Леся Українка

надіслав Гетьман

Біографія

Геніальна дочка українського народу поетеса Леся Українка (Лариса Петрівна Косач) була кращою представницею роду Косачів та Драгоманових, успадкувавши від них розум, талант, наполегливість, працелюбність. Історія Косачівського роду сягає XIV-XV ст., коли Стефан Косач випросив у німецького імператора Фрідріха титул герцога. Рід Драгоманових також знатний, служили драгоманами (перекладачами) при гетьманському уряді Богдана Хмельницького.

Народилася Леся Українка 25 лютого 1871 р. у Новгород–Волинському в родині Петра та Ольги Косачів. Зростаючи в сім'ї, де батьки були високоосвіченими людьми з прогресивними поглядами, любили українську мову, культуру народу, Леся отримувала в першу чергу різнобічну домашню освіту і виховання. Мати поетеси - Ольга Петрівна - письменниця і громадсько-культурна діячка, відома в літературі під псевдонімом Олени Пчілки, багато зробила для збирання і систематизації волинською фольклору, писала чудові книжечки для навчання дітей українською мовою, допомагала поповненню книгозбірень міста новими виданнями. Батько Лесі - Петро Антонович - юрист за освітою, працював службовцем у різних містах Волині (Новограді-Волинському, Луцьку, Ковелі), добре знав російську і світову літературу, пильно стежив за всім новим, що проявлялося в письменстві України, гарно читав і декламував напам'ять своїм дітям художні твори.

У свої чотири роки Леся вже дуже добре володіла читанням, а ще через рік самостійно писала коротенькі листи до своєї бабусі і дядька Михайла Драгоманова. Успішно вчилась грати на фортепіано і сама бралася складати музичні твори. Була радісною, веселою, любила співати й танцювати із братом "козака", мала свій квітник і город, який сама обробляла і доглядала. У шестирічному віці навчилася шити і вишивати, а згодом навіть взялася мережити батькові сорочку.

Коли Лесі було 9 років, заарештували за революційну діяльність її тітку Олену Антонівну Косач, ця подія надзвичайно схвилювала Лесю і вона написала свій перший вірш "Надія". Швидкому розвитку письменницьких здібностей Лесі Українки сприяла творча атмосфера, в якій вона зростала, її оточення, серед якого були Михайло Старицький, Микола Лисенко, Іван Франко. Великий вплив на її духовний розвиток мав дядько Михайло Драгоманов, який намагався ввести Лесю у світ культури різних народів, виховати як свідому громадянку, консультував з найрізноманітніших питань.

Весною 1882 р. родина Косачів перебралася на постійне проживання до села Колодяжного. Саме тут Лесю заполонила поліська народна стихія, і вона збирала та записувала народні обряди, пісні, думи. Поетеса записала від різних людей дуже багато пісень, а перед текстом кожної пісні була наклеєна стрічка нотного паперу з нотами мелодії до пісні. Фольклор Волині вводив вразливу дівчинку в незвичайний, химерний світ української міфології з її мавками, перелесниками, русалками. Маленька Леся так повірила в існування лісових істот, що потаємно вночі, перемагаючи страх, бігала в ліс і там шукала мавку. Близьке знайомство з поліської народною творчістю дало можливість Лесі Українці згодом написати "Лісову пісню" (1911 р.).

У одинадцятирічному віці поетеса захворіла на туберкульоз кісток, що спочатку виявився в нозі, потім перекинувся на руку, легені, нирки. Лікарі радили теплий клімат і почалися мандрівки в теплі краї, у "добровільне вигнання".

1884 р. вірші поетеси "Конвалія" і "Сафо" під псевдонімом Лесі Українки з'явились у львівському журналі "Зоря", і з того часу її твори все частіше публікуються в різних виданнях. Згодом була поїздка 15-річної Лесі до Чорного моря, яка викликала багато вражень та вилилась у ліричному циклі "Подорож до моря". Далі була Болгарія (1894 р. – 1895 р.), Крим ("Кримські спогади", "Кримські відгуки", "Іфігенія в Тавріді"). Тут в Криму, 1897 р. Леся Українка познайомилась з С. Мержинським. Через його сприяння поетеса знайомиться з редакцією петербурзького журналу "Жизнь", де публікує літературно-критичні статті – "Малорусские писатели на Буковине", "Заметки о новейшей польской литературе", "Два направления в новейшей итальянской литературе", "Новые перспективы и старые тени". Пізніше Італія (1901 р. - 1903 р., Леся побувала в багатьох містах Італії, де вона знайомилася з пам'ятками архітектури, живопису, скульптури Леонардо да Вінчі, Рафаеля, Мікеланджело...), Єгипет (зими 1909 р. – 1913 р., тут вивчала життя і стародавню культуру арабів, що вилилося у циклі віршів "Весна в Єгипті", 1910 р., вона побувала в Каїрському музеї, оглядала піраміди...)

