На головну сторінку

Святий Вечер 6.01 — властиве Свято Різдва-Коляди



Світ Різдва-Коляди — Храм Українських і загальнолюдських мрій.



Вже Передріздвяний час виявляв, що зближається дуже Святочна хвиля, глибоко прочута народом, наперед опановуюча його всю психіку й всі почування. Це — Святий Вечер, властиве Свято Різдва-Коляди, що містить у собі всю суть того Свята. Це велике громадянське й культурне Українське Свято — вислів найстарших народних традицій і атавістичних почувань та день духової, культурно-реліґійної, всенародної обнови.

Обряди слідуючих днів, хоч нарід лучить їх формально з Різдвом Христовим, належать в суті річи до Староукраїнського Святого Вечера і показують його ідеольоґію. Старовіцькі Колядки і Щедрівки, своїм змістом так дуже не підхожі до церковно-християнської ідеольоґії Різдва , узгоджуються натомість на причуд з Українським Святим Вечером і поширюють якраз його провідні ідеї. Їх колядує та щедрує нарід не тільки зараз після Святого Вечера , але і опісля, через цілі Свята Різдвяні та Щедрий Вечер, ба, і далі аж до Стрітення Господнього (27-го дня після Щедрого Вечера) і що цікаве: через цілий світлий час Місячний!


Святий (Живий) Вогонь. Нарід розпочинає Святовечірній день приспособленням "Святого Вогню", який розпалюють на припічку і в печі з дванадцяти полін, наготовлених 12 днів наперед. Це ідея первісного світотворчого Вогню, знайомого нам з містерій Передріздвяного часу, що тепер у Святовечірній великій містерії виступає як перший головний чинник таємних починань.

Містичне число 12 відразу звертає на себе увагу. На перший погляд — це Соняшно-Місячна кабалістика або символіка грядучого нового року, останок Вавилонсько-Єгипетських традицій астрольоґічних та світової ідеї Нового спасенного часу. Але в дальших містеріях, у час Святої Вечері, буде містика чисел змінною й іншою і покажеться, що в ній є можливі інші, далеко старші мотиви, а саме — племінних і родових традицій. Оцим Таємним Вогнем має бути зготовлена Свята Вечеря, бо вона сама має знамена великої таїнниці.

Живим вогнем називають на Україні вогонь добутий тертям об себе двох куснів сухого дерева. Так добувають вогонь народи природи і всюди приписують такому вогневі таємне або й мітольоґічне значення.

Про живий вогонь, у цей спосіб добуваний у часі містерій Собіток Святоіванських, над р. Волховом, згадує вже 3. Д. Ходаковський.


Живий Вогонь і Тайна Вечеря. Нарід на Гуцульщині називає цей вогонь Живим, а Вечерю — Тайною Вечерою. Вона має всі признаки збірної суспільної Святочної дії та спільної жертви Богові.

Але доля Живого вогню на Святий Вечер є мабуть трояка:

      — як мітичного Світотворчого чинника,

      — як об’єкту шанування і

      — як суспільно-об’єднуючого ідеального чинника: домашньої ватри, родинного тепла.

Вечірня Зірка – клич до Святої Вечері. Кличем до почину Святої Вечері є перша вечірня зірка. Хоч оця Зірка признана Християнським різдвяним обрядом за символ новоявленої в ночі Різдва Ісуса Христа звізди і Український нарід цей Християнський символ поважає та про нього не забуває, але все-таки дає цій Зірці в Староукраїнськім святі окрему долю.

В Колядках про Астральну Трійцю є вечірня й рання Зоря предметом шанування враз із Місяцем та Сонцем. В таких Астральних Трійцях часто на її місце виступає "сам Господь Бог".

У Колядках і Щедрівках Зоря має попри Місяць часто містичну долю післанниці від Бога до Господаря. В Щедрівках вона є товаришкою Місяця і разом з ним є символом животворної й плодородної сили в природі; особливо покровителем роси або "Дрібного Дощику" як чинників сприяючих еротизмові — це дуже частий мотив Щедрівок.


Мітольоґічне значення Зорі на Україні виказують дуже наглядно Колядки й Щедрівки. Тому подаю тут кілька їх прикладів.


В одній Колядці про Сотворення Світа Ранна Зірниця як Свитаннячко Ясне була найперше сотворена. У цій Колядці основується Сотворення Світа Трьома Голубами, які сидять на Прадереві-праростині, Чемерушці, серед космічного моря. Порадившися, один з них виніс з дна Моря Піску, другий розсіяв його "на Чотири Часточки":

      Є Сьвіт Великий є ще й Сине Море

      Першая часточка Свитанєчко Ранне

      Другая часточка Сонце Правидненьке

      Третая часточка Ясен Місяченько

      Четверта часточка Дробен Дощик сіє

Для зрозуміння цього мітольоґічного образця і значення Свитаннячка Ранного, яке нарід утотожнює з ранішньою Зорею, ось другий Колядковий образець:

Оце в ідеальній Церкві яка є символом Первосвітного небозводу, побудовано Троє Дверей і Чотири Вікна:

Як розуміти мітольоґічну постать Ранної Зорі, вказує інша Колядка. У Дворі Господаря являються Три Королі — один з них Ясна Зірничка:

      В Нашего Брата а в Єго Дворі

      Ясна Зірничько чим си пофалиш?

      Ой я си маю чим пофалити!

      Бо як ізийду дуже до Світа

      Тай як я пустю з Дробен Дошьику

      Урадує си Жито-пшениця...

В інших Колядках на місце Зірниці поставлений прямо Дощик і то як символ Господа.


Українська, Староарабська, Вавилонська та Християнська постаті Зорі. Після Старовіцьких Українських традицій, Зоря звіщає добу народження Світа, рішаючу хвилю космічної Ночи і початок Всесвіта.


Оця надзвичайно важна в культурно-реліґійнім розвитку Українського народу постать Зорі позначається ще тим, що Українська мітольоґічна Зоря приявлює анальоґію до Староарабської Athar (зорі Венус) і Вавилонської Ištar (Іштар) — богині і зорі Венус, що вважалася у Вавилонців вістункою й віщункою Небесною. Без сумніву, що через ідеольоґічну сполуку старих вірувань з Християнськими сталась Українська Святовечірня Зірка, вістунка Небесна, — звістункою години народження Ісуса Христа.


В шануванні Астральної Трійці в Полудневій Арабії була Athar першою постаттю з ряду і першим об’єктом шанування. Вавилонська Ištar (Іштар), богиня і зоря Venus, була одною з Трійці — Сонце-Місяць-Зоря — і третьою в шануванні; і була покровителькою любови й символом животворного дощу. У Вавилонській мітольоґії Зоря самим своїм іменем (Inanna-Anuit i Dil Bat) висловлювала ідею вістунки і віщунки Небесної та була символом післанництва Божого.


Невідомі спричинення зрівнюють Український полукульт Зорі-вістунки з шануванням Арабським та Вавилонським. Однакож ближчі досліди доказують, що Українські Різдвяні Cвята не походять від Вавилонських мітольоґічних традицій.


Радше можна би добачити в Українській Астральній реліґії мотиви Арабські. Правдоподібність Арабських впливів на Староукраїнську реліґійну ідеольоґію знайде деякі докази в дальшому дослідженні. Вавилонська й Ассирійська Астральна реліґія основувалась на Староарабській — і якраз із Арабською первісною реліґійною ідеольоґією знаходяться в Українськім давнім шануванні схожості основні, коли з Вавилонської реліґії попалися в Українську лиш деякі мітольоґічні уривки.

Вавилонська ідея Зорі-вістунки не повинна би мати підстав побуту в Українськім Святі Різдва Світа і для того, що подібного свята у Вавилонців не було; а сама ідея про Сотворення Світа була і первісно у Вавилонців іншою, ніж в Українців (Гл. в екскурсі III про Вавилонський міт про Сотворення Світа Gilgamesch і окрему працю в цьому дослідженні про космоґонічні Колядки), і опісля, як ідея з доби передхристиянської про Відродження Світа, розвинулася на Соняшній орієнтації, якої в Українців автохтонів не було. Тому Вавилонська Dil Bat, мимо великої схожости з Українською Різдвяною Зіркою, правдоподібно не має з нею в основі зв’язку.



Внесення Дідуха-Діда на Свят-Вечір. Коли дають попереджувальний знак про появу Зірки, вносить до хати хлопчина, звичайно синок Господаря, або пастух від худоби, в’язку сіна ("отавки") та в’язку соломи. Сіном устелюється стіл (скриню) і землю під столом, — по хаті стелять солому. Господар вносить Дідуха або Діда, тобто Святочний сніп пшениці, або, — якби того не було, — сніп жита чи иншого збіжжя; вітає всіх домашніх з Святим Вечером і Різдвом — і ставить Дідуха на "Покутті", на почеснім місці, підстеливши сіна.

