На головну сторінку

Ява Священного.

(Українські традиції Святого)


Святе Святим притягується.

Святість ― відгук на Голос?



Визначити Священне?



Людина узнає Священне.

Людина узнає Священне, бо те являється, показується як Щось, цілком відмінне від Буденного. Перше визначення Священного, яке можна б дати, ― це те, що воно протилежне Буденному.

Вираз "ява Священного" зручний, бо не передбачає ніякого додаткового уточнення ― виражає тільки те, що передбачається згідно його первинного вмісту, а саме: щось Священне нам показується.


Накопичення яв Священного.

Можна б сказати, що історія реліґій, від найпростіших до найбільш розвинутих, утворюється через накопичення яв Священного, через яви частин Священної дійсності.

Від найбільш початкової яви Священного, наприклад, в якомусь предметі, в камені чи в дереві, аж до найвищої, якою є, ― для християнина, ― втілення Бога в Ісусі Христі, не існує порушення зв’язку. Це все той самий таємничий чин ― ява чогось "цілком іншого", дійсності, яка не належить до нашого світу, в предметах, що складають наш "природний", "буденний" світ.


Ява Священного як парадокс.

Новітня західна людина відчуває певний неспокій перед деякими проявами Священного: їй важко допустити, що, ― деяким людським істотам, ― Священне могло б явитися в каменях чи в деревах. Проте, як скоро зрозуміємо, мова не про шанування каменя чи дерева як таких. Священний камінь, священне дерево обожнюються не самі по собі ― якраз не такими, як звичайно, бо вони є явами Священного, бо "показують" щось таке, що більше не є ні каменем, ні деревом, а Святим.


Потрібно постійно наголошувати на парадоксі, який творить кожна, навіть найпростіша, ява Священного. Являючи Священне, довільний предмет стає іншою річчю, не перестаючи бути самим собою, бо він продовжує брати участь у своєму оточуючому космічному середовищі. Священний камінь залишається каменем ― позірно (точніше, на буденний погляд) ніщо його не вирізняє з усіх інших каменів. Для тих, кому камінь ― чи пісня ― розкривається як Священний, його безпосередня дійсність перетворюється навпаки в дійсність надприродну. Іншими словами ― для тих, хто має реліґійний досвід, цілком уся Природа здатна розкритися як космічна Священність. І Космос в своїй сукупності може стати явою Священного.


Священне рівноцінне Силі, Дійсності.

Людина древніх суспільств схильна жити якомога більше у Священному або в близькості освячених предметів. Цю схильність можна зрозуміти ― для "первісних людей", як для людей усіх перед-новітніх суспільств, Священне рівноцінне Силі і, в кінці кінців, Дійсності найкращої якості. Священне насичене буттям. Священна сила ― це значить за раз дійсність, неперехідність і дійовість.


Протистояння Священне-Буденне.

Протистояння Священне-Буденне виражається часто як протистояння між дійсним і недійсним, або ніби-дійсним. Домовимось ― не слід надіятися віднайти в древніх мовах такі вирази філософів: дійсне-недійсне тощо, ― але ці речі там є. Тому природно, що людина реліґійна бажає глибоко бути, брати участь в Дійсності, насититися Силою.


Питання до людини реліґійної.

Як людина реліґійна силиться утримуватися якомога довше в світі Священного? Як виглядає її повний досвід життя у співвідношенні з досвідом людини, позбавленої реліґійного почуття, людини, яка живе, чи бажає жити, у знесвяченому світі?

Скажімо одразу, що Буденний світ у своїй сукупності, цілком знесвячений Космос — недавнє відкриття людського духу. Не випадає показувати, через які історичні блукання і внаслідок яких видозмін духовної поведінки новітня людина знесвятила свій світ і прийняла буденне існування.

Тут достатньо тільки ствердити, що знесвячення означує весь досвід людини не-реліґійної новітніх суспільств; що, як наслідок, вона зазнає все більших і більших труднощів, щоб віднайти життєві виміри людини реліґійної древніх суспільств.


Ой ми зіслані на признаванє

Що тепер робит ся наша верста

Ци держи Віру Старовіцкую

Старовіцкую тай Старих Людей?

Ци вни си мольи Свйитому Різдву

Ци вни си клоньи Свйитому Збору

Ци держи Віру Старовіцкую?




Святе в Українській традиції.


Ци Дома Дома Пан Ґосподарю

В Єднім вершочку Дзвононьки дзвонят

В Другім вершочку Служба Божа сє правит

В Третім вершочку Сьвітло сє сьвітит



(За працями: 1. Мірча Еліаде. Мефістофель і Андрогін. Київ: Видавництво Соломії Павличко "Основи" 2001. 591с. 2. о. Ксенофонт Сосенко. "Культурно-історична постать Староукраїнськиx свят Різдва і Щедрого Вечора". Львів, 1928. - СІНТО, Київ 1994. 343с.)



Пісні на цьому листку:

Ишов перейшов Місяць по Небі

На Горі Горі Топірцї Дзвенї

Ой в Лїску Лїску на Жовтім Піску

Ой в Чистім Поли блисько Дороги

Святи Боже Вечереньку

Славен єс Боже по всему Сьвіту

Ци Дома Дома Пан Ґосподарю

Чи є чи нема Господар в Дома

Що в Пана Степана по Його Двору Святий Вечер



Стежки до листків про Українські традиції.

Джерело: Староукраїнські релігійні роздуми про Бога © Видавництво "Павутинонька", Нью Йорк – Львів – Київ – Харків – Москва, 2004
Статтю додано:  29.06.2007
Відредаґовано:
Переглядів: 1060
  Коментарі     ПРАВИЛА!     ДЕ СКАЧАТИ mp3 ?!
[cховати]


  Адреса цієї сторінки: https://www.pisni.org.ua/articles/146.html

 ВХІД
Е-мейл: 
Пароль: 
  Забули пароль?
  
  ПІДПИШІТЬСЯ! ГРУПИ У СОЦМЕРЕЖАХ
FB