На головну сторінку

Микола Андрійович Цертелєв (Церетелі)



князь

Перейти до списку пісень >>

Дати життя: 14.05.1790 - 20.09.1869
Місце народження: м. Хорол

Біографія


УРЕС (Укр.рад.енц.сл.:)


ЦЕРТЕЛЄВ (Церетелі) Микола Андрійович (1790, м. Хорол ―1869) ― укр. і рос. фольклорист.

Один з перших почав видавати і досліджувати укр. нар. поезію (зб. "Спроба зібрання старовинних малоруських пісень", 1819).

Йому належать також праці: "Погляд на старовинні російські казки та пісні" (1820), "Про народні вірші" (1927).



ШС (Шевч.сл.:)

ЦЕРТЕЛЄВ (Церетелі) Микола Андрійович (1790―20.ІХ.1869) ― український і російський фольклорист.

Один з перших почав досліджувати і видавати укр. нар. поезію ("Опыт собрания старинных малороссийских песней". СПБ, 1819).

Підносив значення героїчного епосу, виступав проти фальсифікації його зразків.

Шевченко в листі 23.ІХ.1844 просив Ц. сприяти поширенню на Харківщині "Живописной Украины" (Ц. був тоді попечителем Харків. учбового округу). Ймовірно, він допоміг Шевченкові: від Харків. ун-ту надійшли замовлення на "Живописную Украину".



УРЕ (Укр.рад.енц.:)


ЦЕРТЕЛЄВ (Церетелі) Микола Андрійович [1790, м. Хорол, тепер Полтав. обл.— 8 (20).ІХ 1869, м. Моршанськ, тепер Тамб. обл.] — укр. та рос. фольклорист, один з перших дослідників і видавців укр. нар. поетичної творчості.

Н. у сім'ї військового, що походив з груз. князівського роду.

Навчався в Харківському, потім у Моск. ун-ті (закінчив 1814).

З 1823 — директор уч-щ на Тамбовщині, потім на Полтавщині.

З 1839 — помічник попечителя Харків. навч. округу.

Підтримував дружні стосунки з багатьма діячами культури Росії та України.

У 1820—23 був членом декабристського "Вільного товариства аматорів російської словесності".

Видав (із своєю передмовою) зб. "Опыт собрания старинных малороссийских песней" (СПБ, 1819), чим фактично поклав початок укр. фольклористиці. Тут Ц. уперше опублікував зразки укр. дум, записаних на Полтавщині від кобзарів, у т. ч. думи про народно-визвольну війну на Україні 1648—54.

Автор віршів та поеми, написаних рос. мовою.

Опублікував статті про укр. пісні "Про народні малоросійські вірші" (1825), "Про народні вірші" (1827).

Ц. належать також роз відки з рос. словесності та педагогіки: "Погляд на старовинні російські казки та пісні" (1820), "Нарис загальних правил віршування" (1820) тощо.

У 30-х рр. Ц фактично відійшов від літ.-наук діяльності.

Літ.:

Дей О. І. Сторінки з історії укр. фольклористики. К. 1975;

Гвинчидзе О.Ш. Николай Андреевич Цертелев. Тбилиси, 1980.

І.П. Березовський



1819

ОПЫТЪ СОБРАНІЯ СТАРИННЫХЪ МАЛОРОССІЙСКИХЪ ПЂСНЕЙ./ САНКТПЕТЕРБУРГЪ./ Въ типографіи Карла Края/ 1819.


На титульній сторінці після назви видання є епіграф:

"И гробы праотцовъ, обычай ихъ простой/ И стђны, камни, все, и даже самый дымъ/ Жилищъ отеческихъ, я сердцу чту святымъ./ Траг. Пожарскій. Дђйств. ІІ. Явл. І."


Є окрема (друга, якщо на рахувати сторінку цензорську) сторінка з посвятою:

"ЕГО/ ВЫСОКОПРЕВОСХОДИТЕЛЬСТВУ/ ДИМИТРИЮ ПРОКОФІЕВИЧУ/ ТРОЩИНСКОМУ/ СЪ ГЛУБОЧАЙШИМЪ ПОЧТЕНИЕМЪ/ ПОСВЯЩАЕТЪ/ Князь Цертелевъ"


Года за четыре предъ симъ, находясь долгое время въ Полтавской Губерніи здђлалъ я небольшой опытъ собранія старинныхъ Малороссійскихъ пђсней.

Случай, помогавшій многимъ открытіямъ былъ виновникомъ сего опыта. Нечаянно попался мнђ слђпой, шестидесяти лђтъ Бандуристъ, который подобно древнимъ Рапсодамъ переходя изъ одного мђста въ другое воспђваетъ подвиги отечественныхъ Героевъ. Я списалъ все что онъ зналъ и съ удовольствіемъ увидђлъ шесть стариныхъ пђсней, къ которымъ въ послђдствіи присоединивъ и еще четыре таковыхъ же, принялъ намђреніе издать оныя.

Собирая старинныя Малороссійскія пђсни, я уверенъ былъ, что не отыщу другой Илліады; но не сомнђвался также въ томъ, что пђсни сохраняемыя столь долгое время народнымъ преданіемъ могутъ остановить на себъ внимательный взоръ наблюдателя. Не одни Греки и Римляне умђли видђть и чувствовать. Не возможно думалъ я, что бы живое воображеніе Малороссіянъ не воспламенилось чудными переворотами претерпђнными отечествомъ ихъ; невозможно, чтобы люди умђющие цђнить прелесть спокойствія, не были пораженны буйствомъ Татарскихъ набђговъ. Предмђты ужасные всегда поражаютъ нас ранђе пріятныхъ; эпохи бђдствій и кровопролитій предшествуютъ истинной славђ народовђ.



Історія "думових" пошуків.



1804: Данилов ― 1805: Ломиковський ― 1819: Цертелев?


Нечаянно попался мнђ слђпой, шестидесяти лђтъ Бандуристъ, который подобно древнимъ Рапсодамъ переходя изъ одного мђста въ другое воспђваетъ подвиги отечественныхъ Героевъ.... Можно ли списать природу вђрнђе? "Звђзды потухли, мъсяцъ чуть свђтитъ сквозь тучу, изъ нђдръ ея съ шумомъ вылетаютъ буйные вђтры, устремляются на козацкія судна, раздђляютъ на три части; одну уносятъ въ землю Агарянъ, другую пожираетъ челюсть Дунайская, третяя погибаетъ среди Чернаго моря!" Прекрасныя Оссіяновы описанія бури едвали заключаютъ въ себъ болђе живости и вђрности. (Князь Цертелевъ)


1814―1819: Збірка "дум" князя Цертелева: "ніякої певности". Перша друкована поява "дум" се збірка князя Миколи Цертелева, що вийшла р. 1819 в Петербурзі. Для пізніших збирачів вона довго була першою збіркою записів, а дата її виходу початковою датою в історії збирання "дум".

Одначе ся дата трохи запізна: Цертелев сам почав збирати "думи" 1814 р., і ми не маємо ніякої певности, що він був дійсно першим збирачем, і що в своїй збірці він не йшов за вже готовим прикладом. Дуже ймовірно, що приклад такий був, і треба було його пошукати.


1808―1870: Збірник "дум" на папері з водяними знаками. Р. 1870 серед знавців народньої пісенности з'явився рукописний збірник "дум", списаний на папері з водяними знаками 1808 р.

Згодом він був опублікований у цілості в праці П. Житецького, а слідом за його появою в "Кіевской Старинђ" ― Драгоманов у "Житю і Слові" оголосив, що свого часу бачив ще старшу редакцію цього збірника, списану ніби 1805 р.: її автором був В. Ломиковський ― так казав заголовок того рукопису.

Таким чином початкову дату в історії "дум" можна було віднести до 1805 р. і за основоположника збирання вважати не Цертелева, а Ломиковського. Але не входячи тимчасом в оцінку сього здогаду, ми зробимо ще один крок далі і почнемо історію "дум" від 1804 р.


1804: Таки Данилов ― Трощинському. Сього року вийшло перше видання славної російської збірки билин і пісень Кірші Данилова "Древнія россійскія стихотворенія".