Протягом 1884 р. – 1891 р. Леся Українка написала поезії для дітей, які об'єднала в цикл "В дитячому крузі". 1893 р. у Львові вийшла перша поетична збірка "На крилах пісень" та було написано поему "Давня казка". 1894 р. родина поетеси поселилася в Києві, де приятелювали з родинами композитора Миколи Лисенка і письменника Михайла Старицького, підтримували добрі стосунки з Іваном Франком, Михайлом Коцюбинським. 1899 р. Леся Українка вперше зустрілася та потоваришувала з Ольгою Кобилянською. 1899 р. у Львові виходить друга поетична книжка Лесі Українки "Думи і мрії", письменниця активно друкується в журналах "Народ", "Житіє і слово", "Літературно-науковий вісник", готує нову збірку "Відгуки" (1902 р.)

Леся співпрацювала з гуртком молодих київських літераторів "Плеяда", саме для них 1889 р. склала список творів тих російських письменників, які слід перекласти. У цей період пише оповідання "Така її доля", "Святий вечір", "Весняні співи", "Метелик"..., які публікуються в журналах "Зоря", "Дзвінок".

Березень 1901 р. - Сергій Мержинський помер на руках у Лесі, а вона за цю одну ніч написала ліричну драму "Одержимая", використовуючи древній біблійний сюжет.

На власні кошти 1903 р. Леся організувала експедицію для запису на фонограф героїчного епосу українського народу від його творців і носіїв — кобзарів-бандуристів та лірників, як результат незабаром вийшла збірка "Думи". Того ж року поетеса завершила писати поему "Одно слово".

Поетеса вражала всебічною освіченістю, ґрунтовною обізнаністю з літературою і мистецтвом багатьох народів світу, знанням мов, глибоким проникненням у суспільне життя. Крім української і російської, Леся Українка досконало володіла французькою, німецькою, англійською, італійською, грецькою, латинською, польською, білоруською мовами. Це давало їй змогу читати в оригіналі художні і наукові праці багатьох народів, користуватися бібліотеками не тільки Києва, Львова, Одеси, Мінська, Москви, Петербурга, а й Відня, Берліна, Женеви, Мілана та багатьох інших міст.

У дев'ятнадцятирічному віці Леся Українка написала для навчання своїх молодших сестер підручник "Стародавня історія східних народів".

Вона мужньо перенесла кілька операцій, вела "тридцятилітню війну" з тяжкою недугою, однак, що інтенсивніше наступала хвороба, то непоборнішим ставав її дух, незламнішою її воля і жадоба до життя – Леся твердо поклала – іти тільки вперед, тільки з оптимістичною вірою в майбутнє і бадьорою вогнистою піснею!

Як талановита перекладачка, Леся Українка зводила мости між народами своїми перекладами на українську мову творів М. Гоголя ("Запропаща грамота", "Зачароване місце"), І. Тургенєва ("Німфи"), Г. Гейне ("Книга пісень"), Г. Гауптмана ("Ткачі"), віршів А. Міцкевича, В. Гюго, Дж.-Г. Байрона, ряд ліричних пісень Стародавнього Єгипту...

7 серпня 1907 р. Леся Українка та Климент Квітка офіційно оформили шлюб у церкві і оселились на вулиці Великій Підвальній (тепер вул. Ярославів вал) у Києві. 21 серпня вони разом вирушають до Криму, де Климент одержав посаду в суді. Поетеса у цей час багато працює на літературній ниві – завершила драматичну поему "Айша та Мохаммед", поему "Кассандра", надіслала до альманаху "З неволі" драматичну поему "На руїнах", написала поезію "За горою блискавиці", продовжила роботу над творами "У пущі", "Руфін і Прісцілла".

Останні роки життя Лесі Українки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ. Разом із чоловіком, Климентієм Квіткою, вона працювала над зібранням фольклору, інтенсивно опрацьовувала власні драми ("Бояриня", 1913 р.). На звістку про важкий стан Лариси Петрівни в Грузію приїхала її мати. То власне їй письменниця диктувала проекти своєї так і ненаписаної драми "На берегах Александрії". Символічне значення її творчості можна прочитати в молитві дітей до Геліоса над манускриптами. Померла поетеса 1 серпня 1913 р. в місті Сурамі (Грузія) в оточенні рідних і друзів. Похорони відбулися через кілька днів у Києві на Байковому кладовищі (на похорон прибули делегації з різних частин України, Росії, Кавказу...)

30 записів веснянок і пісень з голосу Лесі Українки зробив Микола Лисенко, 225 пісень увійшло до збірки "Народні мелодії. З голосу Лесі Українки", яку упорядкував і видав 1917 р. її чоловік Климент Квітка.

Лесі Українці присвячено художній фільм М. Мащенка "Іду до тебе" (1972 р.) за сценарієм І. Драча, науково-популярні картини "Леся Українка" (1957 р., 1969 р.), документальну стрічку "Леся Українка" (1971 р.). Найвідоміші екранізації її творів — "Лісова пісня" (1961 р., В. Івченко) та "Лісова пісня. Мавка" (1980 р., Ю. Іллєнко), "Спокуса Дон Жуана" (1985 р., В. Левін), телевізійна вистава "Оргія" (1991 р.). Композитор М. Скорульський 1936 р. написав балет "Лісова пісня" за однойменною драмою-феєрією Лесі Українки. Режисером С. Пасічником було поставлено поетичну виставу за поезіями Лесі Українки "Монологи. Вечір Слова" та виставу "Адвокат Мартіан".

Музеї та пам'ятники Лесі Українці є в Телаві, Києві, Колодяжному, Новограді-Волинському, Сурамі, Ялті...