На головну сторінку
Дізнатися більше

Що означає "Свята Вечеря"? Частина 2.

(Українське Різдво Світа: Критичний розгляд ідеології Святої Вечері)



Святе Святим притягується.

Богу молився щоб Світ творився!



Свято Природи та її Творця.


Вислів старовіцьких культурних переживань. Свята Вечеря проявляється як ціла сукупність ідей, які зв’язані між собою і становлять єдине ціле. Ці ідеї є в головній частині висловом Старовіцьких культурних переживань і мають виразно означену культурно-історичну постать. Є в ній складники раньшої культурної доби — і пізніші, що витворилися або дорогою культурно-історичного розвитку, або шляхом чужих культурних напливів.


Троякі культурні мотиви. Ідеологія Святої Вечері має троякі культурні мотиви:

  • реліґійні,
  • господарські,
  • суспільні.

Як свято реліґійно-культове є вона в великій мірі Святом природи — є шануванням природи первісної, нової, весняної і Святом її Творця.

В цім розумінні є вона заразом Святом господарським з радісними роздумами з приводу користування народу багацтвами природи. З того огляду це Свято лучиться ідеологічно з літнім і осіннім Святом жнив (Українськими Обжинками), бо є також висловом радости з приводу зродження земних плодів, — "усякого хліба, що Бог уродив", — хоч своєю порою до того не надається.


Світові аналогії. Це Свято є аналогічне з річними святами господарськими первісних природницьких народів (Naturvölker), які їх святкують звичайно весною і влітку, — у Староіндійців святковано їх трикратно до року, — але і в довільних інших речинцях: при нагоді всенародних зборів, або і при важних родинних подіях.

Так святкують Якути ysyah, як своє менше господарське свято, на Весну, а більше серед Літа. Монголи святкують таке свято на Весну, Катхіндзі в Літі. Ці аналогії будуть опісля докладніше переведені.


Передовсім реліґійне Свято. Та Українське Різдвяне господарське свято не є ані весняне, ані літнє, бо припадає серед Зими і воно є передовсім реліґійним Святом, хоч має визначно господарську закраску; воно є традицією про перші первосвітні плоди землі і славить Бога, що їх зародив.

(В сотвореному Господом Богом Раю немає пір року, там вічнозелений Сад: "Рай розвився, Господь звеселився!" Там інший — мітичний Святий, Сьвітий, час.)


Ідеологійне сполучення з Великоднем. Лучиться воно ідеологійно, з особливіших мотивів, з весняним Українським святом Великодня: бо через ріжні натяки, які — то в Різдвяних і Новорічних обрядах, то в радісних Колядкових окликах — говорять про слідуючий після Різдва й Богоявлення Великдень.

А цей Великдень вважає тут нарід за Свято весняне, Свято обновленої природи і мабуть прилучується в тім до світових традицій і вірувань (Полудневого Сходу), що в цім великім дні буде колись Відродження Світа.

Різдвяні взаємні віншування висловлюють побажання вимріяного непереривного щастя й добра: "від Різдва до Богоявління, від Богоявління до Воскресення", — іменно, здоровля, врожаїв у полі, щасливости в родині, многих літ. Те саме дослівно про містичний Святий час повторюють Колядки.


Світотворча, господарська та суспільна традиції. Господарська ідеологія Українського народу впадає тут також у світові традиції, але нарід задержує при тім свою традицію про Народження Світа в Різдвяний час. У цей спосіб поглиблює Український нарід свою Святоріздвяну думку про Народження Світа і Первісний молодечий, весняний, час у природі, що дав людям перші й багаті пожитки з землі.


Бо яке інше значення може мати на Святий Вечер лагодження "усякого хліба, що Бог уродив", його жертвоприношення й Святочне споживання, — як не радісний вислів з його посідання та почуття вдяки для Того, від кого той хліб походить.


Та це не є одинока реліґійна й господарська думка Українського народу в Святоріздвяний Вечер.