Воно було видане заходами начальника московської пошти Ключарьова і присвячене тодішньому головному директорові пошт, Д. Трощинському. Від сеї посвяти, думаємо, веде свій початок збирання укр. "дум".


Трощинський ― секретар цариці Катерини, міністр, дійсний таємний радник. Дмитро Прокопович Трощинський, великий поміщик з Миргородщини, секретар цариці Катерини і міністр Павла й Олександра І, був у себе на Полтавщині центром досить живого культурного життя, що в тодішнім полтавськім окруженню не було позбавлене укр. кольориту.

Прадід Трощинського ― племінник Мазепи, що потерпів, правда, не за спілку, а тільки за посвоячення з Мазепою, був полковим обозним, а потім полковником гадяцького полку.

Старший брат Дмитра ― Андрій ще відбував громадський стаж на Запорожжі, де був сотником, і туди-ж таки мали з часом помандрувати инші брати. Правда, поки черга дійшла до молодших Трощинських, Запорожжя не стало, але укр. традиція в домі жила. В пізніших часах близькими сусідами Трощинського були В. Капніст і В. Гоголь, останній спеціяльно займався навіть домашнім театром Д. Трощинського і писав для нього укр. п'єси.


Трощинський сам любив Україну і охоче пересиджував тут часи, коли не був на активній державній службі. До кінця віку дотримувався він укр. обрядовости з ріжними її атрибутами, різдвяним дідухом і кутею; охоче входив у побут і справи своєї служби і кріпаків і до старости мусів уживати ще української мови. Між "к о н ц е р т а м и" його двірських музикантів напевне були і укр. пісні, так само як на балях у нього танцювали "малоросійські танці".

При тім дім Трощинського був надзвичайно гостинний: все панство, велике і мале з околиці, ближчої і дальшої, бувало в нього в Кибинцях і приймав його він з радістю незалежно, або майже незалежно, від громадського стану гостя. Жінка старшого племінника і головного наслідника Трощинського з великою чулістю пише до своїх батьків про те, як уважливо вітав "міністр" у себе якогось "бідного старичка", що мав тільки шість душ кріпаків. Коли не бувало гостей, старий "міністр" нудився, і домашні видумували для нього ріжні забави.

Мати Гоголя описує в однім листі сей своєрідний побут: весілля кухаря, на якім танцював сам Трощинський; другого дня балет під музику домашнього "сочиненія" і знов танці; далі дитячий концерт і т.д.

Коло Трощинського завжди був його блазень Роман, а велику ролю в його розривках грала і місцева служба. Зрозуміло, що до такого привітного дому стягалось усе, що мало охоту до розривки, а ще більше які-небудь амбіції і потребу звязків, або протекції.

Не дурно Ломиковський у своїх листах називає резиденцію Трощинського "столицею". Передусім, очевидно, товклася там повітова молодь. Бував там молодий Гоголь, бував молодий Цертелев, як повернувся з університету. Бував очевидно і автор "Повђстей малороссійскихъ".


В цінній статті про кн. Цертелева М. Мочульського гарно змальовано сей гурт сусідів, якого центром був Трощинський, куди стікалось чимало тодішніх укр. патріотів, і там обертався перший видавець укр. "дум".



Молодий "любитель рус.словесности" починає службову кар'єру.


Я списалъ все что онъ зналъ и съ удовольствіемъ увидђлъ шесть стариныхъ пђсней, къ которымъ въ послђдствіи присоединивъ и еще четыре таковыхъ же, принялъ намђреніе издать оныя. Собирая старинныя Малороссійскія пђсни, я уверенъ былъ, что не отыщу другой Илліады. (Князь Цертелевъ)


Сам Цертелев ― потомок грузинської родини, що оселилася на Україні, був родом з Хорола, і тут прожив свої дитячі роки, освіту дістав у московськім університеті і по скінченню його вернувся на Миргородщину 1814 р., а будучи сусідою Трощинського, бував, і можливо досить часто, в Кибинцях, резиденції колишнього міністра.


Оточення "любителя древностей". В часі повороту Цертелева Трощинський, що з 1806 р. був в одставці, справляв уряд предводителя дворянства і мусів вести життя ще більше відкрите і широке ніж звичайно. До того-ж він саме того року [1814] святкував свої 60-літні уродини, подію важну в житті кожної людини ― тим більше такої, що "служили отечеству півстоліття", як висловлювався Ломиковський в однім з пізніших листів.

