На головну сторінку

Катерина Михайлівна Грушевська




Перейти до списку пісень >>

Дати життя: 21.06.1900 - 30.03.1943

Біографія

Згадують її:
ЕУ (Енц.укр-ва:)

Грушевська Катерина (1900—53), дочка Михайла Грушевського, дослідниця укр. і порівняльної етнографії, керівниця Комісії Іст. Пісенности й Кабінету Примітивної Культури ВУАН, ред. ж. "Первісне громадянство та його пережитки на Україні" (1926), д. чл. НТШ; авторка праць "З примітивної культури" 1924 (зб.), "З примітивного госп-ва" 1927 та ряду ін.; опрацювала найповніше досі вид. "Укр. нар. думи. Корпус", І—ІІ 1927—31.

В 1937 р. заслана.


http://uk.wikipedia.org



1927

Українські народні думи. Том перший корпусу. Тексти №№ 1–13 і Вступ Катерини Грушевської, в.о. секретаря комісії. Видання підготувала: Історична секція Української Академії Наук. Комісія Української Історичної Пісенности. Державне Видавництво України, 1927.


Катерина Грушевська сама оцінює Академічний корпус дум так:


"...В силу обставин се перше повне видання дум являється тільки спробою такого повного корпусу. Се властиво тільки тимчасове робоче видання, бо аж по вичерпанню того матеріялу, що не міг бути охоплений тут, можна буде приступити до дефінітивного повного видання дум. Ми сподіваємось, що до того часу, коли буде можливе те дефінітивне видання, виясниться ще багато дечого що-до методу самої видавничої роботи. При певних питаннях і невитриманості, котрої нам не можна було позбутись, наша теперішня робота має тільки одну мету: помогти усвідомленню того, що думи як поетичний рід вимагають окремо підходу в оцінці і систематизації ― такого, що рахувався-б з їх своєрідним культурно-історичним характером і особливою історичною долею. Ми сподіваємось, що так поставлене видання, яке вповні відповідало-б вимогам досліду дум, буде з часом зреалізоване силами укр. дослідників...

...Тут-же вважаємо за свій обов'язок подякувати всім тим, що внесли свою частку в складання сього першого підготовчого видання до колишнього [майбутнього] дійсно повного збірника дум: за загальний провід у роботі дякую голові Комісії Історичної Пісенности, мому батькові й учителеві М. Грушевсьькому, що з його ініціятиви виникло се видання; за поміч чи то подачею текстів і відомостей про думи, кобзарство і про записувачів дум, чи то методичними порадами і літературними вказівками та допомогою в розшуках потрібної літератури окрім вище згаданих дякую: акад. А.М. Лободі, акад. К.О. Студинському, покійному акад. В.М. Гнатюку, Ф.Я. Савченку, М.М, Грінченку, В.П. Петрову, В. Білому, М. Мочульському, О.О. Грушевській, О.Т. Андрієвській, В.О. Кордту, Г.Л. Берло, І.К. Самійлюкові. За ілюстраційний матеріял мусимо подякувати К. Лазаревській, О. Сластьонові, П. Мартиновичеві, Ю. Філеві, Г. Никифорову, Б. Луговському."


Перший том корпусу дум Комісія Української Історичної Пісенності присвятила "Незабутній пам'яті Володимира Антоновича, Михайла Драгоманова і Павла Житецького". "Дозвіл випустити в світ" дав "неодм. Секретар У.А.Н. акад. А. Кримський".



1931

Українські народні думи. Том другий. Тексти №№ 14–33 і Передмова Катерини Грушевської. Видання підготувала: Історична секція Всеукраїнської Академії Наук. Комісія Української Історичної Пісенности. Дозвіл випустити в світ дав "Неодмінний секретар Академії Наук, акад. О. Корчак-Чепурківський". Державне Видавництво "ПРОЛЕТАР". Харків, 1931, Київ.


