На головну сторінку

Що означає Святий Збір?

(Українська традиція Святого Збору і містика Різдва Світа)



Вінчуєм Тебе Свйитим Рождеством

Свйитим Рождеством Божим Божеством

Нинїшним Різдвом завтрішним Збором

Свйитим Василєм тай Новим Роком

Тай Відорщами тай Радощами

(Колядка)


Різдво стається для Збору.

Св.Збір звершується ― Св.Різдвом.



Староукраїнська культура й реліґія приявлюється в давніх передхристиянських святах — реліґійних, господарських і побутових, що досі тривають в Українського народу в зв’язаних зі Святочними часами народних піснях і в уривках давніх обрядів.

Хоч зараз велика частина Українського народу, — особливо нове покоління, що виросло на повоєнних руїнах, — не здає собі справи з провідних думок цих Свят, але інтуіційно відчуває повагу і святість давніх традицій. І все-таки увесь нарід держиться досі старовіцьких Святочних звичаїв і поведінок. Сю інтуіційну свідомість чогось величного й Святого, переказаного предками і зв’язаного зі старовіцькими обрядами, піддержують злучені з Святочним часом пісні, — ось як: Колядки, Щедрівки, Гаївки і т. д., — і в них-то найбільше міститься народних традицій, як реліґійних, так господарських і суспільних, поданих у мітичному вигляді.

...Відтворити з тих традицій образ давньої Української віри і культури. Ця віра триває досі, хоч не є висловлена догматично, а давня Українська культура є в основах сучасного життя народу. Нарід жиє старими ідеями — а інтеліґенція народна переходить над ними до порядку денного, не здаючи собі справи з їх культурної ціни і сили, не розуміючи психіки народу і будучи в постійній з ним дисгармонії; не цінить культурного давнього дорібку, який мав колись свою стійність і міг би бути вихіснуваним і сьогодня, хоч інші зараз життєві й культурні обставини й поняття.





Частина 1. Святочний суспільний порух і Свято Збору.


Після реліґійного, другим порухом Українського свята Різдва Світа і Святого Вечера є порух суспільний. Відмітимо в нім згори три відміни: родинно-суспільна, громадянська і загальноплемінна, яка в поcлідній культурно-історичній добі України ставалася чим раз більше національною і патріотичною.

Ой Добрий Вечір Пане Господарю ми в Тебе



Вираз Любови та самоохорона традицій.

Розбираючи цей порух суспільний видимо у нім передовсім явний вираз любови родинної, плеканої традиційно і поширеної на як найдальші родинні круги, племінну цілісність з загальним почуттям потреби — об’єднання на підставі тої ж любови для самоохорони родинної і племінної та охорони старовіцьких традицій: реліґійних, етичних, суспільних і господарських.

Батьковладний родинний настрій, почесть для батька-матері , любов, згідливість і карність родинна вдаряють у вічі з цілого образця Свят-Вечера . Коли ж помітити самоповторювання і тотожність цього образця в кожній Українській рідні, то бачиться в нім вражаючий вираз згідних почувань і настроїв усієї України; бо однодушне переведення ідеї любови й об’єднання в кожній рідні на просторах усієї України робить ці ідеї й кличі всенародними.


І так є дійсно, бо виразом загально-народного почуття любови і єднання є показове Свято Народного Збору в другім дні Різдва Христового. Свято це явного клича Народного Збору не має, бо воно покривається святочними кличами християнськими, але за ним стоїть тихе почуття і зрозуміння цього традиційного клича всім народом, а висловом і свідоцтвом цього є Колядки, що про Святий Збір співають і його пояснюють. Є дійсністю, що Свято "Різдва" на Україні, ― в першім і другім дні того Свята, ― є очевидним великолюдним зборищем народу, — і зовсім не ослаблює враження про визначальну, ― загально-народну племінну, ― особливість збору в ці свята наявність рівночасного поруху християнсько-реліґійного.


Українська стихія та громадянське єднання.

Порухи — племінний і християнсько-церковний — суть змішані і піддержують та скріплюють себе взаємно; але, безперечно, первісним був і в своїй силі остався племінний; і його це виразом є показове Свято Збору, другий день Різдва.


