Несподіване прозріння!: у нас на столі стояв джем зі свіжих ягід і я забула його заховати в холодильник. Зранку над ним закружляли мошки. Коли я це побачила, то сердито вигукнула: "От мошква!" А мій чоловік засміявся і сказав: "А маленькі дітки замість літери "Ш" часом кажуть "С"... Через те і край мошкари та відстою очолило місто під дитячою назвою...

Пізно прозріли, п. Лесю! Моя Бабуся ще за життя казала, що юрій долгорукій добряче натерпівся від москітів, запліднюючи варягів для воссозданія вєлікой нації, через те своє ізваяніє на подобії століци назвав отаким словом.

Обабіч плаю - блукань луги.
Нікчем отара - лід снаги.
Невмита совість чкурнула в тінь.
Хотіла б сонця, та вийти лінь...

З а г а д к а:
Тріумф божевілля отрути,
Спрага жагуча відчути,
Страх зрозуміти,
Пізнати,
Почути.

Ти ішов… Руки-лози верби
одяг сіпали твій:
"Зупинися! Стій!"
Скрипка тихо ридала: "Зажди!"
Стрепенувся смичок і закляк.
І утята струна,
обірвавшись, стина
недограний сполоханий такт.
Я мовчу… Я – скрипка без струн.
Хоч пісні ще живі,
та в високій траві
лиш відлуння забилось між рун.
Я мовчу… Я – скрипка німа.
Та боюся, що ти
не знесеш німоти,
бо без мене ти – втята струна!

КОЛИСКОВА КОХАНОМУ

Спи, коханий, спи.
Темна нічка, зорі, як снопи!
І не треба тобі знати
Те, що я не буду спати.
Не зарадиш мені ти…
Спи, коханий, спи…
Он великий місяць, як крізь скло лупи.
Та нащо тебе будити? –
Маєш змогу відпочити,
А уздриш його завжди!
Спи, коханий, спи…
Колисанку вигадаю, спи.
Доки пишу колисанку,
Доти житиму до ранку,
Ну а вранці йти куди?..
Спи, коханий, спи…
А мене чомусь бере "на кпи"
Літній сон… Та кане нічка,
Бо вона, нажаль, не вічна…
Та нащо воно тобі?
Спи, коханий, спи…
Жити – це не поле перейти.
Ти ідеш ним і радієш,
Ну а я, нажаль, не вмію.
Не земля – одні стовпи!..
Спи, коханий, спи…
Сон – святе! І не в думках тобі,
Щоб самому десь, між іншим,
Колисанку скласти ніжну,
Бо стомилася іти…

Уся трагедія життя -
Це усвідомлення і звичність,
Що вже досягнута мета,
Яку плекав ти цілу вічність.

В календарі на головній сторінці вказано,що День пам'яті жертв голодоморів 26 листопада,але в цьому році їх вшановують 24го.Не забудьте запалити свічки пам'яті о 16.00...

Як не любити цю стежину,
Що йде до Батьківських воріт?.
Як не любити рідну Матір,
Яка дала тобі весь світ?.
Як не любити тихий вечір,
Коли туман на річку впав?.
Як не любити Україну,
Яку сам Бог тобі подав?

Вкотре здригаюсь від цієї постановки питання: як тебе не любити? (Україну, стежину, Києве мій, ...)
А що, є справді така проблема?

Мабуть, воно таки важливо: як би його так влаштуватися, щоб не любити, наприклад, Київ, але мати київську прописку й квартиру на Печерську. Бо любов вимагає жертв, а це неприйнятно.
Один вихід - стати поетом: ніби й любиш, і жертви приносиш, а що гріш ціна тим жертвам - то хто там добере, де графоманія, а де любов...

Макошо, Ви започаткували цю квітчасту гілочку - пощо забули про неї?

п. Лесю, а на цю колискову є мелодія?

Мелодія на Колискову є, тільки ще ніде не виконувалася.