Лишаймося собою

Нам колись треба бути собою,
Закохатись у таїнство ночі.
Стати вище в житті над журбою
І побачити в темряві очі.

Очі ті, що не схожі на інші,
І пронизують душу, як зорі.
Щоб радіти у світі, між іншим
Від легенького подиху моря

Нам небагато для щастя треба,
Щоб квітло поле і сине небо.
Щоб ми лишались завжди собою
І мали долю у житті.

Треба чути, як пташка співає,
І про що мріють верби зимою.
Що є з нами, чого в нас немає,
Як вмиваються трави росою.

Треба бути нам завжди собою,
Бо ніхто в цілім світі не знає.
Яка мить найдорожча весною,
А якої у серці немає.

Поділитись сторінкою: