Тополя

Полюбила чорнобрива
Козака дівчина.
Полюбила — не спинила:
Пішов — та й загинув...
Якби знала, що покине —
Було б не любила...
Якби знала, що загине —
Було б не пустила...
Минув і рік, минув другий —
Козака немає...
Сохне вона, як квіточка;
Мати не питає:

Приспів:
Чого в'янеш, моя доню? -
Стара не спитала,
За сивого, багатого
Тихенько єднала...
Іди, доню, — каже мати, —
Не вік дівувати!
Він багатий, одинокий —
Будеш панувати!

Любилася, кохалася,
А серденько мліло —
Чуло серце недоленьку,
Сказати не вміло...
Не сказало — осталася,
День і ніч воркує,
Як голубка без голуба,
А ніхто не чує...
Минув і рік, минув другий —
Козака немає...
Сохне вона, як квіточка;
Мати не питає:

Приспів.

Поділитись сторінкою: