Дмитро Луценко

надав Микола Рудаков

Біографія

Дмитро Луценко (1921 – 1989 рр.) – Заслужений діяч мистецтв України, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка, поет-пісняр, автор слів гімну столичного Києва: "Києве мій", народився у селі Березова Рудка Пирятинського р-ну Полтавської області.

З історії відомо, що митець з дитинства був дуже допитливим, багато читав і мав гарну пам'ять. З дитинства він знав багато пісень, які чув від гостей, котрі відвідували їхню хату. Прикладом для малого Дмитра був батько, який мав гарний голос.

Проте, під час Голодомору 1932-1933 рр. загинули його батько і сестра Яринка. Дмитро Луценко дивом вижив у роки Голодомору і ще у підлітковому віці вирушив на Донбас, де шахтарював і навчався у гірничопромисловому технікумі.

Ще у 1936 р. він приїхав до Києва із метою стати артистом. Хлопця підтримав письменник Іван Микитенко, який допоміг йому вступити на робітничий факультет. Проте, у жорстокому 1937 р. Микитенка репресували, а Дмитра виключили з комсомолу за те, що він мав зв'язок із так званим "ворогом народу". У той час Луценко працював в Управлінні шосейних доріг, вночі малював картини з українськими краєвидами і продавав їх на базарі, щоб купити собі хоча би хліба. У 1938 р. вступив до Київського гідромеліоративного інституту, через 2 роки його мобілізували до армії і він служив на кордоні з Афганістаном.

Дмитро Луценко пройшов справжнє пекло битв у період Другої світової війни: Сталінград і Курську дугу, був автоматником розвідувальної роти. У травні 1945 р. у Східній Пруссії отримав страшну контузію, внаслідок якої тимчасово втратив слух і не міг говорити, а після госпіталю повернувся вже інвалідом 2-гої групи. Проте, це не завадило йому знайти своє щастя ще у тому ж 1945 р., на одній із зустрічей молодих журналістів із читачами він познайомився зі своєю майбутньою дружиною – випускницею філософського факультету Одеського університету – Тамарою. Цікавим є те, що вони одружилися уже на 5-тий день після знайомства.

Після закінчення Другої світової війни Дмитро Луценко повернувся до навчання в інституті, працював у газетах "Молодь України", "Сільські вісті", на українському радіо. Вдома він завжди писав матеріали лежачи, оскільки весь час відчував болі після контузії на фронті.

Свою першу збірку віршів Дмитро Луценко видав вже у 1962 р., у віці 41 року. Саме тоді завдяки схваленню відомого українського письменника Володимира Сосюри Луценка прийняли до Спілки письменників України. Того ж 1962 р. у співавторстві з композитором Ігорем Шамо була написана одна із найбільш відомих пісень: "Києве мій", яка з 2014 р. стала офіційним гімном української столиці. Пісня має цікаву історію створення, музика була написана за одну ніч, а слова Луценко підбирав майже цілий місяць. Як згадує дружина поета Тамара Луценко, автор ніяк не міг підібрати останній рядок. У зв'язку із цим композитор і поет вирішили прогулятися, де на вулиці вони почули фразу хлопця, який залицявся до дівчини: "Ну як тебе не любити?". Згодом, вже у 1976 р. Дмитро Луценко та Ігор Шамо саме за пісню "Києве мій" отримали Шевченківську премію, гроші від якої передали до дитячих будинків Києва.

Після смерті 17-річної доньки Лариси у Дмитра Луценка стався перший інфаркт. Потім інфаркти неодноразово повторювалися у його житті, виступи перед ліквідаторами наслідків аварії на ЧАЕС остаточно підкосили його здоров'я, він вже майже не виходив із лікарні і помер на початку 1989 р. у м. Києві.

У співпраці з відомим українськими композиторами, серед яких – Платон Майборода, Ігор Шамо, Ігор Поклад, Олександр Білаш – Дмитро Луценко створив понад 300 пісень, серед яких найвідоміші: "Мамина вишня", "Пісня про хліб", "Не шуми, калинонько", "Осіннє золоте", "Україно, любов моя" та багато інших. У свій час ці пісні виконували легендарні українські артисти: Дмитро Гнатюк, Ніна Матвієнко, Діана Петриненко, народний хор імені Г. Верьовки та інші.

Творчість Дмитра Луценка представлена у десятьох поетичних збірках, а його твори перекладені багатьма мовами світу. Починаючи від 1990 р. у Березовій Рудці відбувається обласний фестиваль "Осіннє золото", під час якого виконуються пісні на його слова. У 2001 р. було засновано премію ім. Дмитра Луценка, яку вручають кращим співакам, поетам і композиторам. Відомо також, що його іменем було названо одну із київських вулиць, провулок у Полтаві та середню школу № 197 у Києві, де поет часто виступав і де упродовж багатьох років працювала його дружина – Тамара.

У 2021 р. у Пирятинському краєзнавчому музеї було відкрито кімнату поета-пісняра Дмитра Луценка, де представлено його речі: валізу, фотографії, меблі, нагороди і особисту вишиту сорочку.

У столичному Києві відомий поет проживав на вулиці Суворова (у наш час – Михайла Омеляновича-Павленка), де на сьогодні встановлена меморіальна дошка. Нині похований на Байковому цвинтарі у Києві поруч з могилою своєї доньки.