Ми бачили з Святочних обрядів, як перше, чим всяким хлібом, хотів нарід потішитися своєю худібкою та пчолами; ми почуємо з Колядок про народження Світа — про Небесну Астральну Трійцю, що, наче сам Господь, або, що враз з Господом приходить у гостину на подвір’я ідеального (Першого) Господаря; почуємо про появу Першої пшенички, жита та пахучого лотаня; про Перше (Райське) Дерево Світа, що сплинуло з Водами на Землю та принесло Перші звіринки при своїм корені, Пчоли в дуплі, а Сивого Сокола на верху, — або Перше дерево (у відміні), що принесло Астральну Трійцю — Місяць, Сонце та Зорю, а то не вони були, але Перша, Прадідна, рідня.


Та попри оці мітичні світотворчі традиції з реліґійним підкладом, які зв’язує нарід з Святим Вечером, є традиції більше дійсні про господарське й суспільне давнє народне життя і вони творять з тамтими збірну основу Староукраїнського свята.


Ми побачимо понижче з аналогій подібних свят у первісних народів природи, що таке пояснення походження Староукраїнського Свята Різдва мотивами господарськими й реліґійними є влучне.


Почуття близькости Бога. З господарських свят первісних народів виходить, що їх мотивом є також бажання народу усвідомлення собі того Найвищого Єства в природі, що дає їм спроможність життя, даючи їм земні плоди й худобу. І вслід за тим стає мотивом Свята реліґія вдяки для Найвищого Єства. Це є згідне з філософією реліґій та її потреби.

Святочні обряди, пісні та пляси народів природи зроджують у них ідею Бога. Вони є тими середниками, що викликують у народу почуття близькости Бога, яка є неодолимим бажанням народу і його потребою.


Так отже є об’основане перше твердження, що Святий Вечер (і Свята Вечеря) є Святом природи та її Творця, зродженим на Старовіцьких Українських традиціях про Почин Світа.

Традиції ці мусять бути дуже давні, бо як реліґійні, так і господарські явища, які в них виступають, годяться в самі первісні, пракультурні часи.



Господарські явища.


Про старину господарських явищ свідчить передовсім незвичайно старинний вигляд, первісність і простота т. зв. "Тайної Вечері". Всі земноплоди, подавані на Вечерю, — це очевидна господарська збірка найнижчого типу з первісної, може й з пракультурної доби; а традиція їх первісного зготовлення "на Вечеру" та їх споживання може не має собі рівної між іншими селянськими народами, святкуючими Різдво.


Пісні Святовечірні страви. Звертає на себе увагу одне явище Української Святої Вечері. При ній є захований такий строгий піст, якого нема у ніякого ані слав’янського, ані чужого народу на Свят-Вечір, хіба у манастирських аскетів. Не тільки нема на Святій Вечері нічого з м’ясних страв і м’ясної омасти, але навіть з молочних приряджень: ані так улюбленого Українським народом сира, ані масла, ні яєць.


Абстрагуючи від Християнських мотивів Українського Святого Вечера та строгого завсігди Християнського посту, який заховує винятково твердо Український нарід при інших Святочних нагодах, — стверджую, що і його заховує нарід по своїй Старовіцькій традиції, — є виразна народна лінія думок у Святовечірнім пості.

  • Усе робиться на олію з конопляного сімени, що має традицію первісного культурного здобутку і традицію усвячення задля особлившого добра, яке народові приносить.
  • Другим родом омасти є макове молоко, що має свою окрему символіку задля містичної в очах народу сівкости маку і його опіятичних прикмет.
  • Третім родом омасти є солодкий мід — мітичний первовічний здобуток, вихвалюваний Колядками.
  • Четвертим — рибний товщ (і то лиш при зготовленні на вечерю риби, яка теж має на Свят-Вечір містичну і символічну долю).
  • Відтак — сік товченого чеснику, яким заправлюють горох і бараболі, — а має чесник на Свят-Вечір особливе культово-реліґійне значення, про яке буде мова зараз.

Приправу страв сім’яним олієм або чесником називає нарід "ряженням" або "заряженням", що має в Українській мові значення реліґійно-обрядове.

(Говориться: "нарядити" — Молоду до Вінця, Молодому шапку на голову на Весіллю, говориться: "нарядити" мерця, т.є. прибрати в обрядове смертельне шмаття, в шапку на голову, уложити його на марах.)