Перший том вийшов 1927 року. Другий том ― 1931 року. Обидва очевидно стали бібліографічною рідкістю. Катерина Грушевська відзначила у "Передньому слові" до Другого тому:


З виданням Другого тому, через три роки після Першого, "закінчується повна збірка відомих дотепер текстів дум в тісному розумінню ― себто крім кобзарських пародій на думи (жартових пісень у формі дум) і інтеліґентських підробок, тобто дум, що були пущені в обіг як народні твори: або нібито записані від народніх співаків, або навіть защеплені деяким кобзарям, що потім співали їх новішими часами, пристосовуючи до свого репертуару. Сі другорядні явища думового мистецтва, між якими є і справжні новотвори, думи, що їх кобзарі виспівали по своєму за інтеліґентським взірцем, відносимо до Третього тому корпусу разом з додатками і покажчиками. (Таких літературних дум, що тільки імітували народню форму, не претендуючи на те, щоб їх вважали за народні і не бажаючи увійти анонімно в народній репертуар, сюди не зараховуємо.) Сей том вийде мабуть разом з Четвертим томом думових мелодій, що його підготовляє наш заслужений дослідник мелодій дум ― академік Ф. Колесса."


Нові неопубліковані матеріали мали вийти також "в додатках до Першого тому".



Історія "думових" пошуків.



1804: Данилов ― 1805: Ломиковський ― 1819: Цертелев?


Нечаянно попался мнђ слђпой, шестидесяти лђтъ Бандуристъ, который подобно древнимъ Рапсодамъ переходя изъ одного мђста въ другое воспђваетъ подвиги отечественныхъ Героевъ.... Можно ли списать природу вђрнђе? "Звђзды потухли, мъсяцъ чуть свђтитъ сквозь тучу, изъ нђдръ ея съ шумомъ вылетаютъ буйные вђтры, устремляются на козацкія судна, раздђляютъ на три части; одну уносятъ въ землю Агарянъ, другую пожираетъ челюсть Дунайская, третяя погибаетъ среди Чернаго моря!" Прекрасныя Оссіяновы описанія бури едвали заключаютъ въ себъ болђе живости и вђрности. (Князь Цертелевъ)



"У цей час" у Чехії: Фальшиві "рукописи" — від Ганки й Лінди до Масарика.


"Відкриття" за "відкриттям" — незугарні фальшивки. 16 вересня 1817 року двадцятишестилітній чех Вацлав Ганка, шукаючи... знайшов у старій скрині ... шість епічних поезій, шість ліричних і дві ліроепічні... Через рік Ганка видав їх книжкою, і відтоді вони відомі як "Краледворський рукопис"... Рік перед тим, 1816 року, першу таку старочеську поезію виявив — на дошці свого ж письмового стола! — друг Ганки студент Йосеф Лінда (цей текст потім дістав назву "Пісні вишеградські")...


КЗР: Краледворський та Зеленогорський "рукописи" для скептиків. Особливостями своєї появи вони кардинально відрізнялися від своїх масштабних попередників — які, до речі, послужили їм моделями — поезій Оссіана та "Слова о полку Ігоревім"...


1969: Чехословацька АН про підробки початку ХІХ ст. ... Вона ретельно підсумовувала рівень дослідженості тих рукописів, досягнутий на той час у різних галузях їх вивчення: палеографічній, технічній, мовознавчій, літературознавчій, історичній. У кожній із цих дисциплін фахівці заперечили буцімто середньовічне (між ІХ і ХІІІ–ХIV століттями) походження КЗР і зійшлися на тому, що це підробки початку ХІХ століття.



Сурогат нац.справи, символ та ікона патріотизму.


За "чистоту" проти "войовничих і кровожерних тевтонів".

За Оссіаном — "програма націоналізму".



Талісман "колективної автентичності" та "стародавності".


1927: К. Грушевська про укр. макферсонів.

1929: В. Петров про укр. макферсонів.

2001: Гр. Грабович про макферсонів.




1833–38: Грандіозна містифікація Срезневського: "Запорожская Старина".



До історії одного літературного й наукового шахрайства: "Бандурист".


Не знайшли пісні, але самі маєте текст чи аудіо? Додавайте її сюди або надсилайте на емейл!
Таким чином ви долучитеся до розвитку сайту та поділитеся улюбленим текстом з іншими!


