На головну сторінку

Чин жертви і молитви.




Богу молився щоб Світ творився.

За Цим Словом будьте здорові!

    • Ой Ми зіслані на признаванє.

      Ци держи Віру Старовіцкую?

    • Жертви для Бога як реліґійний ідеал.

      Чин усіх отих первісних жертв на Свят-Вечер означує не тільки Різдво як давнє культурне Свято, але й цілу старовіцьку Українську віру, якої окремим висловом є Свято Різдва; бо первісні жертви не є ознакою виключно лиш Різдва, але є звичаєм по всій Україні і при інших культурно-реліґійних нагодах, святкованих Українським народом традиційно та виявляючих час-від-часу його Старовіцьку віру.

    • Воведення у Передріздвяні Святощі.

      Жертви "на Боже": в честь і вдяку Богові.



Первісні жертви як реліґійна ідея загально-прийнята Українським народом і як його культурна ознака.


Пракультурність засад.


Ідея первісних жертв є в Українського народу здавен-давна і загально-прийнята. Через саме Різдвяне Свято вона є поширена і знана між народом по всій Україні, бо це старинне Свято є по цілій Україні всюди і однаково святковане, і через те саме суть всюди приношені Святоріздвяні первісні жертви.


Але такі жертви є на Україні приношені й при інших, — господарських, суспільних та реліґійних, — нагодах, що буде понижче приявлено. Повне культурно-реліґійне означення цих жертв зможемо осягнути через їх зіставлення з аналогійними жертвами інших народів, а саме народів природних, які жиють досі на пракультурних, — реліґійних, господарських та суспільних, — засадах. Бо лише між такими народами знаходимо жертви, аналогійні до Українських.


Аналогії у сучасних природних народів: Пігмеї.

Жертви первісні є заведеними досі у деяких народів природи з найстаршими культурами. Первісна жертва є первинним зразком жертви Богові та найбільше первісною реліґійною дією. Взірці таких жертв знаходяться у народів природи, признаних етнологами за найстарші, тобто у Пігмеїв: Андаманезів, Неґрітів, Неґріллів, Семанґ та ін., — та у палеоазійських племен пракультурного округа; відтак у деяких семітогамітських та гамітських племен північно-східної Африки. (Пігмеями є оці народи: Андаманези в затоці Бенґалській, Веда на Цейлоні, Пігмеї на Філіппінах, Боні Пігмеї, Неґріллі, в центральній та північно-східній Африці, Семанґ і Сеної на Маллака, Пігмеї Яґан (Yagan) на Вогняних Островах у Полудневій Америці й інші.)


Пігмей "карлик" ― через німецьке (н. Pygmäe) або французьке посередництво (фр. pygmée) запозичено з латинської мови; лат. pygmaeus "пігмей" походить від гр. πυγμαίος "тс.", букв. "завбільшки з кулак", пов’язаного з πυγμή "кулак", спорідненим з лат. pugnus "тс.", pungo "колю", pūgiō "кинджал", можливо також з двн. fëhtan "фехтувати", нвн. fechten "тс.". Низькорослі племена, які живуть у лісах Габону, Камеруну, Центрально-Африканської республіки, Заїру, Руанди. За уявленнями стародавніх греків пігмеї ― це карлики, що живуть у якійсь далекій південній країні. (Етимол. сл. укр. мови, Сл. іншом. слів)


Див. про Пігмеїв також на листку:
Колядки як Українські релігійні роздуми про Бога.

Ідея Найвищого Єства у інших народів.


Всюди у пракультурних народів приносять лише первісні жертви і по при них ніяких інших жертв не приносять. Ознакою жертв пракультурного округа є їх віддавання Найвищому Єству з виразом почесті й любови, або як жертви благальні, а часом як надолужуючі й переблагальні за провини.

У пракультурних округах, а подекуди і в первісних округах не бувають вони приношеними для боготвореного Правітця, також ніколи для померлих предків. В такім намірі, — для Правітця і померлих, — вони бувають лише у вторинних культурних округах. Про померлих згадується, їх проситься до себе, їх гоститься символічно, ось як на Святій Вечері, але

    • без остраху [тут суттєва відмінність від осінньо-зимових Європейських (середньовічних) свят, що відбувалися під знаком страху перед злими або потойбічними силами, з якими дотикається і переплутується у святковий час світ земний, — такі сили можуть затягнути, забрати до себе людину, — звідси страх і заборони виходити з хати, чи давати що з хати, звідси буйність та шум карнавалів, покликаних відлякати загрозливі сили];
    • без ніяких ознак культу (духова спільність живого народу з душами померлих — це інша річ, ніж культ померлих).

Приклади первісних жертв у древніх народів.

Подамо приміри жертв первісних у древніх народів.


Неґріти, вполювавши звірину, витинають з неї частку м’яса і мечуть в гору, кличучи:

Це також Тобі !


Боні Неґріллі в східній Африці беруть найкрасшу частку забитої звірини і печуть на вогні — ліпшу частку спалюють для Бога, а остаток поживає батько з дітьми. Знайшовши мід, не покушають його, поки не кинуть частину з нього в напрямі неба і до ліса. Прирядивши пальмове вино, ллють насамперед трохи на землю. При сім так говорять:

Waka (Боже), Ти дав мені сього вола, сей мід, се вино. Ось, Твоя пайка!

Дай мені за це силу й життя та щоби нічо злого моїм дітям не приключилося.

Збираючи оріхи, йдуть урочистою ходою до великого оріхового дерева співаючи:

Ходіть-ходіть збирати дар божий !

Зривають наперед пару оріхів, — найкрасший і наймарніший, — і палять їх на приготовленім до того вогні, танцюють доокола нього, співають і дякують Богу.


Жертва-зречення Андаманів і Боні-Пігмеїв.

У Андаманів є відмінна первісна жертва, яку можна би назвати "відмовною" . Восени, в часі першого проміжку дощів, не вільно нікому їсти ніяких овочів. Коли б вони на них спокусилися, — як перші люди, — то був би знову потоп світа. Очевидно, мова тут про первінці овочів. Андаманези мабуть думають, що їх Бог — Пулюґа — сходить у часі дощу на землю і бажає сам цих овочів покушати, і нарід з почесті для нього закладає собі піст від усяких овочів.

Д-р. Вільг. Шмідт думає, що первісна жертва в тім виді якраз є первинною , а всі інші первісні жертви — це вже ухилення від первинного зразка, або його сублімація.

Подібна жертва-зречення від овочів відбувається у Боні-Пігмеїв в Африці.


Український піст "Спасівка": подвійна жертва.

Кому з Українців не прийде на гадку Український ― саме лиш Український, одинокий між усіми Слав’янами ― піст "Спасівка", коли-то нарід, — після церковного календаря, — на тиждень перед святом Преображення Господнього (Спаса), а в дійсності далеко наперед, через увесь час дозрівання овочів, відмовляє собі навіть покушання якогось овочу і меду, жертвуючи свій піст на честь Господа.

Відтак у сам день Преображення Спасового приносять першу збірку овочів і меду до церкви, складають овочі вздовж церкви на землі, а мід на підвищенні і просять священика їх посвятити . По скінченні посвячення, старшина братська збирає з кожної купки овочів верхні (найкрасші) як дар для церкви.


Тут впадає в очі Українська своєрідна , подвійна, жертва — одна у зреченні й пості до слушного часу, а друга в даруванні на честь Спаса.


Додати належить, що цей піст від овочів і меду є зовсім окремим від приписаного в той сам час християнського двотижневого посту в честь Успення Пр. Д. Марії. Цей другий триває дальше, після "Спаса", цілий тиждень аж до свята Успення, — а перший кінчиться з днем Спаса і необов’язуючий ніякими приписами Церкви; зате обов’язаний традицією народною.


Андаманези подають за порух посту від овочів колишню неповздержність перших (родичів) батька і матері і кару за неї.


В Українців є також другорядний порух посту від овочів, але без зв’язку з біблійною традицією, зате натхнений дуже ніжними альтруїстичними почуваннями. Ото матері померлих маленьких дітей постять "Спасівку" в намірі тих діточок: "аби їм Господь не боронив яблочок в Раю". Виходить з того, що жертва зречення Українських матерів є величальна і благальна.

Зовсім, навіть усією обрядовою поведінкою, є подібна до Української жертви овочів жертва гамітоїдного племені Дінка в північній Африці. Вони приносять Найвищому Єству Денґдід, окрім інших ріжних жертв, жертву з перших овочів. Їх сиплять по землі, вимовляючи слова:

"Батьку, що нам ці овочі даєш, благослови нас і отсі овочі!"


Дощ як символ Господа в Андаманів і Українців.

Але в традиціях Андаманів про піст від овочів треба відмітити порух старший від Біблійного і в цім порусі з’єднуються вони з Українцями в його пракультурних знаменах. Це з’ява Дощу. Андамани з’обов’язують себе здержатися від овочів так довго, аж поки Господь не зійде на землю з першим осіннім дощем. Дощ з неба є у них символом Господа, що до них приходить.

Якаж велика ідейна близькість міту Андаманів з Українським колядковим мітом про гостину Небесної Трійці: Місяць, Сонце і Дощик, "сам Милий Господь Бог", — сходять з Неба до Господаря і приносять йому таке саме благословення для роду і плоду, як осінній перший дощик для племени Андаманів.