Маємо опис одного з родинних свят у Кибинцях, на яке з'їхалося 110 осіб і мешкало в Трощинського аж три дні, а тимчасом "на господскомъ кормђ" стояло понад 200 коней. Можна припустити, що з нагоди шестидесятиліття миргородського магната ціле се його окруження, щиро прихильне до нього, як можна судити з приватних листів, а разом з тим досить сервілістичне, зробило деякі спеціяльні зусилля, щоб приподобатись своєму "добродієві": готовились віршовані поздоровлення і похвали, яких не бракує в родинних архівах Трощинських, а можливо й инші літературні дарунки.

Правдоподібно, що Трощинський до таких ознак поваги й удячности не був байдужим, і Ключарьов, поручаючи Якубовичу посвятити сьому "любителю древностей" збірник Кірші Данилова, мусів знати, що зробить приємність своєму шефові. Правдоподібно, що за прикладом Ключарьова пішли й инші прихильники Трощинського.

Пішов і молодий Цертелев ― задумавши присвятити Трощинському свою збірку в його ювілейнім році, ― як, можливо, кілька літ перед тим, за прикладом видання Ключарьова-Якубовича, подібне діло зробив невідомий укладчик "Повђстей малороссійскихъ".

Та перше ніж говорити про нього, спинимось на пізнішій збірці Цертелева, бо се нам дасть деякий матеріял до міркувань і про ранішу.


1814: Збирач ― любителю, приємність... для службової кар'єри? Мало що знаємо, як зложилася збірка Цертелева.

Одно відоме певно ― се час, коли були записані "думи", що ввійшли до неї: було се 1814 р. Цензурний дозвіл на збірці Цертелева каже, що в липні 1818 р. вона вже була подана до друку.

Передмова-ж починається словами: "Года за четыре передъ симъ, находясь долгое время въ Полтавской Губерніи, сдђлалъ я небольшой опытъ...". Се вказує на 1814 рік як час збирання.


В сім році Цертелев справді був у Миргородськім повіті, як видно з його пізніших статтей, і мав можливість чути й записувати "кобзарські співи". Перед 1814 роком він учився в московськім університеті і мабуть не міг займатися збирацтвом; не відомо, щоб він і бував тоді на Полтавщині. В яких обставинах звернув він увагу на "думи", приїхавши по скінченню університету додому, не відомо. Більшість "дум" Цертелева дуже популярні нумери і він міг легко почути їх від одного з "кобзарів", що в тих часах не могли бути рідкістю в Миргородськім повіті, такім багатім на "кобзарів" ще до початку ХХ ст. століття.

Але така об'єктивна можливість для записування "дум" сама собою може-б і не спонукала Цертелева записувати їх, коли-б не послужив стимулом приклад посвяти Якубовича [Ключарьова – Якубовича] і бажання використати сей спосіб, щоб зробити приємність Трощинському і здобути собі його прихильність або й поміч для службової кар'єри, яку саме мусів починати Цертелев.


Трощинський охочий до розривок ― нова Іліада чи друге Слово о полку Ігоревім? Цертелев міг знати збірник Кірші Данилова ще з Москви, але тут, у Кибинцях він мусів побачити його доконче, і хто зна, чи Трощинський, такий охочий до все нових розривок, не піддав сам молодому любителеві руської словесности думку пошукати поетичних скарбів на Україні.

Мочульський, описуючи початки збирання Цертелева, припускає, що в мріях Цертелева носилось тоді відкриття нової Іліади або другого Слова о полку Ігоревім.


Цертелев за Даниловим ― по можливі наслідки? Се можливо, але ще більш певно перед його очима стояли "Русскія стихотворенія" Кірші Данилова і та сторінка, де красувалась віршована посвята Трощинському, а за нею ― її можливі наслідки.

В своїй передмові Цертелев називає "думи" ― в заголовку названі "старинными малороссійскими пђснями" ― "стихотвореніями" так само, як названі пісні збірки Кірші Данилова; се теж говорить нам про вплив їх на Цертелева.


