На головну сторінку
Дізнатися більше

Джеймс Макферсон




Перейти до списку пісень >>

Дати життя: 27.10.1736 - 17.02.1796
Місце народження: Рутвен, графство Інвернесс

Біографія


ЕУ (Енц.укр-ва:)

Відсутній.


Макферсон в СССР:-)


СЭС (Сов.энц.сл.:)

МАКФЕРСОН (Macpherson) Джеймс (1736–1796), шотл.писатель. Свои обработки кельтских преданий и легенд выдал за подлинные песни легендарного воина и барда Оссиана (3 в.). Ср.-век. колорит и сентиментально-меланхолич.тон определили роль "Сочинений Оссиана" (1765) как классич.образца лит-ры предромантизма.


ОССИАН (Ойсин, Ойзин) – легендарный воин и бард кельтов, живший, по преданию, в 3 в. Нек-рые из его сказаний записаны не позднее 12 в.

Известна лит.мистификация Дж.Макферсона, приписавшего себе честь "открытия" поэзии О.


Макферсон в Радянській Україні:-))


УРЕС (Укр.рад.енц.сл.:)

МАКФЕРСОН (Macpherson) Джеймс (27.Х.1736―17.ІІ.1796 ) ― англійський письменник. За походженням ― шотландець. Автор циклу поем "Твори Оссіана" (2 тт., 1765), які видавав за пісні кельтського барда Оссіана. Створені на основі шотланд. та ірланд. фольклору.


ШС (Шевч.сл.:)

МАКФЕРСОН (Macpherson) Джеймс (27.Х.1736―17.ІІ.1796) ― шотландський поет. Знавець шотл. і кельт. фольклору. Твори М. "Уривки стародавніх віршів..." (1760), героїчні поеми "Фінгал" (1762) і "Темора" (1763) друкувалися без підпису автора.

В 1765 він їх об'єднав і під назвою "Твори Оссіана, сина Фінгала" видав (у двох томах) як ніби знайдені і перекладені ним з гельської мови пам'ятки старод. шотл. поезії ― оригінальні твори легендарного співця 3 ст. Оссіана.

В кін. 18–19 ст. книжка набула популярності в Зх. Європі, в Росії і на Україні. Літ. підробка М. була поставлена під сумнів ще за його життя, а після смерті встановлена остаточно.

За часів Шевченка був поширений переклад "Творів Оссіана...", здійснений Є. Костровим (1792, 1818).

Укр. поет у листі до Б. Залеського (6.УІ.1854) згадував поеми Оссіана, оссіанівські пейзажі, в повісті "Близнецы" одного з героїв порівнював з Оссіаном.


ОССІАН (Ossian), Ойсін ― легендарний воїн і співець кельтів. За переказами, жив у 3 ст. в Ірландії і оспівував подвиги свого батька Фінна (Фінгала) і його дружинників. Усні оповідання про них протягом століть існували в Ірландії і Шотландії; деякі з них записані не пізніше 12 ст. В 1765 Дж. Макферсон об'єднав свої твори ("Уривки стародавніх віршів..." (1760) і дві героїчні поеми ― "Фінгал" (1762) і "Темора" (1763)), які виходили раніше без підпису, і видав їх (у двох томах) під назвою "Твори Оссіана, сина Фінгала", оголосивши, що віднайшов їх у Шотландії. Пісні О., ніби відкриті Дж. Макферсоном, набули широкої популярності і мали великий вплив на розвиток романтичної поезії.

В Росії численні переклади їх друкувалися з 1788.

Поширеним за часів Шевченка був переклад Є. Кострова (1792, 1818). В листі до Б. Залеського 6.УІ.1854 укр. поет згадував оссіанівські пейзажі, рекомендував йому виписати поеми Оссіана і висловлював упевненість, що Б. Залеський прочитає їх з насолодою. В повісті "Близнецы" Шевченко одного з персонажів порівнює з Оссіаном.


УРЕ (Укр.рад.енц.:)

МАКФЕРСОН (Macpherson) Джеймс (27.Х.1736, Рутвен, графство Інвернесс–17.ІІ.1796, Белвілл, там же) – шотл.письменник. Збирав кельтський фольклор. Анонімно видав "Уривки стародавніх віршів, зібраних у гірській Шотландії і перекладених з гельської мови" 1760, поеми "Фінгал" 1762 і "Темора" 1763. У 1765 об'єднав їх у двотомному виданні "Твори Оссіана, сина Фінгала, перекладені з гельської мови Джеймсом Макферсоном", тим самим приписавши власні твори легендарному бардові Оссіану.

Укр.мовою уривки поем М. переклав П. Карманський.

А.А. Розанова.


Оссіан (Ossian) – легендарний ірл.бард. За переказами, жив у 3ст. Оспівував подвиги свого батька Фінна (Фінгала), його дружинників.

У 1765 Дж. Макферсон видав "Твори Оссіана, сина Фінгала, перекладені з гельської мови Джеймсом Макферсоном" (т. 1–2), куди ввійшли раніше підготовлені й опубліковані ним анонімно "Уривки староданіх віршів, зібраних у гірській Шотландії" 1760 та ліро-епічні поеми "Фінгал" 1762 і "Темора" 1763, тим самим приписавши Оссіану свої твори.

"Твори Оссіана..." свідчать про зв'язок сентименталізму з зародженням романтизму в англ.поезії кін.18ст.

Б.Б. Бунич-Ремізов.


1927: К. Грушевська про укр. макферсонів.
1929: В. Петров про укр. макферсонів.
2001: Гр. Грабович про макферсонів.



До історії національних містифікацій, шахрайств.


Новітня "національна свідомість" і "колективне самоствердження".


Іконні письменники ― "національні поети".

З-поміж багатьох складників творення новітньої національної самосвідомості й колективного самоствердження, мабуть, найбільше уваги традиційно привертає роль "національного поета". Ним пишається багато літератур, хоч є й такі (наприклад, французька та американська), що не мають однозначного "еталона".

У Східній Європі, де не бракує ікон та іконних письменників, "національні поети" стають закономірністю, тож такі письменники, як Шевченко та Міцкевич, Пушкін і Петефі, Маха й Емінеску водночас уособлюють і літературу, і націю, і їх унікально владне, трансцендентне поєднання.


Творення "національної поеми".

Але медаль національної гордості та ідентичності має зворотний бік. Назвімо його умовно творенням "національної поеми".


По німецькому показу

І заговорили

Так, що й німець не второпа,

Учитель великий,

А не те щоб прості люде.

А гвалту! а крику!

"І гармонія, і сила,

Музика, та й годі.

А історія!.. поема

Вольного народа!


Найчастіше пошук коренів ідентичності у вигляді архітексту зводиться — за інерцією класичної поетики, в якій епічний жанр уважається найціннішим — до пошуку стародавнього "національного" або "народного" епосу. Ідеальна функція/цінність (тобто епос як "голос і дух народу") поєднується з явним (або потаємним) комплексом потреб (самоствердження, гідність, ідентичність тощо), й вони відтак разом диктують виникнення твору. Тобто сама потреба мати такі тексти породжує їх "відкриття" — напрочуд повсюдне й тривале продукування підробок і містифікацій.


Попри розмаїття його прийомів і механізмів, відкриття/конструювання національних прадавніх пам'яток мають фундаментальну схожість між собою. Усі вони черпають із надр колективних бажань, острахів і травм, й артикулюються, а потім захищаються, майже ідентичною риторикою та пафосом. В остаточному підсумку як у канонізації "національного поета", так і у виникненні "національного епосу", йдеться про пошук колективного sacrum.




Модерна доба: "національні" містифікації.


Хоч містифікацій та фальсифікацій не бракувало і в домодерній добі (згадаймо повсюдне продукування святих мощів і торгівлю ними в середньовіччі), й хоч число різних сфальшованих королівських грамот напевно перевищує кількість автентичних, саме модерна доба дає драматичний приклад поставання національних містифікацій.

Різниця між "звичайними" та "національними" — істотна. Огюстен Тьєрі у своїй праці "Великі літературні містифікації" (1911) описує їх, буцімто "великих", чимало, але хіба що про найвідоміші з них, як-от про "поета Томаса Равлі" (Thomas Rowley), що його вигадав Томас Чатертон, чи про "Гузлу" Проспера Меріме, пам'ятає тепер хтось поза колом спеціалістів.


1760: Перші плоди Оссіана Макферсона.

Проте є одна, яка по суті стала універсальною (бодай у європейському контексті) й так чи інакше моделює майже весь подальший жанр національних містифікацій. Ідеться про Оссіана.

Наприкінці 1750-х років двадцятип'яти-літній шотландський бакалавр Джеймс Макферсон, який раніше опублікував декілька сентиментально-готичних поезій, що їх ніхто так і не помітив, дістав доручення від Г'ю Блера, тодішнього літературного гуру Едінбурга, зайнятися збиранням гельського фольклору.

1760 року Макферсон опублікував в Едінбурзі перші плоди своїх пошуків — тонку збірку "Фрагменти давньої поезії, зібраної в горах Шотландії та перекладеної з гельської, або ерзької, мови". Видання було чи то анонімне, чи то колективне: ім'я "перекладача" Макферсона навіть не згадується на титульній сторінці, а непідписаний вступ, де говориться про те, що ці фрагменти — тільки мала частина великого епосу стародавніх бардів, написав Блер. Публікація вмить здобула успіх — хоч певні сумніви щодо автентичності були від самого початку. Вже за декілька місяців з'явилося друге видання.


1761–63: "Стародавня поезія" Оссіана Макферсона.

1761 року, після ще однієї експедиції у пошуках наміченого епосу, Макферсон опублікував "стародавню епічну поему" "Фінгал", а 1763-го ще одну — "Темору"; разом вони складають поезії Оссіана.

Було чимало й пізніших видань, зокрема, в 1773, 1792, 1807 роках.


Ствердження "честі", "прадавності" ― відшкодування поразок.

У Шотландії появу Оссіана зустріли захоплено. Своїм ствердженням шотландської честі, сміливості, прадавності й ідентичності вона посутньо, хай і символічно, відшкодовувала воєнну та політичну поразку 1745 року, коли Шотландію було приєднано до Англії.


Нахабство, якого світ не бачив. Замилування "предками".

Не всі шотландці, щоправда, так це сприймали; одним із головних скептиків щодо автентичності Оссіана був визначний філософ Дейвід Г'юм (David Hume). Найзавзятішим критиком, одначе, був англієць Семюел Джонсон, який від самого початку бачив підробку і 1773 року навіть зробив виправу в шотландські гори, щоб особисто перевірити усні джерела Оссіана. Його позиція була категорична:


Вважаю, що вони ніколи не існували у будь-якому іншому вигляді, ніж у тому, який тепер маємо. Редактор, або автор, ніколи не міг показати оригіналів, і ніхто інший їх не може показати. Відповідати на раціональний скепсис відмовою від доказів — нахабство, якого світ не бачив; а вперта зухвалість є останнім прихистком винного.


До ентузіазму самих шотландців щодо цієї "неправдоподібної фікції" він ставився іронічно:


...Їх спокушує замилування своїми здогадними предками. Твердим моралістом мусить бути той шотландець, який не любить Шотландію більше, ніж правду.


Макферсон ніколи так і не показав тих джерел, що з них буцімто перекладав — ані якихось рукописів, ані записів з уст.


1805: Звіт Макензі про шахрайство.

У 1805 році (дев'ять років після його смерті) в Едінбурзі грубим томом вийшов під редакцією Генрі Макензі звіт комісії для дослідження автентичності Оссіана. Комісія встановила, що Макферсон міняв тексти на свій розсуд і що жоден із них не відповідає знайденим окремо або пізніше; проте в масі інших, позитивних тверджень і зізнань, ця констатація губилася.


1805: Поява "гельського" Оссіана Макферсона.

Того ж таки 1805 року появилося тритомне видання Оссіана гельською мовою, на деякий час підтримавши Макферсонову репутацію; але, як доведено згодом, це були тільки переклади з первісного, англійського Оссіана.

Сучасний дослідник Моріс Колган каже:


Поява "гельського" Оссіана була останнім акордом в афері, яку треба вважати найуспішнішою підробкою в історії літератури. Макферсон діяв сміливо: брав поезії, що їх він часом не досить розумів, і радикально міняв їх у "перекладах", підлаштованих під тих, хто радо готовий був бачити в них композиції прадавнього барда. Коли оригінали, якими він сам користувався, подавано як доказ його несумлінності, він їх шпетив як фальшиві ірландські наслідування з XV століття, котрі нічого не кажуть про його поезії, що належать до ІІІ століття[1].


"Творчий метод" літератора "Осс."-Дж. Макферсона.

Говард Гаскіл у вступі до редагованих ним ревізіоністичних досліджень, зібраних у книжці "Переосмислюючи Оссіана", уточнює цей Макферсонів "творчий метод":


Він ішов від чогось схожого на конвенційний переклад — іноді Макферсон навіть "боровся з джерелами" ... — до вільних адаптацій, побудованих на автентичних сюжетах і подіях, і до суцільних фабрикацій.

Таким чином, бодай у "Фінгалі", йому вдається створити синтетичну епічну цілість, яка почасти є колажем істинних моментів, а почасти вільною вигадкою.

У використанні автентичних джерел він, ясна річ — вибірковий, і безжально відкидає все, що має стосунок до гумору, еротики, забобонів, анахронізмів і зокрема ірландських коренів.

Він використовує великі прогалини в шотландській праісторії, щоб вичакловувати, подібно до Толкіна, фантастичний гельський світ третього століття нашої ери, з його власними звичаями, традиціями та генеалогіями.

А щоб підкреслити вагомість і літературну та історичну документальність тексту, він забезпечує його розлогим редакційним апаратом учених розвідок і наукових приміток — як годиться будь-якому класичному творові. Це, зокрема, видно в його другому епосі, "Теморі", який, треба гадати, майже суцільна фальшивка...[2]


Шкода, заподіяна фольклористиці та читачам.

Тільки в другій половині XIX століття професійні дослідники гельського фольклору остаточно довели, що Макферсонові твори — підробки. І тоді з'ясувалася шкода, заподіяна фольклористиці: читацькій публіці майже все, пов'язане з цими традиціями, стало здаватися фальшивкою.



Оссіан, провісник нової романтичної поетики.


Створення нової поетики передромантизму.

Але був і протилежний історичний ефект. Переклади Оссіана — німецькою, французькою, італійською, російською та іншими мовами — створили цілу нову поетику передромантизму, з новим наголошуванням аури та сили "поезії Півночі", з поєднанням понять генія та суворого "примітивного" буття, й понад усе, з новим поцінуванням національних літератур і національної ідентичності.

Всупереч духові раціоналізму та просвітництва, з яких він постав, Оссіан був провісником нової романтичної поетики. (Можна припускати, до речі, що Семюел Джонсон відкидав його саме через принципове несприйняття цієї поетики з її туманним і готичним світобаченням.)


Перелік зачарованих "Оссіаном" поважний.

Перелік тих, що потрапили під вплив Оссіана (дехто, щоправда, тільки на якийсь час) чи то в ролі перекладачів, чи наслідувачів, чи попросту поцінувачів, вельми поважний:


Гердер, Гете, Шіллер, Клопшток і Бюргер, Волпол, Байрон, Вальтер Скотт, Колрідж, Вордсворт, Шеллі й Теннісон, Державін, Карамзін, Капніст, Гнєдич, Батюшков, Жуковський, Пушкін, Баратинський і Лермонтов, маркіз де Сен-Сімон, Арно, Шатобріан і мадам де Сталь.


Зачарований Оссіаном Наполеон возив його восьмитомне італійське видання з собою в походах; він також заснував Кельтську академію в Парижі й замовив низку малюнків на оссіанівські теми для свого літнього палацу в Малмезоні.


Цей список можна доповнити іншими "наськими" зачарованими.


"Оссіан" ― основна міфологема романт. поетики.

Доволі швидке викриття містифікації не зменшило успіху Оссіана й не завадило йому перетворитися на основну міфолегему романтичної поетики.

Гердер, філософ націоналізму та батько фундаментальної парадигми народу (Volk), залишився прихильником оссіанівської ідеї навіть після того, як Макферсонове авторство стало очевидним.


Нахил до поетичної краси? гордість за фальсифікації, шахрайство?

У Шотландії наставлення до Оссіана — і Макферсона — було й дотепер залишається здебільшого прихильним. За лейтмотив можуть правити судження Вальтера Скотта, висловлені ще 1805 року:


І хоч ми змушені відмовитися від приємної ідеї, "що Фінгал жив і Оссіан співав", наша національна гордість може не меншою мірою пишатися фактом, що далекий, майже варварський закуток Шотландії створив у XVIII столітті барда, який міг не тільки викликати ентузіазм у кожному умі, який мав нахил до поетичної краси, але й надати нового тону поезії цілої Європи.


Цю гордість видно не тільки в давніших біографіях Макферсона (Б.Саундерса, 1894 чи Дж.Смарта, 1905), а й у зовсім недавніх, суто наукових, ревізіоністичних працях, як в уже згаданій "Переосмислюючи Оссіана".


І не лише Макферсонові земляки були ентузіастами нововіднайденого барда.

Англійський критик-романтик Вільям Гезліт, згадуючи Оссіана (не Макферсона!) разом із Шекспіром, Біблією та Данте, каже: це "почуття й ім'я, що їх не можна знищити".

Ще впливовіший англійський критик Метью Арнолд ставить справу гранично чітко:


Збільшіть на скільки хочете все підроблене, сучасне, дешеве й фальшиве в цій книжці; вискубіть, якщо хочете, в Шотландії всі ті пера, що їх вона за посередництвом Макферсонового Оссіана собі привласнила, — а все-таки залишиться в книжці щось таке, що містить саму кельтську душу, й має вона ту заслугу, що принесла кельтського генія всім народам новітньої Європи й збагатила всю нашу поезію.



Наукове зацікавлення Оссіаном–Макферсоном.


Наукове зацікавлення Оссіаном, його спадщиною та контекстом, хай і притлумлювалося подеколи, але ніколи не вгасало. Кілька цінних праць і перевидань (як-от "Фінгал" 1792 року з дуже цікавим вступом Джонатана Вордсворта[3]) з'явилося за останні роки.


Ілюзії побудованої на підробці віри.

Варто звернути увагу на таку важливу річ. Коли 1973 року гамбурзька фундація F.V.S. Stiftung встановила Оссіанівську премію — на відзначення, як каже її статут, "визначного внеску особи або інституції у збереження та розвиток малочисельних мовних і культурних спільнот, які творять частину нашої спільної європейської спадщини", — першим нагороду дістав Дерік Томсон, тоді професор кельтських студій в університеті Глазго, чиї багатобічні зусилля задля збереження гельської мови та кельтських традицій почалися з лапідарної, але змістовної дисертації 1951 року, що досліджувала гельські джерела Макферсонового Оссіана. З нагоди нагородження про науковця було сказано: "Томсонова ерудована оцінка Макферсона є співчутливою та вдумливою, але він не перейнявся тією ілюзією, яка твердить, що побудована на підробці віра може бути перспективною".


Пошуки "об'єднавчої космічної правди".

Проте раціоналістичні, наукові підходи далеко не одинокі.

Наприклад, у найновішій праці на цю тему (Пол Аллен і Джоун де Ріс Аллен, "Печера Фінгала, поеми Оссіана та кельтське християнство") ― під загальною егідою антропософії Рудольфа Штайнера, його концепції трансцендентного духового світу, ― поєднуються роздуми про дивний і приголомшливий геологічний феномен — так звану печеру Фінгала (на острові Стаффа, серед Гебрідських островів на заході Шотландії), про самого Оссіана (поданого тут переважно як автентичну постать) і про раннє кельтське християнство — і все це у пошуках об'єднавчої космічної правди, супроти якої вони всі є тільки епіфеноменами.


Вичакловування "духу місця", викликання "генія колективу".

З раціоналістичного погляду все це (м'яко сказавши) дуже різні речі, і спроба їх поєднати неминуче веде в окультизм. Але якоюсь мірою вона також нагадує про загальний культурний ефект Оссіана, його нахил до таємничості... і до містифікацій.

По суті, цей ефект або синдром висвітлює дію міфу — вичакловування духу місця, genius loci, викликання, тобто артикулювання генія колективу, який перевищує розум і не підкоряється спробам раціонально вивірити його автентичність.


"Національне", "нац. поет", "нац. ідентичність", "нац. література" як літературні містифікації.

І це окреме позачасове життя знов увиразнює спорідненість між, з одного боку, ідеєю національного поета й тими базисними поняттями, які її мотивують, тобто ідеями Генія, національної ідентичності та національної літератури, що промовляють через нього — і, з другого боку, з практикою і "санкціонуванням" літературних містифікацій.

Створеному ad maiorem nationis gloriam Оссіанові суджено постійно повторюватися.



Містифікації за літературною конструкцією "Барда". Захисники "Слова".


Слова замінюють речі: ізольоване, відірване, змертвіле.


Близькість до передромантичної поетики.

Проте питання якось уперто не закривається. Передусім тому, що, як уже говорилося, поетика "Слова" надто близька до передромантичної поетики Оссіана й надто мало спільного має з мовою, уявою, етосом, стилем достовірних давньорусько-українських пам'яток.


Ніякого відношення до міфу і героїчного епосу.

До того ж, як зауважували різні "скептики"-науковці, хоч би той Моріц Кар'єр (його цитує Грушевський):

"Описи — не конкретні, без характеризації; видно, що розповідь іде не про щось пережите, а штучно висвітлене; тільки з трудом можна слідкувати за запутаними скоками оповідача, якого проза має тільки поодинокі відгомони справжньої словянської поезії природи і якого уява не має відношення до міфу і героїчного епосу".

До речі, те саме кількадесят років раніше казав поет Вільям Вордсворт про Оссіана. Процитувавши перші рядки "Темори":

Сині хвилі Уліна мерехтять у світлі. День осяває зелені пагорби. Дерева хитають на вітрі своїми темними головами. Сірі струмки несуть свій гомінкий потік. Два зелені пагорби, порослі старими дубами, стисли вузьку долину. Там синіє смуга ріки. На березі стоїть Каїрбар з Ати. Король сперся на спис, у його червоних очах страх і смуток. В його душі зринає Кормак, страшними ранами вкритий...


Він далі каже таке:

Маючи щастя народитися й виростати в гірському краї, вже з дитинства я відчував фальш, яким просякнуто томи, що їх підсунуто світові під іменем Оссіана. (Це не зовсім так, бо спершу Вордсворт Оссіаном таки захоплювався. — Г.Г.) З того, що я бачив на власні очі, я знав, що ці образи — підробка. В природі все є чітке, але ніщо не окреслене в якусь абсолютну, незалежну одиничність. У Макферсонових творах зовсім навпаки: все (що не вкрадене) окреслюється саме тим способом; усе якесь ізольоване, відірване, змертвіле — але й ніщо не є чітке. Так буде завжди, коли слова замінюють речі.


Щось подібне сказав сучасний український прозаїк, який живе і працює в гарвардщині: "Слово" здається йому неавтентичним, бо так важко що-небудь запам'ятати з нього.


Сила колективного самонавіювання?

Проте в цьому й річ: текст (кожний текст) потребує читача, а якщо читач запрограмований бачити шедевр, він його й бачитиме, всупереч власному розумові й навіть інтуїції. Силу колективної сугестії не варто недооцінювати.

Повчальними тут є слова Анатоля Франса: "Оссіан нам здається Гомером, коли ми його вважаємо древнім. Ми починаємо його знецінювати, коли знаємо, що це Макферсон".


Обставини виникнення й існування "Слова".


Знайти "читача": історично-культурна кон'юнктура.

"Пропала грамота" у Яценка?

Особливе посилене й відверте "бажання" читача.


Витіснення творів-конкурентів з читацького й дослідницького поля.

Під тим оглядом цікаво зіставляти "Слово" та Оссіана з достовірними пам'ятками.

Колган наголосив як один із важливих і невідрадних ефектів макферсонівського Оссіана те, що ця історія знеохочувала збирати й досліджувати інші, автентичні, але пізніші пам'ятки (скажімо, з XV століття). [На "наській" ниві збирання "дум" знеохочувало збирати й досліджувати обрядові пісні.]

У випадку "Слова" є щось аналогічне: пізніші пам'ятки — передусім "Задонщина" — стали трактуватися як запорука його ж автентичності й першості (це бачимо, наприклад, у викладі Грушевського); про те, що могло бути навпаки, що саме автор(и) "Слова" наприкінці XVIII століття черпали з цих пізніших, але достовірних джерел — про це говорилося щораз менше в щораз більше канонізованому дискурсі навколо "Слова".


Офіційний нац. епос Росії. Режим, ритуали і "патріотизм" навколо "Слова".


Віртуальна квазі-наукова дійсність.

"Народно-патріотичне" сприйняття: "народна", "первісно-усна" пам'ятка, приклад "дружинного епосу".

В полоні спрощеної церковної візантійщини.

Очевидний вплив Макферсона.

Канонізація ― "вітчизняний" істеблішмент проти інакомислія.

Цькування "єретиків": позбавити противника голосу.

Оборонити іманентну "народність" і "національно-етнічну-язичницьку" самобутність.

Укр.лояльність і одностайна мовчанка.

Мовчанка про російське оссіанівське русло "Слова".



Талісман "колективної автентичності" та "стародавності".


Фальшиві чеські "рукописи": від Ганки до Масарика.

"Відкриття" за "відкриттям" — незугарні фальшивки.

Краледворський та Зеленогорський "рукописи" для скептиків.

1969: Чехословацька АН про підробки початку ХІХ ст.


Сурогат нац.справи, символ та ікона патріотизму.

За "чистоту" проти "войовничих і кровожерних тевтонів".

За Оссіаном — "програма націоналізму".


"Батьки народу" ― на варті фальшивок.

Ганка ― брехун, фальшивник?

Зграя письменників — фальшивників, дурисвітів, ошуканих.

Чому історик захищає фальшивки ― "святість нац.справи"?

Закріплення хибних уявлень.


Літературні дракони під прапором народності й патріотизму: грубість, незнання.

Чи надійні дослідники-фальсифікатори?

Т. Масарик, головний противник фальсифікацій: я також смію!

Пошана до інших і до себе. Розум і патріотизм на рівних.

Екологія науки чи тоталітаризм "інтелігентів"?

Свобода досліджень, а не заклинання.

Мораль і для "інтелігенції" — касири-бухгалтери, для власної кишені?

Здоровий глузд проти бутафорії на сцені.

Ні самообману та "патріотичному" шахрайству.



Від фольклору до "нац.епосу" (брехлор:-).


Калевала — "голос народу", "символ нації".

Фольклор чи брехлор?

1828-33: Е. Ленрот хоче всі руни про героїв. Готові "пісні про Вейнемейнена".

1835: "Стара Калевала" за грецькою моделлю.

1849: "Нова Калевала" — "відновлений", синтезований пра-епос Ленрота?


Романтична поетика маскується під народну.

Маніпулювати текстами й читачами — "по-шляхетному"?


Від Атлантиди до Австралії — "Калевіпоег"...

1957—61: "Нац.епос" Кройцвальда, Естонія.

1862: Перше "популярне" видання "нац.епосу" для "вчених".

1867: Ура-Лінда-Бук — "праісторія фризійського народу", Нідерланди.

1944: Ще й не один "національний поет" в Австралії.



Скандальні "літературознавство", "освіта" і "просвіта".


1999: Навчальна програма вищих закладів освіти ― "пам'ятка дайбожичів"?

"Гіпотетичні пам'ятки"-фальшивки ― на оцінку?

1999: Новітні програми Міносвіти ― "скрижалі буття укр.народу"?

2000: Романтична молодь захоплена: "Конспекти уроків" ― "нічого не буде поганого"?

2000: "Популярна преса" на підмогу ― "з москалями".


Затирання межі між шкільною освітою і наукою ― канонізація фальшивок, макферсонів.

1998: "Мистецтво слова" і "наш героїчний епос" Ткаченка.

2000: Обтяжений літер. довідник з "історії".



Загальні тенденції ― подвійні стандарти і самодурство "магів слова", деморалізація?


"Любов до батьківщини", "магія слова" ― для наступних фальшивників.

Подвійні стандарти — агресія містифікаторів.

Просування фальшивок у навчальні програми.

Самокомпрометація офіц. науки й освіти.

Деморалізація дітей, посилення комплексу меншевартості.


(За працями: Гр. Грабович. Вічне повернення містифікацій. "Критика", 2001, ч.1-2. Слідами національних містифікацій. "Критика", 2001, ч.6.)


Не знайшли пісні, але самі маєте текст чи аудіо? Додавайте її сюди або надсилайте на емейл!
Таким чином ви долучитеся до розвитку сайту та поділитеся улюбленим текстом з іншими!


Дані додано:  10.10.2008
Відредаґовано: 24.10.2008
Переглядів: 2615



  Виправлення та доповнення     ПРАВИЛА!     ДЕ СКАЧАТИ mp3 ?!
[cховати]


  Адреса цієї сторінки: https://www.pisni.org.ua/persons/1035.html

 ВХІД
Е-мейл: 
Пароль: 
  Забули пароль?
  
  ПІДПИШІТЬСЯ! ГРУПИ У СОЦМЕРЕЖАХ
FB