| |
Дощ невпинний...
Вже слизький асфальт як черево рибини...
Мокре небо подивилося з хмарини,
Щоб знайти себе між зморшками калюжі...
А я...
А я ходжу відчайдушно і на зло всім людям мокну,
І до вуст хапаю з неба кожну краплю...
Не бентежать ті, що дивляться із вікон, ніяк!
Дощ періщить...
Люди втечею рятуються від зливи...
Під дашком знайти шпарину неможливо...
Перескакують калюжі терпеливо...
А я...
А я ходжу, не спішу, бо не турбує мене злива,
Хоч уста тривожать крапельки глузливо...
Парасолю склав, крокую неквапливо, о так!
Дощ невпинний...
Вже течуть води потоки по алейках...
Не спішить, повзе старий трамвай по рейках...
Похилився кущ бузку донизу цвітом...
А я...
А я ходжу, по мені вода тече, але я гордий...
Жодна сила не стоїть на перепоні...
Як провісник бурі з квіткою в долоні, о так!
Дощ періщить...
Раптом блиском розірвало неба простір,
Це для зливи був, мабуть, сигнальний постріл...
Листя клена затряслися у тривозі...
А я...
А я ходжу, не страшні мені вітри і сильна злива,
Навіть блискавка, що дерево схилила...
Чую пісню вітру – сильну незрадливу...
Дощ періщить...
Раптом блиском розірвало неба простір,
Це для зливи був, мабуть, сигнальний постріл...
Листя клена затряслися у тривозі...
А я...
А я ходжу, не страшні мені вітри і сильна злива,
Навіть блискавка, що дерево схилила...
Чую пісню вітру – сильну незрадливу...
A ja...
A ja chodzę, desperacko і na przekór wszystkіm moknę...
Patrzę w nіebo, chwytam w usta deszczu krople...
Patrzą na mnіe rozpłaszczone twarze w oknіe, to nіc! Поділитись сторінкою: 
| |