Примітки:

http://uk.wikipedia.org (Вікіпедія:)

Грушевська Катерина Михайлівна (21 червня 1900 — 30 березня 1943) — етносоціолог, фольклорист, етнограф, культуролог, перекладач з європейських мов, секретар Українського соціологічного інституту у Відні (1919-24), керівник Кабінету примітивної культури ВУАН (1925-30), редактор часопису "Первісне громадянство і його пережитки в Україні" (1926-30), дійсний член НТШ у Львові (з 1927).

Народилася Катерина Грушевська 21 червня 1900 р. у Львові. Була єдиною і улюбленою дитиною Михайла Сергійовича і Марії Сильвестрівни Грушевських. Охрестили маленьку за греко-католицьким обрядом у церкві Св. Апостолів Петра і Павла, де чотири роки тому реєстрували свій шлюб М.Грушевський і М.Вояковська. Дівчинці дали ім'я Катерина (із гр. "чиста").

Росла, виховувалася і формувалася в родині вченого-історика і педагога-перекладача, в родині глибоко інтелігентній, інтелектуальній, у колі свідомих українців, а тому національну свідомість, патріотичні почуття увібрала з ранніх років. Тяжка хвороба (сухоти) не дозволяла дівчині мріяти про офіційну школу, за тодішньою традицією як наділена особливими здібностями вчилась вдома. Основну турботу про початкове навчання дочки взяла на себе мати — педагог, знавець багатьох іноземних мов; батько скерував процес освіти дочки в бажане русло, що дозволило найповніше реалізувати її здібності та знання.



Перша світова війна несподівано застала Грушевських у Карпатах на відпочинку. М. Грушевський уже не повернувся до Львова, виїхав до Відня, окружними дорогами добирався до Києва, де на нього чекала царська жандармерія, арешт, обвинувачення у зв'язках з правлячими колами Австро-Угорщини, передовсім підозри у т. зв. мазепинстві.

У лютому 1915 р. його висилають у Симбірськ, згодом за клопотанням російських академіків переводять до Казані, потім до Москви під "явний нагляд поліції". Відтоді дружина з дочкою Катериною розділяли з ученим заслання, часті переїзди і т. ін.

Попри незадовільний стан здоров'я, перенесені часті хвороби, переїзди та різні життєві перипетії К.Грушевська друкує перші публікації в ділянці літературної критики, вступає вона до Київського університету, потім в еміграції навчалася у Женевському університеті.

Заняття історією, етнографією, первісною культурою визначило коло її зацікавлень, профіль наукових пошуків. Формування К.Грушевської як науковця відбувалося на міцному підмурівку наполегливих студій, на доброму знанні іноземних мов, усебічному вивченні "в оригіналі" європейської та світової культури, воно шліфувалося на знайомстві з найновішими методиками соціологічної науки. Саме в царині культури й етнології К.Грушевська володіла широкими знаннями, а завдяки опануванню досягненнями світової науки не знала собі рівних.

Ще в еміграції К.Грушевська включилась до роботи Українського соціологічного інституту (Відень). Про творчі зацікавлення вченої засвідчила її перша серйозна наукова праця "Примітивні оповідання, казки та байки Африки та Америки" (1923), де одною з перших звернулася до міфологічних основ фольклору, дійшла до осмислення глибин міфологічного мислення.



Із поверненням 1924 р. в Україну розпочала К. Грушевська науково-дослідну роботу у створених М. Грушевським історичних установах: Історично-філологічного відділення ВУАН, де працювала штатним науковим співробітником Культурно-історичної Комісії та Комісії історичної пісенності Науково-дослідної кафедри ВУАН, була керівником Кабінету примітивної культури, незмінним редактором часопису "Первісне громадянство і його пережитки в Україні".

В останній інституції приклала багато зусиль для дослідження первісних форм культури, збирання, опрацювання та підготовки до видання пам'яток українського фольклору.

Результатом наукових пошуків ученої були етнологічні публікації у відновленому журналі "Україна", "Записках НТШ", численних випусках квартальника "Первісне громадянство та його пережитки в Україні" (1926-29 рр.). Свідченням творчої зрілості вченої став вихід у світ збірника "З примітивної культури: Розвідки та доповіді" (1924).

Ще одним здобутком К.Грушевської-вченої був її внесок у дослідження українського героїчного епосу (дум) та її носіїв (кобзарів). Уважала думи неоціненним народним скарбом, що заслуговує всебічного вивчення, вимагає збереження, навіть рятування. Саме їй належить ідея видання багатотомового корпусу дум (побачили світ два томи — 1927 і 1931 рр.). І до сьогодні це — найповніше, найґрунтовніше серед усіх видань українського епосу, з яким "не могло зрівнятися жодне наступне видання" (Ф. Колесса).



Потім почалися цькування й арешти українських учених, нависла небезпека і над самим Михайлом Грушевським як "українським буржуазним істориком", над Катериною Грушевською як "представницею української буржуазної етнології та фольклористики". 1931 року М.Грушевський виїжджає до Москви у "почесне вигнання", а з ним поїхала й дочка Катерина. Так тривало до самої смерті М.Грушевського, коли він несподівано пішов із життя 25 листопада 1934 р. Несподіваними були й організація похорону "за рахунок держави", закріплення за родиною житлової площі (у власному ж будинку по вул. Паньківській, 9), призначення персональної пенсії сім'ї, а також академічного постачання.

К.Грушевську, що втратила найріднішу людину, вчителя і порадника, згідно з рішенням Президії ВУАН, запрошено в новостворену комісію "для вивчення наукової спадщини акад. М.Грушевського". Катерина Грушевська ще встигає підготувати до видання 10 том "Історії України-Руси", 6 том "Історії української літератури" М.Грушевського.

Та 10 липня 1938 р. органи НКВС арештували її у Києві (у час загострення легеневої хвороби), кинули в холодні застінки спочатку на Інститутській, щоб там — а згодом у Лук'янівській в'язниці — пройти довгі місяці слідства, допитів, щоби нарешті дочекатися страшного вироку.

Офіційною підставою для арешту і звинувачення в участі в "антирадянській українській організації" стало свідчення К. Т. Штепи (професора Київського університету, що відвідував Грушевських після 1934 р. в Києві, до того бував і в Москві, виконуючи насправді роль провокатора).

15 — 16 квітня 1939 р. (через дев'ять місяців і шість днів з дня арешту) на закритому судовому засіданні Військового трибуналу КОВО "без допущения защитников" К.Грушевська фактично відмовилася від своїх свідчень на попередньому слідстві, заявивши, що низка свідчень "слідством записана не досить вірно" і вимагає додаткових уточнень. Військовий трибунал визнав К.Грушевську винною у сприянні антирадянській діяльності української націоналістичної організації з метою "встановлення фашистської диктатури". Її позбавлено волі у виправно-трудовому таборі терміном на вісім років з "поражением прав" на п'ять років та конфіскацією особистого майна.

Із зізнань Ольги Грушевської достовірно відомо, що в липні 1940 р. Катерину Грушевську відправили у Владивосток, де проводили повторне слідство, а в 1941 р. перед самою війною вона написала матері, що знаходиться в Москві, була на допиті в прокурора і скоро повернеться в Київ. Проте у зв'язку з воєнними діями була відправлена на "жительство" в Уфу. Після війни якийсь Середа сповістив Ольгу Грушевську, що Катерина Грушевська померла в Новосибірську.

За документами КДБ померла вона 30 березня 1943 р. в Темлазі, поховано її в Новосибірську.



Джерела

Василь Горинь "Катерина Грушевська: талан чи доля..."

Дані додано:  23.06.2008
Відредаґовано: 27.02.2009
Переглядів: 2475



  Виправлення та доповнення     ПРАВИЛА!     ДЕ СКАЧАТИ mp3 ?!
[cховати]

  Адреса цієї сторінки: http://www.pisni.org.ua/persons/864.html

 ВХІД
Е-мейл: 
Пароль: 
  Забули пароль?
  
  ПІДПИШІТЬСЯ! ГРУПИ У СОЦМЕРЕЖАХ