання Творця Небесних Світил, лише що Серби видять у них і одухотворені єства, за які моляться.


Врожай і Прадерево серед засіяного Поля. Свято Радості. Спільне Сербам і Українцям є шанування Дерева, ― у Сербів: Святих дерев, ― як мітичної Сили. Ми бачимо з опису Українського походу в поле, ― зовсім аналогічного до Сербської Завєтіни, ― які схожі оба обряди в цім шануванні Прадерева серед засіяного Поля, коли нарід сподівається від Святого дерева благословенства плодів земних; цеж очевидний зв’язок ідей про мітичний вплив Прадерева на Природу, і вплив Святого дерева на Урожай у полі.

В Українськім Святі Різдва Світа і Радості з плодів земних, майже у всіх Колядках і Щедрівках дзвенить перша похвала Райському Дереву. Ми видимо з того, що і Завєтіна, ― так як і Українське Різдво, ― є старинним Сербським господарським Святом Радості з плодів земних і побажання багатого їх урожаю.



Великі ріжниці Святочної ідеології Сербів і Українців.


Але є в Святочній ідеології обох народів і великі ріжниці.


Бог і Дідух. Первісні жертви Богові. Спалення Дідуха. Перед шануванням Дідуха в Українськім Святі іде культурно-історичним порядком і стоїть на передовім місці, та є виразно і тепер відмежоване шанування Бога (Господа).

Богу приносять жертви первісні, а не Дідухові.


Дідуха не спалюють у часі Свят, як у Сербів Бадняка, але аж по Святах і то, так сказати б, з конечності, коли спалюють понівечену солому, що була розстелена по землі, шануючи і охороняючи її, щоб не була викинена в поміш з хатнім сміттям.


Містика Астральних Жнив. Паленням Дідуха, або Діда, називається палення по всій Україні вогнів у Велику (страсну) Середу (в ночі з Середи на Четвер) — і в Великодню Суботу.


Душі Померлих як Гості на Святій Вечері. З’єднання Роду. На Святу Вечерю просять Українці Душі Померлих в ім’я з’єднання усього великого Роду і з порухів альтруїстичних; але не приносять їм жертв. Крім популярних на Україні Поминок за Померлих, ― тобто Поминальних обідів і хлібних жертв, ― не роблять Українці ніколи таких Поминок у перші два дні Різдвяних Свят, ані на Свят-Вечер, хіба на ранішнім богослужінні перед Святим Вечером, бо на Свят-Вечер вважають Померлих за Гостей, що прибули з Тамтого світа, а не за тих, що остаються на другім світі і потребують людських молитов.


Сербські шанування Сонця, криваві жертви й анімізм. Вкінці, коли пригадаємо собі Українські обряди Свят-Вечера й Святої Вечері, як крізь них проглядають всюди пракультурні засади реліґійні, господарські й суспільні, то побачимо в тім самім часі різку ріжницю в обрядах Сербських, в яких переважують шанування Сонця та криваві жертви.

Оця ідеологія втиснулася і в значну частину обрядів Завєтіни, хоч тота має більш ідеальний, пракультурний вигляд. Для того і там є жертва кривава в часі походу в поле, під Святим деревом; а що вражає — є там проявлений анімізм, що каже народові уявляти собі душу в кожнім творі світа і у загиблої худоби, за котру нарід молиться.



Вдаряючі аналогії Завєтіни і Українських Звичаїв.


Та все-таки вдаряючу в очі аналогію приявляють Сербсько-Хорватська Завєтіна і Українські відповідаючі їй Свята й обряди.


Поминки на "Празники" і старинна ідея Прадідів. І в Українців є традиційним обов’язком робити Поминки за Померлих, т.зв. обіди і хлібні жертви, кілька разів до року. Все те з традиційних народних порухів, хоч очевидно злучене тепер з Християнськими молебнями й богослужіннями і все при нагоді свят Християнських Святих, при так званих "Празниках".