Оцією першою містерією Святого Вечера зазначується святочність хвилі і почин Свята.

Господар, що виступає через усі Свята в долі Духовника, сповняє цією містерією першу Святочну культово-реліґійну дію і показує реліґійні почування усієї рідні.

Хлопчина, що вносив сіно й солому, є його духовним послушником.


Відміни містерій на Гуцульщині. Крім обряду почину Свят-Вечера через внесення у хату з появою першої зірки Святочного снопа збіжжя, бувають і інші обряди, особливо на Гуцульщині.

Святоріздвяна ідеольоґія Гуцулів не ріжниться основно нічим від ідеольоґії усієї України. Реліґійна ідеольоґія Староукраїнська була і є тота сама від Карпат аж по Кавказ, як в Західній Україні так і на усій Придніпрянщині. Про це свідчать Колядки з усіх сторін України, які суть тотожні, приміром, в Чернигівщині й на Гуцульщині. Це буде видно наглядно в прикладах Колядок і Щедрівок, які буде використовувати нинішня праця і на яких буде зазначено місцеве їх походження.

Так і в обрядах Свят-Вечера на Гуцульщині являються провідні ідеї тоті самі, що всюди на Україні, а лиш місцеве забарвлення є у них інше.


У Космачі (на Гуцульщині), як тільки покажуться зірки на небі, зганяє Ґазда худобу до одної кошари, а Ґаздиня засвічує в хаті; потім виймає Ґазда "столове вікно", бере під паху перший хліб, який Ґаздиня упекла, веретено у ліву, а сокиру у праву руку, обходить з тим три рази обійстя, при тім за кожним разом стає перед "вібраним вікном" і каже:

      "Добрий Вечер!" —

на що відповідають хатні:

      "Дай Боже здоровя!"

По сім висказує, з почуттям спасенної дійовости містичної години, побажання, щоби, як тихо і мирно ні тучі, ні бурі, ні грому нема на Свят-Вечір, так аби їх не було у цілім році; а дикі звірі, щоб не напастували маржини. Відзивається властно, що затикає роти і пащеки цих звірів залізними обручами й залізними ключами, щоб не їли його худоби. Говорить повен віри в силу Свят-Вечера та немов її речник. Опісля замикає усі ворота й двері і входить у хату. Від тої хвилі не сміє ніхто з хати виходити. Хліб, що його держав Ґазда в часі згаданої містичної дії під пахою, засушують і дають худобі з вуглем із живої ватри і сировицею .


Живу ватру розпалює Ґазда рано в день Святого Вечера . З неї розкладає вогонь у печі й на припічку і на сім вогні готовиться "Тайна Вечера". Порівн. повище розділ про Передріздвяний час і про містерії з вогнем перед Святом Воведення. Про розпалювання вогню в день Святого Вечера з 12 полін була попередньо згадка. Глядіть тамже замітки про Живий вогонь.


Звертаю тимчасом увагу на деякі речі в описаних містеріях:

    • 1. Вийняття столового вікна (т.є. вікна з стіни, вздовж якої стоїть Святовечірній стіл) символізує впущення Святого Вечера до хати, між рідню; воно вказує заразом, що нарід той Свят-Вечір уособлює і вважає його духовим єством, а це нагадує згадане попередньо уособлення "Різдва" Сивим Голуб’ям. При тім є вийняття столового вікна мабуть спогадом первісних пракультурних обставин життя, коли хатніх вікон не було.
    • 2. Перший хліб в обрядовім обході Ґазди доокола хати є очевидною жертвою неназваному духовому єству, а тим єством може бути хіба тота вища Сила, до котрої закликає, звертається душевно та чується нею скріплений Ґазда, що виконує згаданий обряд. Дальші Святочні обряди розвивають ближче тоту ідею і вказують, що цією Силою є Найвище Єство, яке спричинило Різдво Світа: в цих обрядах повторюється оця хлібна жертва і приявлюється виразно жертвою пріміціяльною (первісною) — цеж перший хліб, який Ґаздиня упекла.
    • 3. Містика з веретеном є зовсім анальоґічною з Передріздвяними містеріями з льняним чи конопляним сіменем, з пряденням конопель уночі перед Воведенням і з ріжними містеріями з повісмами в часі Різдвяних Свят та в інших Святочних хвилях, про які було попередньо писано. Вона в’яжеться з культурою льону і конопель як дорогоцінних і найперших культурних здобутків, а також з культурою вовни на Гуцульщині.