На отсій ідеї племінного Збору оперлася і вихіснувала його церква в часі свята Христового Різдва. І дійсно так є, що від Різдвяного всенародного збору або від рівнорядного з ним збору на Щедрий Вечер ніхто з народу не ухиляється. В Різдвяну ніч і Богоявленську, церкви на Україні суть переповнені такою силою народу, що мимохіть чується доокола себе Українську стихію, навалу елементу . Сказано, що від громадянського з’єднання в ці дні ніхто з Української громади не відсувається. До церкви як до офіційного місця збору іде кожний, хочби його християнські почування були дуже слабенькі, або й ніякі.


Хто з Українців на Різдво ― або на Йордан ― цурається всенародного Збору, того вважає нарід одиницею поза громадським гуртом, неначе виключеним з громади та чужим. Такого не вибирають до ніяких громадських установ, до нічого не вживають, іґнорують його та мають у підозрінні.


Подвійний порух ― реліґійний і суспільний.

Вже було згадано, що в цій Українській Різдвяній соборності є мабуть і старинний чужий реліґійний порух, одна з традицій полудневого Сходу, — сирійських Арабів, — про два всенародні річні свята: народження Часу й Світа та обнови Світа. Але, як у цих Арабських реліґійних святах не могло обійтися без поруху суспільного, — у Арабів був він сильно розвиненим і підтримуваним, — так і в Українськім Різдвянім святі є порух подвійний , реліґійний і суспільний, і тим робом є він і подвійно могутній.


Реліґія ― з латинської мови; лат. religio "благочестя; побожність; святість; богослужіння" услід за Цицероном виводиться від *religere "знову збирати (гл. для порівняння ― про ідеальне поняття реліґії як зв’язку і Збору з Богом); вернутися до попередньої спроби", похідного від lego (legere) "збираю", спорідненого з гр. λέγω "тс." є ще давнє зіставлення з religāre "зв’язувати", що складається з префікса re- і дієслова ligāre "зв’язувати, з’єднувати".

Аналогією до лат. поняття "Реліґія" є Колядне ― "Збір".


Зов до самозбереження, освідомлення та оживлення.

Це той зов душевний сильніших індивідуально племен до самозбереження своїх реліґійних, суспільних та господарських ідеалів та поклик до їх оборони спільними силами й засобами.

Аналогічні ідейні кличі, освідомлюючі та оживляючі нарід, заховуються як традиція у багатьох старовіцьких народів і дають спонуку до таких же аналогічних, традиційно уряджуваних, всенародних свят . Їх приміри подано понижче.


Завеликий ідеалізм народу: безграничний альтруїзм.

Та, в Українського народу ці порухи зазначуються виїмковою рисою: завеликим ідеалізмом народу і його безмірною пасивністю, яка спинює орґанізацію і активність народних сил для самоохорони і оборони.

Це була би задача окремих досліджень над біологічними й культурно-історичними чинниками в психіці теперішнього Українського народу.


Один з них тут коротко згадаємо.

Це найбільш ідеальне з суспільних начал, виражених у Святі Різдва й Свят-Вечера: безграничний український альтруїзм. Є цей чинник загальною особливістю життя найдавніших, пракультурних народів; а як Святочна традиція Українського народу, незмінно і непохитно переказувана з роду до роду, свідчить про довголітну добу життя Староукраїнців серед пракультурних обставин і на пракультурних началах.

Оця любов другого і взаємна любов, в ім’я якої збирається на Україні на Різдво кожна рідня, є однією з найбільше зворушуючих Старовіцьких Різдвяних ідей. Вона найбільше узгоджується з ідеалами свята Різдва Христового і своїм здвоєним містицизмом володіє над кожною Українською душею та з’єднує для Святоріздвяного часу і найхолодніше серце. Вона дає мимовільний поштовх до Святовечірнього широкого родинного збору і через неї, в значній мірі, удержується Святочний підйом душевний і сердечний настрій через усі Свята.

Згадаймо оцю запобігливість усієї рідні, щоб на Свят-Вечер нікого з рідні й домашньої челяді вдома не бракувало; цей забобонний острах перед нещастям, наколи хто в дорозі, або перешкоджений, на Святу Вечерю не прибуде; це взаємне посилання собі вечéр; великодушнє, всепрощаюче, взаємовідношення до ворогів; оце запрошення на Святу Вечерю душ померлих зі своєї рідні і чужих, безрідних, всіми забутих душ померлих; згадаймо оцю ідеальну і високо-культурну молитву Гуцула ― Аби і тих душ до Вечері допустив ― за душі померлих, його запрошення цих душ на Святу Вечерю і жертву Святовечірніх дарів на їх користь.