(Див. Українська Астрально-мітологічна реліґійна концепція: Дрібний Дощенько Сам Милий Господь Бог.)


Про Український піст "Спасівку" я не чув, щоб нарід через нього надіявся приходу дощу з неба, але в душі Українського народу є без сумніву нероз’єднана назавжди сполука ідей про Дощик і Господа.


Встань Господарку довго не лежи

…Сподіваймо ся а Трох Гостеньків

А Трох Гостеньків-Колядниченьків…

Перший гостенько Ясне й Сонінько

Другий гостенько Ясний Місяченько

Третий гостенько Дрібний Дощенько

Сам Милий Господь Бог ...


Українські первісні жертви "на Боже" та інші.

Ідея первісних жертв є загально прийнятою і удержуваною Українським народом. І досі лучаться часто з Українськими християнськими обрядами жертви, так звані, "на Боже" (вислів може означати і — на, бери Боже): первінців худоби або овець, перших звоїв полотна (власного виробу) ... . Сюди належать загально поширені народні жертви хлібні, що-осені, як первісні подячні дари-жертви з осінніх зборів збіжжя. Нарід не покушає "нового хліба", — з нового зерна, — поки не принесе жертви хлібної до церкви (звичайно, на поминку за померлих).


Чи хочеш Брате на Бога дати

Прийшли до Брата раз у Рік Гості...

Чи хочеш Брате на Бога дати


До жертв первісних належать Віночки або Китиці з перших цвітів, приношені до церкви на освячення у визначніші літні й осінні Свята.

Так само Віночки, пускані на воду в народне Свято Івана Купала.



Порух пожертвування Віночків і пускання їх на воду в день Івана Купала є подвійний — це жертва цих перших рослин і цвітів, якими так тішиться і кожна людина і худібка серед літа — і це шанування животворної Води, без якої тої буйності і краси рослин не було б.


Ой на Йвана Зілля рвала в Городі садила

Миленькому на Колядку а й на Щедрівочку.


Українська ідея в паленні вогнів на Івана Купала лежить правдоподібно в спаленні на жертву Богові перших пожитків літньої природи та в запобіганні Божої ласки і помочи на час грядучих жнив.


Такою ж первісною жертвою є Обжинковий Вінець, несений на голові найліпшою Жалею, серед обрядових обжинкових пісень; дарма що з цим первісним обрядом злучилося пізніше шанування Прадіда та Місяця.


Коляда і Великдень: Різдво і Відродження Світа:

Поширення ідеї Дідуха та Корочуна в Українських Сьвітах. Ой Вінку Наш Вінку.
Вийди Ґаздине до нас відбери Вінок від нас!

А Наш Вінок Красний як в Небі Місяць Ясний.


І розпочинаючи сійбу восени , кидає Український сівач першу жменю насіння в чотири напрями світа, на землю, як жертву для Бога. Зовсім у цей сам спосіб кидають рільники древнього гамітського племені Кунама перші плоди своєї господарки, зерно дурра (durra), по землі як жертву подячну Богові.


Порівняння: Українці й Уралалтайці.


А той Збір має свою окрему ідейну ціль: морального й фізичного об’єднання, скріплення, самоохорони ― національної, культурної, господарської, політичної. І все те під традиційними старинними кличами.

...Стараються ці засади як раз наново вщепити в душу народу. Ставлять до приміру первісну племінну взаємну любов та єдність, величають у Святочних піснях первісну етику родини та взаємини поодиноких верств народу: мужів до жінок, молодих до старих, багатих до вбогих. Ідеалізують давнє господарське життя... ріжноманітність суспільну. Все те, оживлене наново Святочною пропаґандою, прочуте всенародним Святочним збором.

...Молодь співає стародавні пісні, бігає на перегони, бореться...


(За працею: о. Ксенофонт Сосенко. "Культурно-історична постать Староукраїнськиx свят Різдва і Щедрого Вечора". Львів, 1928. - СІНТО, Київ 1994. 343с.)


Стежки до листків про Українські традиції.

Шанування Творця і Господа Світа.

Джерело: Староукраїнські релігійні роздуми про Бога © Видавництво "Павутинонька", Нью Йорк – Львів – Київ – Харків – Москва, 2004
Статтю додано:  28.03.2008
Відредаґовано:
Переглядів: 920
  Коментарі     ПРАВИЛА!     ДЕ СКАЧАТИ mp3 ?!
[cховати]


  Адреса цієї сторінки: https://www.pisni.org.ua/articles/183.html

 ВХІД
Е-мейл: 
Пароль: 
  Забули пароль?
  
  ПІДПИШІТЬСЯ! ГРУПИ У СОЦМЕРЕЖАХ
FB