Містика з сокирою, чи топором, у правій руці, при обході хати, є шануванням Прадідніх ловецьких та господарських звичаїв. Топір — це первісне господарське знаряддя пракультурних людей. Доказом цього — палєо- й неолітичні кремінні викопалиська топорів усякої подоби. У Гуцулів топір є головним орудником ловецьких та господарських здобутків. Топором полює Гуцул на звірину — і топором спускає з гір деревину на доли та вимінює її за хліб з поділля. Обряд з топором має без сумніву зв’язок з старинною традицією і є реліґійною дією. Його реліґійне значення виступає дуже виразно при анальоґічнім обряді, який буде наведений тут понижче.


З містикою з топором у почині Святого Вечера є тотожній вистріл з пістоля в деяких сторонах Гуцульщини: "Як уже добре смеркнеся, виходить Ґазда з хати, стріляє з пістоляти на знак, що час на Тайну Вечерю. На той знак, або почувши його від сусіди, перебираються усі у чисте лудинє (одяг) , почім бере Ґазда каганець з ладаном, обходить і обкурює три рази хату довкруги..."

Цей попереджувальний знак є якраз виявом одвічного ловецького призвання Гуцулів, споконвічних ловців дикої звірини і змагунів зо звіриною. Є він виразом кипучого в їх душі ловецького завзяття. Знаменито висвітлюють це згадані повище застерігаючі промови супроти диких звірів, у часі обходу Ґазди доокола хати з хлібом і топором.

Лук і топір були з давен-давна ремеслом Гуцулів; оспівують їх та ідеалізують гуцульські Щедрівки. Нині заступає первісного лука — пістоля та кріс, а топорець остався й до сьогодні ловецьким знаряддям Гуцулів та ознакою їх ловецької справности. Заразом є він мітольоґічним символом — виразом шанування Місяця-Молодика, що буде можна справдити при розгляді мітольоґічних елементів у Щедрівках опісля; а не забудьмо, що Місяць є в Українських віруваннях символом Прадіда.


Реліґійний обряд, з яким нерозлучно іде в парі містика з топором, і який хотів я показати, належить вже до тих, що зачинають Святу, Тайну, Вечерю. А є оця Тайна Вечеря найбільшою реліґійною дією Староукраїнського Різдва. Тому належало би описати за початком увесь перебіг цієї великої дії.



Свята Вечеря.


Є оця Тайна Вечеря найбільшою реліґійною дією Українського Різдва...


...З перегляду готовлених Святовечірніх страв видно, що це самі первісні і як найпростіше, найпервісніше, зготовлені середники поживи. На перший погляд впадає в очі, що це господарські здобутки такі, які людина збирала колись у пракультурній добі свого життя, беручи те, що самосівно родила земля, а чоловік надибав, збирав і пожиткував. Первісне зготовлення Святовечірніх страв показує первісне зготовлювання народом земноплодів на прожиток.


Все, що далі діється перед Святою Вечерою, є непереривним, суцільним, родинно-племінним реліґійним обрядом. У нім долю духовника сповняє рівнорядно Жінка-Господиня з своїм Мужом-Господарем. Це вказує на пракультурність традиції, що походить очевидно з доби рівноправности мужа і жінки в родині.

На однім кінці стола, близько постелі, лишає Господиня два хліби, колач на них і топку соли. Там вони зіставляються аж до свята Нового Року. Вони є символами Трьох Астральних Світил, головних чинників містичної доби Різдва, та символами самого Господа. На цю тему буде окремий розділ.

Самосівний мак, первісне господарське добро, предмет настільної жертви (в Куті, в окремих поданнях як страва і в печиві) — а заразом символ великої розродчости.

Сівке насіння є символом розсівности й розродчости родинної й господарської — ідеалу первісних родів і племен тай Українського народу. I сьогодня ідеалізує Український нарід родинне й господарське розмноження; свідчать про це повищі обряди та співають про це всі Колядки й Щедрівки.