Виявом праісторичних, мітичних і суспільних, традицій в новітньому історичному часі став "Хрещатий Збір" ― велетенський стихійний народний збір у Києві, на Хрещатику, та в інформаційному просторі у Передріздвяний і Різдвяний Святочний час 2004–2005 ― т.зв. "Українська помаранчева революція", "Майдан". Річ не в тому, хто Тоді переміг, а хто програв. Не було ні переможців, ні переможених. Смисл Того, що явилося, ― у вселенському торжестві Добра–Любови. (Хрещатий Збір ― революція чи традиція? "Павутинонька", Нью Йорк – Львів – Київ – Харків – Москва, 2006)


Хворобливий сентименталізм і погубна пасивність.

Але сей альтруїстичний порух, такий могутній та ідеальний, що своїм багацтвом і силою почування повинен би розворушити як найбільшу громадянську активність народу, чомусь розвинувся в Українського народу в нездоровім напрямі, виродився в хворобливий сентименталізм, що ослаблює душевну енергію й спричинює погубну пасивність народу. [Інтеліґенція своїми творами часто підтримує й поглиблює такий сентименталізм в народі та в собі.]


Отся пасивність проявляється навіть у самім зовнішнім виді Різдвяного Св.Збору.

Є це Свято основане безперечно на пракультурних традиціях, аналогії до нього знаходимо у нинішних народів природи з пракультурними традиціями, як ось приміром у Якутів і ін., про яких буде понижче мова.

Та, наколи у цих народів Святочні племінні збори є засобом громадянського й культурного з’організовання й обнови племінної життєвої енергії, для боротьби о майбутнє, — на Україні вони не викликують навіть на стільки енергії, щоб устроїти себе і збудити народну свідомість про це, що спадково з правіку криється в народній душі і домагається вислову.

Нарід іде за глухим зовом душі і пасивно, невільничо , бере участь у давнім традиційнім Зборі. Відчуває його потребу, його вищі порухи — Святість, думає безперечно категоріями старими, — але не хоче знати нових дійсних обставин життя та боротися з ними.


Чи се таке безмірне прив’язання до старих традицій і туга за ними, — чи зломання душ — і перед чим? Чи перед могутньою християнською ідеологією, що ставить ідеал спасіння душі понад всі ідеали світа? — Чи перед простим напором нових життєвих струй та нових життєвих кличів?

Подив будить Український нарід, коли проти стихій нового життя стоїть опірно, але непорозуміння і здивування, що так німо боронить старих племінних традицій і давніх культурних вимог свого існування.


Пасивність (протилежне – активність) може означати ― байдужість, бездіяльність, недійовість, млявість; завелику терплячість; страдництво; паралізованість; сліпоту; підневільність, невільництво, несамостійність.

Пасив, пасивний... запозичення з латин.мови; лат. passīvus "недіяльний; той, що зазнає чогось" походить від patior "терплю, зазнаю" [з ним пов’язане лат. passio "страждання, хвороба; афект"], спорідненого з гр. πήμα "нещастя, страждання", πηρός "паралізований, сліпий". ... Пор. пасія [лат. passio "страждання, пристрасть": предмет кохання, пристрасті, жаги].

Пасія (заст.) "любов, пристрасть; церковна відправа в перші чотири тижні Великого посту; [гнів, роздратування; злюка Л]", [опасія] "страсні Євангелія" Бі, [фасия] "гнів", [пасійонний] "дуже злий" Ме, [пасіювати]; – р. пассия, бр. пасія, [пасіонат] "запальний, злий", п. pasja, ч. pašije "страсті (Христові)", слц. pasia, вл. pasion "пристрасть, захоплення, страсті Господні", нл. pasyja, м. пасиjа, схв. пàсиjа, слн. pasjόn "пристрасть, особлива схильність"; – запозичення з латин.мови; лат. passio "страждання, хвороба; афект" пов’язане з patior "терплю, зазнаю"...

(За Українським етимологічним словником)



Українська ідея Св.Збору і християнська протидія.


Джерела вістей про Святий Збір.

Святий Збір як окреме народне свято поза Святовечірнім родинним збором явно не виступає. Про нього говорять лише глухі вісті в народі, які час-від-часу даються чути про "Святий Збір", або "Свято Збору". І про нього свідчить, ― завсігди йому протидіюче , ― християнське свято церкви: Собор Богородиці, — другого дня Різдва.