Є очевидне, що всі Святовечірні страви є приряджені так, як дозволяла природа й культурні обставини в часі первісного їх здобутку. Крім первісно варених овочів, борщу, росівниці з капусти, звертає увагу на Святій Вечері пшениця-дзьобавка, кокоші-кукурудзи, товчене просо. Чи можуть бути первісніші "каші"?


Декотрі назви цих плодів земних свідчать про їх первісність.

Так приміром назва проса містить у собі загальне поняття "зерна", "насіння", у найдавніших народів.


Первісний Єгипетський мовний пень: "pr(i)t" значить "плід, збіжжя"; первісне "р-r-і" значить "виступати, виходити (прозябати)"; "р-r-А" значить "родити"; Ассирійське "pir’u" значить "парість, приплодок"; Семітське "b-r-", Єврейське "р-r-і-" знач. "видавати овоч"; Перське "brz, prz" значить "насіння".


У вислові "кокоші" (кукурудзи) видніє Перське "kišt", що також значить — "насіння," а подібне до Українського "каша".


Про аналогію вживання пшениці-дзьобавки Арабськими первісними племенами була споминка.


Святовечірні пироги, хліб та колач є безперечно рільничими плодами пізнішої культурно-історичної доби. Але вони мають символічне значення: перші — Місячне, другі — Астральне в ширшім розумінні, отже є також особливими Святовечірніми стравами і можна їх числити до подібної реліґійної категорії, що перші.


Всі пісні Святовечірні страви є подавані з доцільним культовим або символічним призначенням.


Суттєва відмінність від традицій інших народів. Українські традиції про якість і пісноту страв ріжняться основно від традицій інших народів про Святоріздвяні обряди.

У Сербів подають на Святовечірній стіл варені головки усякої домашньої птиці.

У Французів є сакральною стравою Святого Вечера печений індик.

У Сербів та Болгарів, Румунів, Москалів, а так само у Сицилійців, Анґлійців, Ґерманців та Скандинавців є сакральним данням Різдвяних святок, — а у Москалів ще й Василівського Вечера (під Новий Рік), — свиняча голова. У Москалів стоїть на столі від Різдва до Богоявлення свиняча голова. У Румунів її кладуть на полумисок, покривають полотном та прикрашують стрічками і обносять з піснями. Подібним святочним данням була свиняча голова на Сатурналіях.


Все те ледви чи має характер жертв, а тим більше — пріміціяльних, бо получене з масним багатим пируванням та екстраваґанціями, властивими Соняшному культові, які так само, як жертви кроваві, належать до пізнішого культурно-історичного округа.


Українські Святовечірні пісні страви, жертви земноплодів і цілий стиль святкування ріжниться основно від згаданих Різдвяних звичаїв інших народів.

Ніщо з живої звірини не творить страви Святої Вечері; хіба одна риба, що має знов окреме мітологічне й символічне значення. Худобу приводиться у хату над ранком Різдва, — і то, щось з молодника (бичка, лошака, ягняток з матіркою), — і це має, — як буде доказано аналогіями у чужих, — первісних народів, знамена посвячення живої худоби Богові, або безкровної пріміціяльної жертви з худоби.


Свята Вечеря як явище пракультурної доби. Все отже на Святій Вечері: добір страв і їх прирядження, первісний спосіб їх споживання та їх піснота, пієтизм (побожність) для них, їх жертвенний характер, — означує тую Святу Вечерю як дію пракультурної доби з господарського огляду.

Реліґійні й родинно-суспільні засади, що проявляються за Святою Вечерою, будуть подрібно розважані понижче. Вони є так само старинні і, загально беручи, пракультурні.

Та Різдвяний Святий Вечер є Святочною традицією многоти століть і переживань народу, які переходили культурно-історичний розвиток.

Тому було вже зазначено, що на Свят-Вечір і в Святій Вечері слідні культурні наверствовання давніших і новіших діб. Є вони в кожній ділянці. В господарській, — попри пракультурні явища і найближчі їм культурно первісні і ще пізніші, — є вони зовсім виразні.


Пастуша і скотоводська доба. Багато Святовечірніх обрядів відноситься до пастушої і скотоводської доби, до часів першого здобутку й плекання худоби. Вказує на те Святочне захоплення народу для Худоби і побожність для неї; благословення Худоби жертвованими хлібами й стравами та медом, годування Худоби Святою Вечерою. Висвітлює це багато Колядок, що величають розмноження Худоби й господарське упорядкування її самим Господом. Величається в Колядках мітичне первісне розмножування Господом Рогатої Худоби, Коней та Овець, — так, що перед нашими очима стають цілі стада всякого рода Худоби, дарованої Богом Господареві і виринає правдивий образ первісної, пастушої, господарської доби.

Сам образ Господа, що упорядковує Господареві його скотарський добуток, вказує на давні, мітичні часи.

(В народній думці приймається беззастережно, що в мітичний час Різдва Світа тварини розуміють людську мову і можуть говорити по-людськи. Ба більше, сам Господь Бог, чи Божа Матір, — говорять до тварин, а ті звертаються до Нього. Про це однозначно співають Колядки. Це містичний час довершеної гармонії між тваринами, людьми і Богом.)


Відсутність згадок про безрог. Характеристичне з господарського огляду, що як при ніяких Cвятовечірніх обрядах нема згадки про приховок безрог, або пожиток з них, так нема про них спомину в ніякій Колядці, ні Щедрівці (около тисяча Колядок і Щедрівок). З преісторичних народів лиш Індійці, Іранці та Скити не знали, чи не хотіли знати культури безрог (по свідоцтві Ктезіяса і Геродота); також первісні Турко-Татари не знали хову свиней, а всі Семіти загалом вважали їх за нечисті звірята. Хоч у деяких з них була в пізніших часах культура безрог, але виняткова і реліґійно протизаконна.


Це для характеристики Українських Святоріздвяних традицій, їх старинности, походження, чи культурних впливів на них дає важні вказівки. Про Індоіранські й Скитські впливи нема сумніву; але і Семітські застереження проти хову й уживання м’яса цих "нечистих" звірят могли мати в Староукраїнських традиціях своє значення; зваживши, що в культурно-реліґійних традиціях Українського народу видно багато Семітських аналогій, — як це опісля нераз буде відмічено.

Зрештою відома річ, що Український нарід, зараз, мимо дуже поширеної між народом культури свиней, у поточній мові, коли називає свиню, порося, говорить про них з застереженням, як про нечистоту і погань ("перепрошуючи Вас...", "шануючи Вас..." — і пр.). І самою назвою "безроги" — протиставить їх рогатій худобі, яку має в особлившій пошані.


Святочне захоплення домашньою Худобою: шанування Дідуха.

Про незвичайне Святочне захоплення народу домашньою Худобою свідчить шанування Дідуха у виді сіна на столі й під столом та соломи, розкиненої по хаті. Без сумніву, що це скотарське шанування Дідуха підносить Християнська традиція про народження Ісуса Христа в стайні і зложення Його в яслах, на сіні, посеред Худоби.


Образці поступового господарського розвитку. Найновішою культурною верствою в Святовечірніх господарських традиціях — це показані поступи землеробства, здобуті за допомогою коней і худоби та господарських знаряддів. Тому під Святовечірнім столом кладуть на сіно усяке господарське знадіб’я, ярмо або упряж з коней, плуг; усякі вироби з заліза; і плуг або борону на Дідуха в куті кімнати.

Залізний плуг та борона як культурна новість прийнята Українським народом дуже недавно, около 50 літ тому назад — і мимо цього знаходжено в послідних літах по цілій Україні традиційно задержані деревляні плуги, рала та борони. Тому, на мою думку, кладення плуга на Дідуха треба би відносити до преісторичних традицій уживання плуга та рала; — що зрештою доведено наукою.


Чудове це задержання з пієтизмом (побожністю) та шанобливим ставленням усяких культурних пам’яток та упорядковання культурних традицій. Почавши від спомину про перші здобутки зерна й овочів, їх первісної збірки та початкової культури, бачимо цілі образці поступового господарського та землеробського розвитку. Тому то постать Дідуха така велична в Українського народу.



Реліґійні явища.


Реліґійні явища при Святій Вечері, проявляються так само, як господарські, наверствованнями культурно-реліґійних складових, витвореними культурно-історичним розвитком Українського народу та культурними напливами чужими.


Віра в Бога. Але переважаючою між ними є віра в Бога.

Під ідеєю Бога, котрого, як в часі обрядів, так і в Колядках, називають майже виключно Господом, розуміє нарід Найвище Духове Єство; а коли навіть згадує про Ісуса, Христа, особливо в старовіцьких схристиянізованих Колядках, то має Його за Господа Світа і Добродія народу, коли не змішує його з мітологічною постаттю Прадіда.


Старинність реліґійних явищ. Взагалі думає нарід на Різдво про справи реліґійні категоріями старинними і показує свої реліґійні почування по старому. Це видно по Святовечірніх обрядах і так висловлюються усі Старовіцькі Колядки і Щедрівки.

Доказом того є цілий перебіг Святої Вечері.

Є це високореліґійна пракультурна дія, якою показує нарід свою віру в Бога як Найвище Єство, себе вважає залежним від нього і жертвує Йому первенці плодів земних, щоби його ухвалити і ублагати.


Оці жертви, особливо їх предмет, спосіб пожертвовання та їх служивці означують без всякого сумніву культурний ступінь реліґії, яка на Святий Вечір показується.


Це є типові образці пракультурні, на причуд вірно збережені народною традицією. Це не лиш історична пам’ятка, але це глибоко прочута народом душевна спадщина, що увійшла атавістично в його життя і мусить мати явний і суспільний вислів; і має його оце в родиннім вогнищі.


Культово-реліґійні служивці Святої Вечері. Служивцями культово-реліґійних дій Святої Вечері є майже рівнорядно Господар і Господиня; а щонайменше, є Господиня при тих діях духовною помічницею з службовим характером. Бере в них ділову участь часом і дехто з рідні і це дає доказ, що до участи в шануванні є покликана уся рідня.


Починається перша дія внесенням на Святовечірній стіл, Господинею, Хлібів і Колача. Це має безсумнівний характер жертви, і то первісної, бо при тім внесенні показує Господиня перший упечений хліб, вибраний нею насамперед з печі. Декуди вносить на стіл цей перший хліб Малий Хлопчина, "невинна душа". Це вказує на великий пієтизм для переводженої реліґійної справи, т. є. зложення Богу в жертву першого пожитку, з бажанням — бути гідним її зложення.


Зрештою Малий Хлопець як духовний служивець і жертвоприносець виступає у багатьох природних народів; а ми стрінемося з тою культурною проявою в Українців і на іншім місці (на Новий Рік і в день Богоявлення).


На співучасть усієї рідні в Святовечірній жертві вказує й оця річ, коли Господар, принявши з рук Господині жертвенний хліб і миску з надібраними Святовечірніми стравами, звертає свою молитвенну промову до всієї челяді, а відтак віддає в руки одного з поміж челяди цей Святочний піднос.


Доля Жінки й Чоловіка у Святій Вечері. Властивим духовником Святого Вечера є безперечно сам Господар і Батько Рідні, він сповнює перворядні культові функції перед Святою Вечерою і в часі неї; але по правді, майже все нерозлучно з Господаром виконує якісь обрядові культові справи і Господиня. Вона вносить перший хліб та інші хліби й колач; вона вносить "Першу вечеру" (біб) — вона вносить їх сама всі, за початком.

Господар іде з хлібом, водицею і медом до кошари вітати з Святим Різдвом Худобу. Жінка набирає з Дев’яти страв потрохи у миску, — це наглядно первісна жертва ! — і коли Господар вернеться до Хати, подає все те йому на Полотні, а він, відобравши, обходить з цим як з Святощами та з курним кадилом тричі доокола Світлиці; а відтак, тримаючи все те в руках, промовляє до Господа свою молитву і, щоби його ухвалити і ублагати, "дає те на душі померших". По молитві здає жертву одному з рідні. Яка духово велична жертва, хоч проста і дрібна.


Соборність, всенародність жертви. Бере в ній духову участь уся Родина, а коли зважити, що ця жертва повторюється рівночасно в кожній Українській родині, то стається вона правдиво соборною, всенародною.

В подібнім виді або у відмінах є такий почин Святої Вечері з виступом Господаря, його молитвою і пр. — в кожній Українській хаті.


Ідея Матері Світа. З того огляду, — допущення жінки як матері родини до дійової участи в Святочних жертвах, — ця прилюдно виражена почесть для неї є ознакою давньої високоетичної культури Українського народу. Доля Жінки в часі Святої Вечері є взагалі дуже почесна — і як раз через її становище як Матері Рідні.

Ідея Матері в пракультурних моноґамних округах мусіла стояти дуже високо. Міркую це по тому, що на Сході у народів, у яких не затратилися традиції пракультурних засад життя, — як наприклад у Якутів, — ідея Матері Світа як Найвищого Єства міняється з ідеєю Творця і Батька Світа, або її заступає.

Мається на думці чудову молитву старого Якута до Матері Світа в свято ysyah перед жертвою кумису. Ідею Матері Світа подибую як щиро Українську в Щедрівках. У праці про Щедрівки буде ширше розвинено оцю думку.


Вшанування Жінки від Мужа. По тій високій думці вшанування на Святій Вечері Матері слідує в Українців і вшанування жінки від мужа. Тому то засідає Жінка-Господиня поруч Мужа-Господаря на чільнім місці при Святій Вечері, приймає від нього чарку напитку з Святочним привітанням і передає чарку найстаршій Дітині та дальше усьому Родові. Це піднесення в чести жінки Святовечірніми обрядами не ограничується лишень мотивами суспільного життя, бо воно проявляється на Свят-Вечір і в господарській ділянці, хоча й як визначно має ціле Свято патріярхальний характер.

В деяких сторонах Гуцульщини, коли Ґазда обходить із жертвенним хлібом і мискою надпочатих Вечерніх страв свою Хату, Подвір’я й Кошару, Жінка вбирає мужеву шапку (ознака господарської власти у пастуших народів!) і товаришить йому в цім жертвеннім, молитвеннім і благословлячім поході. Це, — згідно Мужем і Жінкою переведене, — Святочне діло наглядно зрівнює їх господарське становище в цій хвилі. Оця подія дає відтак жінці право ходити цілий рік простоволосою.

Згаданий Святовечірній звичай — це безперечно виїмок з традиційних господарських засад, бо звичайно Господар все обстоює свою передову господарську долю і її безсуперечно признає йому вся рідня. Коли Господар помер, а Вдова сама з дітьми святкує Тайну Вечерю, тоді хтось найстарший з Роду, наколи нема дорослого сина, сповняє долю Господаря і Духовника.


Почесна доля Жінки на Свят-Вечір. А всеж-таки Жінка на Свят-Вечір має виняткову почесну долю і, — критично беручи, —культурно-історичних засадничих ухилів у Святовечірніх взаєминах Господаря й Господині нема.


Матеровладні суспільні взаємовідношення. Зрештою, хоч дотеперішні етнографічні записки про Свят-Вечір не подають іншого субстрату, як з патріярхальними засадами, до розсліду, то мимо того можливість винятків з патріярхальних обрядів є допустима. Тим більше, що є частина Колядок і Щедрівок, які незвичайно ідеалізують Матір і Господиню, — а також Колядки й Щедрівки, що співають про орґанізацію Мужви задля емансипації від Жінок, а це вже вказує на матеровладні суспільні взаємовідношення з поневоленням чоловіків.

Мимохіть зійшов я з розгляду реліґійних старовіцьких мотивів Святої Вечері на родинно-суспільні. Але інакше й не могло бути, бо як реліґійні, так суспільні й господарські засади розвивались у первіснім життю Українського народу — і розвиваються завсігди і у кожного народу, посполу, а в культурно-історичному розвитку народу є вони залежні один від другого.



Щирість реліґійних взаємин народу з Господом.


З реліґійних проявів Святої Вечері вдаряє в очі велика щирість реліґійних взаємин народу з Господом.


