Рівно 20 років тому, перебуваючи на літньому відпочинку у селі, відвіз дружину із молодшою 6-річною донькою до Москви й залишив їх удвох, а сам повернувся до місця відпочинку (4 години електричкою) до старшенької (8 років), сподіваючись ще тиждень відпочити вдвох. Не вийшло. Мав при собі транзисторного приймача, слухав "Свободу", на серці було тривожно. То й недарма, як виявилося, вночі дізнався про путч, державний заколот. Сказав: повертаймося, доню! Ранком зібрав речі й до станції з дитиною, а каса не працює, ну й дідько з нею, зайцем поїдемо. Поїзди переповнені, якось втиснулися, люди довколо усі стривожені. Вертаємося - а там колони танків! Аж озвірів, як побачив. Вже якось дісталися додому, слухав "Свободу", бо совкове радіо та телебачення були захоплені десантниками, сам бачив у Останкіно. Дочекавшися ранку, розпрощався із своїми й ну на барикади, там і перебув троє діб, сидів із кулеметом на тролейбусі. Щоправда, кулемет був декоративний із музею, стовбур просвердлений, стріляти не придатний, але знайомий командир десантників позичив мені два заряджених бойових нагани, я сховав їх за халяви чобіт, а сидів з тим кулеметом наприкінці містка, якраз навпроти готелю "Україна" й не знав, чи повернуся живий, але був упевнений, що дорого візьму за себе й за своїх, не задаром.
Обійшлося. Але згодом ту перемогу було вкрадено, ось це прикро. Дошкульно, а жити все одно треба. Тепер онуків маю. А про Серпень не забуваю.

Нашу Перемогу вкрали не в Москві, а в Україні. У ті часи у нас був шанс повиганяти комуняк і захопити владу в свої руки, але внаслідок відвертої зради керівників опозиції, зокрема Руху, комуністи залишилися, перефарбувавшись у різні кольори. І ось тепер ми не в Європі, а у глибокій ж...пі.

Е-е, пане Гориславцю, все одно в Москві це сталося раніше. В нас теж був шанс судити червонос##ких мавп та дочекатися справедливого вироку, але наш популярний на той час лідер наклав заборону: не можна, облиште їх. Це була його перша помилка, після якої найогидніша їхня частина узяла реванш, скористувавшися ще й другою його помилкою, коли він запропонував спадкоємцем замість себе підколодного гебешника, а тут ще й мухоєди чеченці вчинили у Москві кілька терактів, після чого на хвилі загального обурення до трону виплив негідник, наслідки чого ми й досі відчуваємо.
Любі українські побратими, мотайте собі на козацькі вуса і тримайтеся як можете, і як не можете, все одно тримайтеся, не дозволяйте й себе отак ошукати, будьте пильні!!!
Хай благословить вас Господь!

А над Москвою знов всю ніч хлебеще дощ. Такий самий, як і 20 років тому, коли я на даху тролейбуса сидів із буцім-кулеметом, засунувши справжню бойову зброю за халяви. Порятунку від дощу не було, хтось мали при собі парасольки, під кожним троє або четверо ховалися, хтось рятувався "зігріваючою мікстурою", а я накрився плащ-палаткою та грівся на свій лад, пригадуючи веселі приказки: "якби не тремтів, давно б замерз", або "як не вмер, так змерз, а вже як змерз, значить, не вмер". Чекали нападу з боку Київського вокзалу, бо по "Свободі" попередили про можливий рух Таманських десантників цим шляхом. На нашій барикаді вже був батальйон танків, я особисто познайомився з начальником штабу, майором Сергієм Євдокімовим, так що було кому й чим зустріти атаку. На щастя, вона не відбулася.
Ближче до ранку на пустинній Київській раптом замерехтіло, замигтіло, фари та маячки, всі стривожилися, кинулися по місцях, приготувалися. На військову техніку не схоже, більше скидається на урядові лімузини, та ще із сиренами. Під’їхали до передніх лав (там були десантники, цивільних повиганяли), але замість схватки якась розмова. Потім чуємо – хором "ура". Певно, якісь добрі новини.Обережненько краєчком, по самому пішоходу проїхали далі, наблизилися до нас. Я зіскочив з тролейбуса, підбіг ближче, а у машині сидять цивільні з короткими автоматами-"калашами". Двох упізнав, раніше бачив, "чорні полковники" Руцького. Стало ясно: повернулися з Форосу, є хороші звістки, дізнаємося згодом, а тепер можна й "погрітися" та закусити курочкою, різну їжу приносило населення. Вже не залишилося сумніву, що ніякої атаки не буде. Перемога. Можна додому, і найперше – відіспатися. Отак було.
А дощ над Москвою все хлебеще, не вгамовується. Тепер, як і тоді, чарочка, курочка і вже час бігти по молоко для онуки. Доброго вам раночку, земляки!