Зовсім безумовно стверджують давнє Свято Збору старовіцькі Колядки. День Св.Збору як давнього свята не дається встановити без допомоги Колядних текстів.



Після Свят-Вечера й Святої Вечері, що збирають і з’єднують кожну Українську ближчу й дальшу сім’ю і що є вже першою вказівкою про існування в народі ідеї Збору, слідує велетенський Святочний збір у християнських церквах досвіта першого дня Різдва Хр., збір такий вражаючий всенародний, що на нім не бракує ні одної живої Української душі.


Старі реліґійні й суспільні почування.

Не ухибляючи християнським порухам і християнській вірі Українського народу, але знаючи християнську культурну недорозвиненість Українського народу, — і з огляду на існуючі Старовіцькі традиції народу, — ствердимо, що найменше половина побудок до цього всенародного Різдвяного здвигу творять старі реліґійні й суспільні почування.


Християнська церква ставить народові перед очі в другий день Різдвяних свят ідею соборного, збірного, шанування Богородиці і всіх її свят. Християнський порух цього свята зрозумілий і вказаний ― це материнство Матері Спасителя, збір усіх порухів її шанування.

А однак цей порух робить враження обласної церковної справи. В Римо-католицькій церкві другий день Різдва Хр. присвячено шануванню трьох царів, що прибули з поклоном до народженого Спасителя. В Євангелії східної християнської церкви (української) на день Собора Богородиці читається також про поклін трьох царів Христу та про втечу Христа перед Іродом до Єгипту. Виходить з цього, що християнські, церковні, порухи свята є властиво інші, ніж ідея збору всіх порухів шанування Богородиці.


Другого дня Різдва є менший наплив народу до церкви, хоч нарід називає цей день святом збору (по вказівках церкви).

Дивна річ: нарід лучить цей день зі Старовіцькими обрядами — жертвами, особливого роду , приношеними по церквах: у багатьох сторонах приношено перед війною, а і тепер декуди приносять до церков, жертви, — або Святочних великих медівників у подобі виплітаних Зір, або миски Пирогів, — з виключенням приносів хлібних. Се очевидно в зв’язку з ідеологією Святої Вечері про жертву пшениці і меду та Святочних пирогів, — і по всьому вигляду шанування Зорі і Місяця-Молодика (ідеологійна особливість Пирогів).

Отсе було би вказівкою, що з цих містерій проглядає стара, Українська, реліґійна основа шанування, а не порух християнського збору.


Старовіцькі Колядки про Святий Збір.


Тож першим нашим завданням було би виказати прикладами з Колядок, яку думку має нарід про значення Свята Збору.


Оце приклади таких Колядок.

В Колядці з Орелця, повіту Снятинського (З. У.) - Два Голуби просять Стрільця, щоби їх не стріляв і промовляють:


Ой в Лїску Лїску на Жовтім Піску

.......................................

Ми не Голуби але Ангели

Нас післав Господь з Неба на Землю

Як Люди си (-ся) ту ба й ісправують

Ци дають Вино Людям на Закон

.......................................

Ци ситьи (ситять) Медці д’Світому Збору

Д’Світому Збору Богу на хвалу


Ци гаразд си тут люди справують?

Ни гаразд си тут люди справують

Син з своїм Отцем до права стає

Донька на Мати руку здоймає

Брат на брата ніж витягає

Сестра на Сестру чирів збирає


Тут ясно виходить з контексту Колядки, що Святий Збір — то збір людей, котрим дають Вина, бо так Закон каже, і приймають їх Сиченими Медами для більшої хвали Божої. Це Збір народу для реліґійної цілі, для піднесення реліґійного шанування, і згадані напитки мають цей настрій реліґійний збільшувати.

Було вже згадане в розділі про Жертви первісні Свят-Вечера, що пиття Святочних напитків було в давнину на Україні обов’язковим, анальоґійно до Іранських реліґійних понять і служило до піднесення реліґійної екстази. Вислів: "чи ситять Медці Богу на хвалу", — на це як раз указує. І нині в багатьох сторонах України вважає простий нарід заосмотрення себе в напитки, — хоч би в найменшій кількості, — на Різдвяні свята, за справу обрядову.