Як у Сербів є Християнські Святі символами родових Прадідів, так без сумніву є вони такими і в Українців — і Поминки Померлих з нагоди Празників календарних Святих криють в собі старинну ідею шанування Прадідів.


Містерії в часі росту Нового збіжжя. Є також вдаряючою ідеологійна схожість Сербської Завєтіни з Українськими півхристиянськими і півнародними Містеріями в часі росту нового збіжжя.



Українські Містерії в часі повного розвитку Весни.


Хода в Полі. Освячення води і збіжжя. Урочистим церковним походом у поле, обов’язково після показово-святочного освячення води в сільській кирниці, іде нарід із своїм духовником, щоб освятити ростуче нове збіжжя. В часі того походу роблять у чотирьох напрямах світа, ― беручи Село в хрест, ― чотири зупинки під деревляними хрестами. Нарід дбає про це, щоб такі хрести серед поля все були в ріжних сторонах.


Починат ся Гостина

Починат ся Гостина

Від Бога Господина

Тай а почав Ї Богойко

Тай Наш Любий Попойко


З Збором ідемо Полон несемо

З Збором ідемо Полон несемо

Виходжай Зборе з Села на Поле

А з Полянойки до Царинойки

Наша Царинойка проч поорана

Сріблом-Злотом преч засіяна

С хрицовим пирком заволочена


Гей на Велик-день на Славнейкій-день

Садило Дівча Зелене Віно

Садило-садило Богу ся молило

Спусти Богрейку Чорну Хмаройку

Чорну Хмаройку Дрібного Дожджу

Ней би ся прияло Зелене Вино

Ей Вино ж моє Зеленейке!


Чин жертви й молитви. Під хрестами читає духовник виїмки з Євангелія, відповідні до господарських побажань народу, відтак благальні молитви та заклинання й екзорсизми проти основних шкід та напастей диявола. Після цього робить хтось із брацтва кілком діру під деревляним хрестом, а священик вкладає в отсю діру паперовий образець св.Хреста з написаним на нім іменем одного з Євангелістів, окроплений Свяченою водою. Відтак один з присутніх затовкає паличкою діру.


Шанування Прадіда і жертва містичної "Водиці". Містерії оці зовсім схожі з завєтінськими, враз з їх кривавою жертвою (пор. з безкровністю традиційних Українських жертв).

Можна сміло ставити здогад, що імя св. Євангеліста, написане на образці, відносить нарід до Прадіда.

Замість кривавої жертви приноситься більше популярну в Українського народу жертву містичної "Водиці", оспіваної Колядками, — і без сумніву жертву більше первісну, відповідаючу пракультурним традиціям Українського народу.


А символічне колишнє Райське Дерево з Українських традицій Християнська церква свідомо змінила на друге символічне Дерево Життя — "животворний хрест".


І ось так знову сплелася стара віра з новою. А я з особистих помічень знаю, що нарід уперто думає старими категоріями і захоплюється давніми ідеалами.

Храм ідеалів. Ідеал щастя.



За працею: о. Ксенофонт Сосенко. "Культурно-історична постать Староукраїнськиx свят Різдва і Щедрого Вечора". Львів, 1928. - СІНТО, Київ 1994. 343с.


Стежки до листків про Українські традиції.

Рокове Коло.

Джерело: Староукраїнська традиція служби Богу © Видавництво "Павутинонька", Нью Йорк – Львів – Київ – Харків – Москва, 2004
Статтю додано:  31.07.2008
Відредаґовано:
Переглядів: 817
  Коментарі     ПРАВИЛА!     ДЕ СКАЧАТИ mp3 ?!
[cховати]

  Адреса цієї сторінки: http://www.pisni.org.ua/articles/217.html

 ВХІД
Е-мейл: 
Пароль: 
  Забули пароль?
  
  ПІДПИШІТЬСЯ! ГРУПИ У СОЦМЕРЕЖАХ
FB