Є звичай в Українського народу, — як на Свят-Вечір, так і при інших анальоґійних нагодах, — перехиляти повну чарку перед випиттям, щоби напитку трохи сплинуло. Є це, як буде стверджено анальоґіями подібних звичаїв у інших народів, рід первісного пожертвовання. Такі пожертвовання бували у старинних народів і досі є у первісних народів природи, як раз у тім, що зливаючи напиток перед питтям на землю, жертвують оцю першу струйку Найвищому Єству. Так само жертвують Йому перші частки страв і аж опісля заживає їх нарід сам.

Та не в цім річ, що Українці п’ють на Святий Вечер обов’язково напитки, а у цім, що зливають перші краплі напитку в честь Найвищого Єства; бо так роблять первісні народи природи.


В кожнім разі дасться запримітити, що реліґійний і молитвенний настрій горує в Святовечірніх містеріях і є первісним та чисто Українським мотивом святочним, а маґічні та ворожбитські поведінки, — наколи їх такими вважати, — це пізніші святочні додатки, мабуть перейняті від племен Сходу і Полудня, з якими Український нарід був у зношеннях. Такі додатки ... не схожі з основною ідеольоґією Свята.


Осередком, який всіх притягає в тій Святочній хвилі, є думка про Тайну Вечерю. Доокола Святовечірнього стола збирається не тільки все, що найближче серцю й душі Господаря та Господині, але вона є сама собою тою світляною серцевиною, доокола котрої горнеться все, що живе.

Ніхто не є відтручений від цього Свята: воно має усіх з'єднати, відродити і поправити. Це не є свято померших, або для померших, але Свято життя, містерія життєвого відродження, — чи відсвіження, передовсім духового, етичного, — а в даних умовах і фізичного відродження, що обнимає і звіринний світ. Про все те, краще і докладніше, чим описані обряди, розкажуть Колядки і Щедрівки.


Оце виявлюється ... найбільше культурна суспільна прикмета Українського народу: цей старовіцький альтруїзм, розвинений до саможертви, що каже Господареві й Господині та всім присутнім забувати в найсвятішу хвилю Вечері про себе, а згадати наперед про свою худібку та свої пчоли і перші куски Вечері відступити душам померших.


Після Вечері забирають бідні люди, що були на ній, потрохи з кожної оставшої на столі страви до кобелі, собі до дому; а коли їх не було в гостях на Свят-Вечір, то домашні розносять кобелі з хлібом, пшеницею й іншими святовечірніми останками по сусідах, родині, приятелях та убожині в селі, — діти своїм бабкам-повитухам.

Усе те на символ приязни, щирости й милосердя. Відношення вечер є взаємне, так що Свят-Вечір стається особлившою годиною підйому альтруїстичних почувань і сповнювання дій любови. Це відношення вечер є звичаєм досі всюди на Україні; воно буває більше або менше задержане, але загально вважається Українським народом за дію етичну, поручену старовіцькою традицією і давнім законом взаємної любови. Пригадкою цього закона кінчаться найкращі Колядки й Щедрівки. Він чудово сходиться з християнським законом любови ближнього і є одним з мотивів, чому Староукраїнські Різдвяні свята бувають святковані й цінені народом на рівні з християнськими.


Буде в Тебе Господь на Вечері.



Докладіше у статтях "Свят-Вечір і Свята Вечеря", "Бог на Святій Вечері", "Ідеольоґія Святої Вечері","Жертви первісні Свят-Вечера" та інших, які додано у форматі PDF на сторінці Українські свята Різдва Світа і Щедрого Вечора.


(За працею: о. Ксенофонт Сосенко. "Культурно-історична постать Староукраїнськиx свят Різдва і Щедрого Вечора". Львів, 1928. - СІНТО, Київ 1994. 343с.)



Що означає ім'я "Коляда"?


Свята, Тайна, Вечеря 6.01 — Як її підготувати і що вона означає?


Українська Астрально-мітольоґічна реліґійна концепція.


Жертви первісні Свят-Вечера.



Стежки до інших листків про Українські традиції.

Джерело: Староукраїнські релігійні роздуми про Бога © Видавництво "Павутинонька", Нью Йорк – Львів – Київ – Харків – Москва, 2004
Статтю додано:  24.12.2005
Відредаґовано:
Переглядів: 14821
  Коментарі     ПРАВИЛА!     ДЕ СКАЧАТИ mp3 ?!
[cховати]

  Адреса цієї сторінки: http://www.pisni.org.ua/articles/62.html

 ВХІД
Е-мейл: 
Пароль: 
  Забули пароль?
  
  ПІДПИШІТЬСЯ! ГРУПИ У СОЦМЕРЕЖАХ
FB