Що однак в Українськім Святім Зборі видить нарід передовсім своє Старовіцьке, племінне свято, виходить з повищої Колядки ясно, бо в ній нема ані одного спомину імени Ісуса Христа або Преч. Діви і ніяким натяком не дається цьому Зборові характеристики християнської.


В іншій Колядці ось як співають:


На Горі Горі Топірцї Дзвенї

.................................

С перед Церкоўцї Біл Камінь стоїт

Та на Камени Дві Галузоньки

А при Вершечку Два Голубоньки


Тай віпала ми зДаўни Стеженька

Тай та Стеженька тай ДоРоженька

Та иде нею Білий Молодчик

Білий Молодчик то Панї Стрілчик

Ой иде собі тай несе собі

По Правім боцї ўсе Тугий Лучок

По Лївім боцї ўсе Сніпок Стрілок

На Голубоньки ўсе позирає

По Одні Стрілцї ўсе набиває

Та наміряє не докигає


И промоўльиют Два Голубоньки

Ой стій не стріляй Білий Молодче

Та не стріляй нас не погубляй нас

Ой бо ми не є Два Голубоньки

Але бо ми є Два Ангелоньки


Бо ми учера з Неба зіслані

Ой ми зіслані на признаванє

Ци так на Земли як Даўно було

Та Даўно було ис Предовіку

Ци сьвитьит Медку д’ Сьвит Вечерови

Ци варьи Пиво д’ Сьвитому Збору

Ци сучут Сьвічі д’ Сьвиті Водорщи


Шо деж му Богу гидно постало

Гидно постало не так бувало

Не сьвитьит Медку д’ Сьвит Вечерови

Нї сучут Трійцї д’ Сьвитій Водорщи

Не варьи Пиво д’ Сьвитому Збору


Гидно постало не так бувало

Бо по ўсїм сьвітї почьирувано

Ой бо син Вітця до пана зове

А дочка Матїр все проклинає

Та проклинає Бога гнїває

А брат на брата мечем збиває

Сестра на сестру чьиріў питає

Чьиріў питає Бога гніває

Сусїд сусїда хлїба збаўляє

Хлїба збаўляє Бога гнїває

А кум на кума права складає

Права складає Бога гнїває


А за сим Словом були здорови

Від цего Року аж до Другого

Поможи Боже діждати Єго


Нарочно наведено майже всю Колядку, хоч у ній про Святий Збір всього дві стрічки. Бо всі образці, змальовані в ній, свідчать про велику старину з життя і думок Українського народу:

Образ Стрільця з луком і сніпком стрілок належить до пракультурного періоду життя народів. "Біл Камінь" перед Церквою, символом Неба ідеального і Астрального, — це Місяць; а на Камені "Дві Галузоньки і при Вершечку Два Голубоньки" зображують Райське Дерево в Почині Світа.

В цілій Колядці нема й одного слова з Християнської ідеольоґії, а ще й вислів про Білого Молодчика належить Місяцеві. І вислови: "Свят Вечер", "Святі Водорщі" — це також Старовіцькі Українські ідеї, як це чим раз ясніше виходить з нинішнього дослідження.


Тож і Святий Збір належить до Старовіцьких традицій — і безперечно так давніх, як і всі подробиці повищого образця, — і для того виріжнюється як окреме, — етнічне, — Свято з поміж Християнських святих днів.


Частина 2: Що означає "Кийовство"?

(Святий Збір як політичний ідеал.)


Частина 3: Глибокі етно-культурні основи Святого Збору.


Продовження традицій Збору, самогуртування і самоорганізації, ―

збір, збирання народних пісень, як ось "Українські Пісні" тут:-)


За працею: о. Ксенофонт Сосенко. "Культурно-історична постать Староукраїнськиx свят Різдва і Щедрого Вечора". Львів, 1928. - СІНТО, Київ 1994. 343с.


Стежки до листків про Українські традиції.

Рокове Коло.

Джерело: Святий Збір © Видавництво "Павутинонька", Нью Йорк – Львів – Київ – Харків – Москва, 2006
Статтю додано:  01.01.2005
Відредаґовано:
Переглядів: 4273
  Коментарі     ПРАВИЛА!     ДЕ СКАЧАТИ mp3 ?!
[cховати]


  Адреса цієї сторінки: https://www.pisni.org.ua/articles/18.html

 ВХІД
Е-мейл: 
Пароль: 
  Забули пароль?
  
  ПІДПИШІТЬСЯ! ГРУПИ У СОЦМЕРЕЖАХ
FB