Прихід Бога на Святу, Тайну, Вечерю. Цю щирість виявлює нарід у Колядках про прихід Господа на спільну Святу Вечерю — "Буде в Тебе Господь на Вечері!". Лучить свої традиції про Бога Творця з Християнською вірою про прихід Ісуса Христа — із того виходять ось які чудові образці:


Коло Пристола Матер Христова

Книжку читає Христа благає

Святий Николай за Богом ходит

Тай Бога просит тай Бога просит

Ой Боже Ви наш прийдїт Ви до нас

На Святий Вечер на Вечеречку

Зваримо ми Вам Пшениченечку...


Чудова простота і щирість народу перед Богом. Христос є в очах народу Богом, що перебуває в Небесній Церкві. (Початок Колядки співає про новозбудовану мітичну Церкву). Його як Небесного Бога запрошує на свою бідненьку вечерю Господар. Матер Христова і св. Николай в імені Господаря благають Христа, щоби прийшов до Господаря. Не виключено, що св. Николай є символом Прадіда.


Колядка з Мурахви, Богодух. пов. співає:


Прибирай сї Славні Гуспудару

Прибирай сі Славний Господару

На Тайну Вечеру

Буде в Тебе Господь на Вечери

Дай Меншиї Гості

Став Півмиски все Оріховії

Став Фляшки-склянки Дорогий Напій

Стели Обруси всі Шовковії

Клади Хлібове все Пшеничнії

Μід-Вино Солодке

Буде Господь на Вечери!


Господь і Доля. Шанування Одинокої Зорі. Ось Колядка зо збірника Ходаковського (ч. 333) з шануванням Зорі одинокої, яка належить до рідких примірів давнього Українського шанування, найстаршого з Астрально-мітологічних. (Див. уступ про шанування Ночи).

Ця Колядка співає:


Прилетіли Щебетоньки

Прилетіли Щебетоньки

Перед ваші Окононьки

Сіли-пали защебетали

Будете ви тут Гостеньки мали

Перший гостонько Сам Господонько

Закликав Господь в Окенонько

Ой вийди-вийди Господареньку!

Господар вийшов Богу ся вклонив

Щоб мені Господь Доленьку дав!

Обозри ся Господароньку

Чи світит Зора на Подвіроньку?

Вже вийшла розсвітила

Всю челядоньку розвеселила

А за Зоронькою Доленька іде

...........................


В повищих Колядках являється постать Господа в невиразнім з’ображенні, і напів людиноподібна, бож це має бути гість Святої Вечери і взяти в ній чинну участь. Але ідея Найвищого Єства горує тут понад усякою уявою і формою.



Первісне народне поняття Бога.


Думаю, що навіть християнська ідея Ісуса Христа як Богочоловіка і Спасителя уступає тут перед первісним народним поняттям Бога.

Тим більше уступає в другу площину мітична постать Дідуха.

Постать Господа є тут типовою приявою Бога природних народів: з особистими неозначеними обрисами, але все як уявлення Найвищого Єства і Господа Світа, що людям сприяє і людьми не гордить.

Що Господь має бути учасником Святої Вечері, споживати її, заживати Святовечірні напитки, — хочби був Духовим Єством, — це одно другому не протирічить у думках народу, коли пригадаємо собі, що на Свят-Вечір і душі померших приходять та поживають останки Святої Вечері.


Стежки до листків про Українські традиції.

Рокове Коло.

Джерело: За працею: о. Ксенофонт Сосенко. "Культурно-історична постать Староукраїнськиx свят Різдва і Щедрого Вечора". Львів, 1928. - СІНТО, Київ 1994. 343с.
Статтю додано:  21.01.2006
Відредаґовано:
Переглядів: 5760
  Коментарі     ПРАВИЛА!     ДЕ СКАЧАТИ mp3 ?!
[cховати]

  Адреса цієї сторінки: http://www.pisni.org.ua/articles/73.html

 ВХІД
Е-мейл: 
Пароль: 
  Забули пароль?
  
  ПІДПИШІТЬСЯ! ГРУПИ У СОЦМЕРЕЖАХ
FB