Респект автору.

Дякую. А мій респект, у свою чергу, отим десяткам чи сотням тисяч (не рахував, а було ой як багато!) вартих поваги людей, які зібралися у той час навколо Білого Дому, би не дозволити й надалі знущатися з своєї людської гідності, свідчу, їх чимало. Чому вони зараз мовчать? Бо це не ота гопота, що однаково легко збиваєтся до зграї й репетує, а при першій небезпеці тікають урозсипну, мов таргани, хто куди. На барикадах були люди, які не верещать, тому їх до часу не чути, а вже як скажуть своє слово, то буде чути ще й як. Саме таких бояться несправедливі володарі, тому їздять не інакше як в оточенні батальйону озброєних головорізів, без охорони не ходять навіть туди, куди слід ходити наодинці, тому замість народу вербують собі селіґерську саранчу, би сховатися за їйні спини від свого ж народу, але все це марно. Я вже бачив, як отакі боягузи тікають, гадаю, що невдовзі й нинішні так само тікатимуть. І не один я це побачу, певен.

Краще б вони з України повтікали. Хоча з Росії теж, бо вона нам не дасть спокійно жити, якщо до влади у нас прийдуть справжні патріоти - буде як з Грузією у 1991-1992 роках: розпалювання громадянської війни, введення військ до Криму і Донбасу.

Тривожно, тривожно. Наївно було передчасно радіти отій перемозі, яку все одно вкрали. Більше нічого не скажу, би не наврочити ще гіршого, краще займуся набиранням міді.

Не будемо дурні - ніхто нічого не розпале!
Не будемо байдужі- ніхто нічого не вкраде!

Доречне гасло, мені подобається. Дай Боже, най буде так!

Схоже на те, що не все допіро втрачене. Повернувся з мітингу на Болотній площі, акурат навпроти Кремля. Людей зібралося як на великому заводі працює, сила-силенна, тисяч із сорок, може й більше. ОМОН був, але все обійшлося без ексцесів. Бачив багатьох, з ким колись разом були на барикадах. Настрій у людей рішучий, готові своє слово висловити рішуче, отже не все ще втрачене. Подивіться, як це було:

Наступного дня після мітингу протесту проти нечесних виборів та тому самому місці відбулося кублище тутешніх націоналістів. Видовище огидне, та ще й небезпечне, бо зібралася агресивно настроєна юрба шпани. Таку можна бачити щороку, 4 листопада влаштовують так званий "руський марш" однією з вулиць міста. Придивитися – ну та й шпана, хоча серед натовпу є й дебелі мужики. Ознак інтелекту зовні не помітно, хоча хитрі пики не рідкість. Присмак гостро кримінальний, у деяких татуїровки та інші ознаки "посадки". Чого домагаються, легко прочитати на гаслах: Россия для руських, інородців геть (інколи загрози смертю), даєш імперію (ще не диктатуру)! Набирається їх щоразу кількасот, не більше, але й цього досить, щоб вчинити погром чи бійку. Руйнівної сили чимало, творчої ніякої. Було б жахливо, якби отакі хами (себе звуть свідомими росіянами!) дійсно колись дісталися до влади, але цього ніколи не буде! Недобросовісна влада може їх лише використати, а до себе близько не підпустить. Так що марно сподіваються. Їх гидують навіть ті, хто одноразово (нічого не нагадує?) інколи підтримує. А "репетиції" свої (бо репетують голосно) "свідомі" раз у раз вчиняють. Тьху!

Удвох із дружиною відвідав мітинг на Цукерничці (так на Москві звуть проспект Сахарова - Сахарница). Спочатку навіть злякався, бо такої кількості людей не бачив років з двадцять. Виникло бажання втекти, але це виявилося не так латво, бо іти проти течії (наплив був страшенний!) було нелегко, довелося деякий час перебути серед мітингантів. Ще не почалося, а вже багато чого довелося бачити. Наприклад, струнку колону націоналістів, із триколірними прапорами (чорно-жовто-білими), це так звані свідомі росіяни, на вигляд переважно молодь (були й не дуже молоді, потріпані), загальне те, що настроєні вочевидь агресивно й не дуже виховані. Спочатку поводили себе відносно пристойно, зрештою спробували перекидати бар’єри та ломитися до сцени. Рижков через мікрофон попросив поліцію втрутитися та навести порядок. Навели своєчасно та завдали урок скромності, "свідомі" притихли, більш не рипалися.
Найголовніше враження: на Росії ще досить людей із почуттям гідності, якщо досить вони (МИ!) мовчали, це зовсім не означає, ніби в нас нема голосу, але як вже вийшли та зібралися, теперішній владі хоч-не-хоч доведеться рахуватися, бо інакше буде кепсько. Кому? Про це мовчу, бо знаю: усім. Але й вони знають, тому й заметушилися, бо й їм несолодко вилізе, знають, тому й мусять хвоста притиснути. А вже як далі – бачитимем.

Одержав цікаве питання, вже відповів, а тут для всіх те саме повторити хочу. Питання було таке: "Чому інтелігенція припустила опинитися на одному мітингові заразом із націоналістами? Невже таке сусідство вас не ображає?"
Відповідь: ні, не ображає, з трьох причин:
1. Якщо націоналісти ходять на двох ногах головою догори, хіба я мушу плазувати рачки, би відрізнятися? Не мушу. Й не плазуватиму.
2. Якщо націоналісти вимагають того ж, чого й я, тобто чесних виборів та порядних людей у владі, чи мушу я виганяти націоналістів геть з мітингу? Теж не мушу, й не виганятиму.
3. Якщо виникнуть суперечки у переконаннях між мною й націоналістами, отоді й поговоримо, а на мітингу тема була інша. Бачив отих націоналістів, спілкувався, вони мене слухають, бо вбачили розумного діда, який слушні речі каже, а вони не такі вже й дурні круглі, би нічого не розуміти, тому про згоду чи незгоду поговоримо окремо, як час прийде. А закінчених дурнів без мозку я серед них не бачив. А якщо вчинили зайвий шум на мітингу, то й це мені зрозуміло: молоді. А я теж старим дідом не народився, теж колись був молодим, так що є надія решт-врешті порозумітися. Виживемо!

Мабуть Росія стоїть на початку якихось змін. Але гебешна влада, думаю, зможе створити дві-три провокації із загибеллю людей і звалить це на опозицію. У цьому вони неперевершені. Згадайте як гебісти прийшли до влади - попідривали житлові будинки, звалили на ворогів-чеченців, цим направили думки народу в іншу, "патріотичну" сторону.

Так і було, пане Святославе, гебісти дісталися до влади саме таким чином, але їх вже розкусили. Я бачив учора рішучі обличчя людей, їх вже подібними витівками не ошукати. Окрім того, чекісти не воїни, а кати, а жорстокі не бувають хоробрими, навпаки, вони завше боягузи, і тепер безсумнівно надр#стали у штани, а як далі буде, побачимо. Принаймні людей вже не залякати провокаціями, крев тільки разлючить, отоді вже ніякій гебусі не втримати, ще дужче др#статимуть. Якщо цікаво, покажу гасло, з яким я ходив на Цукерничку. Хто кмітливий та письменний, той зрозуміє:

З Каа все ясно, але якщо громадяни не шляхетні вовки - а банденлоги, тоді гірше.

Різні є. А я переконався, що й з почуттям гідності людей доста. Відтепер не мовчатимемо.

Стривайте, термінова новина, ось послухайте:

http://litemoney.blogspot.com/2012/01/blog-post_8467.html
Тепер бачите, які мі, люди, отут мешкаємо на Москві?

В Москві мешкає дуже багато різношерстних, а Вам - честь і хвала, що умієте мешкати у місті-повії. Я б не змогла...

Люди вони скрізь різнобарвні, а жити треба серед тих, які є. Отой каа, проти якого пісня, вже зараз намагається зібрати юрбу своєї селиґерської шпани би нас налякати, та чи налякають? Зверніть увагу на двох співаків наведеної пісні. Могутній велетень з гітарою та басом-профундо це старший сержант Михайло Вистицький, не музикант і не співак, а воїн, а чорноокого красуня поруч звуть Станіслав Баранов, молодший лейтенант, теж досвідчений воїн, незабаром зустрінуся з цими мужніми хлопцями на Болоті, й ми усі маємо намір вистояти. Земляки, побажайте нам успіху!

Успіху!
А хлопці дійсно круті.

Спасибі, передам. Моральна підтримка від земляків дуже цінна.

Відбулося. Кілька годин на морозі, та ще й під вітром. Зібралося людей на Болоті м’яко кажучи багато. Що дивно – надзвичайна різноманітність, комуністи-націоналісти-демократи тощо, бачив навіть чорно-червоний прапор із українським тризубом, що то за прапор не знаю, окрім того, що наші люди тут теж є, та це не новина, і підтримка вагома. Все це добре, а є й недобре. Наш каа передбачив отаку активність громадськості та заздалегідь вжив контрзаходів, до Москви здалека міжміськими автобусами навезли силу-силенну слухняної гопоти з провінції, автобуси ті, хто бачив, навантажені неначе консервна банка, тому оту навезену гопоту вже прозвали анчоусами. Деяких з обласних фабрик чи інших підприємств, а чи з заводів, та нагребли її стільки, що за кількістю перевершили наш мітинг. А що тривожить – так наша влада виявила упертість та тримається зухвало, ніби перемогла. У такому разі реальна небезпека реакції. Що буде, я вам доповідатиму. Одне визнаю, що у Росії отакі анчоуси дійсно складають більшість, а тут радіти нічому, принаймні мені. Коротше, невесело…

З анчоусами - це стандартний прийом. Так скрізь діє постсовок, що у вас, що у нас.
Червоно-чорний прапор - це прапор ОУН-УПА, перемога або смерть.
Борітеся - поборете,
Вам Бог помагає.

За моральну підтримку дяка, зараз вона особливо цінна. Анчоусів не злякаємося, бо це прийом не найчесніший, але якщо влада вже й до таких заходів вдається, то ж вона не на жарт налякана, а на всі наші протести анчоусів не вистачить (принаймні у Москві люди вже відмовляються приходити навіть під загрозою звільнення), а ще тут у нас кажуть: на всякий чих не наздравствуешься. Все одно настрій рішучий. А що до червоно-чорного прапора ОУН-УПА, то я й собі такого невеличкого здобуду і з ним ходитиму на маніфестації, у мене чоботи підковані, так що витримаємо. Або – або! Вибору все одно нас позбавили, то ще й побачимо, хто кого.
А круті хлопці на мітингу були, без апаратури, бо мороз, співали під мінуса, а усі, хто зібралися, підспівували, бо вже всім пісня відома та до вподоби. Знаєте, це вражає!

Але ж стривайте хвилинку, люди добрі, а недобрі теж стривайте-но, дещо покажу вам цікавого, яким чином та якою ціною отой каа кількісно перевершив наш мітинг на Болоті, ось уважно продивіться та читайте:
http://john0811.livejournal.com/73626.html
У задачці питається: чи можна поважати за порядні отакі засоби подолати наш протест? Що скажете?

Країна "лохов і кідал".
Так думають "сильні світу сього".
Це про вас і про нас.

"про вас" - це не про Юрія Крилатова. А взагалі-то, особисто мені, начхати на москалів. Досить того, що і в нас вони свинять дотепер і нашу націю задяки їм у світі зневажають, бо завдяки їм вона така і є у більшості. Дійсно, не нація, а населення, а Україна вже не країна, а територія...
Сумно...

Чого тільки не кажуть люди під впливом настрою, але ж краще утримуватися. Лохи й кидали є скрізь, люди з почуттям гідності теж. Україна не уміщується на своїй території, це поняття глобальне, і ставлення до неї не таке, як, скажімо, до Білорусії чи Іраку. Повага є ще яка, вона заслужена. Приїжджав торік, бачив, захоплений. У нас тут набагато гірше. А щось робити все одно треба, терпіти вже не можна. Перемоги нема, її давно вкрали, але й поразка допіро не відбулася, ще побачимо, як буде надалі. Незабаром черговий мітинг протесту, будемо відстоювати свою гідність, а занепадати духом завчасно, ще не вечір.