26 жовтня Трощинський пересидів у царя, одержав портфель, вернувся аж 1822. Ми, на жаль, не знаємо, якого місяця вернувся Цертелев додому і коли почав збирати свої "думи"; тому не вгадати нам, чи встиг він довести своє діло до кінця: зібрати їх на час роковин Трощинського. Причина, чому він не передав їх Трощинському того-ж таки року, вже не залежала від Цертелева, бо іменини, на які, думаємо, готував свій дарунок Цертелев, того року не відбулись.

В місяці серпні, або дещо раніше Трощинський поїхав до Петербурга в справах Полтавських дворян, мав авдієнції в царя, що прийняв його дуже добре, засидівся там, та й пересидів 26 жовтня, свій день іменин і народин. Трощинський тоді одержав портфель міністра юстиції і на Україну вернувся аж 1822 р.


Збірка Цертелева мусіла лягти на деякий час. Таким чином збірка Цертелева, пропустивши відповідну хвилю для дарунку: іменини міністра, ― мусіла лягти на деякий час і вийшла друком тільки п'ять літ по тім.

Думаємо, що про се незакінчене й мабуть забуте діло нагадав Цертелеву знов таки збірник Кірші. В 1818 р. він вийшов другим виданням ― сим разом уже без посвяти Трощинському, який рік перед тим пішов дефінітивно в одставку і взагалі втратив свій вплив при царськім дворі на користь все ростучого впливу Аракчеєва.

Але Цертелев таки зробив те, чого не міг зробити в 1814 році: підніс Трощинському свою збірку, вже друковану.


"Древнія россійскія стихотворенія, собранныя Киршею Даниловымъ и вторично изданныя съ прибавленіемъ 35 пђсенъ и сказокъ, доселђ неизвђстныхъ, и нотъ для напђва", 1818, з передмовою Калайдовича.



1819: "Руїни колишніх поем" князя Цертелева.


Публікація князя Цертелева — забагато питань і загадок?


Склад першого видання "дум". Перше видання "дум" — кн. Миколи Цертелева, яке проклало "думам" дорогу до літ-ри, не вважаючи на свою безпрецедентність, являється дуже типовою збіркою.


Склад його такий:

    • І. О побѣгѣ трехъ братьевъ изъ города Азова.
    • II. О Алексеѣ Поповичѣ или о бурѣ претерпѣнной Козаками въ черномъ морѣ.
    • III. О смерти Ивана Коновченка или о походѣ козаковъ противъ Татаръ.
    • IV. О хитрости употребленной Богданомъ Хмѣльницкимъ къ открытію сношеній Барабаша съ Поляками.
    • V. О походѣ Гетьмана Богдана Хмѣльницкаго въ Молдавію.
    • VI. О смерти Гетьмана Богдана Хмѣльницкаго и избраніи въ Гетьманы сына его Юрія.
    • VII. Смерть Козака Федора Безроднаго.
    • VIII. О Измѣнѣ Гетьмана Мазепи.
    • IX. Тоска сестры въ разлукѣ съ братомъ.
    • X. Отъѣздъ Козака изъ родины.

Шість з-поміж десяти "дум" Цертелева належать до найбільш розповсюджених: до кожної з них пізніші збирачі долучили по кілька й по кільканадцять варіянтів. В часах Цертелева вони певне були ще більш розповсюджені і він міг чути їх цілком випадково, не шукаючи за ними спеціяльно.

Але три "думи" про Хмельницького в середині століття вже зовсім не були популярні і рідко трапляються у всіх наших збірниках. Вони мабуть не зразу попалися в руки і Цертелеву, а зацікавили його своїми історичними іменами і були розшукані згодом, коли він дещо ознайомився з "кобзарями" та їх репертуаром.

Так, певно, здобув він і "пісню про Мазепу".


В кожнім разі для нас цінно, що такий склад збірки Цертелева кидає деяке світло на шлях, яким вона зложилася, і на збирацькі методи автора. Через значну скількість варіянтів до деяких його "дум" ми можемо порівняти його записи з иншими записами і скласти собі приблизну думку про те, як точно записував Цертелев, а вибір "дум" у збірці показує, як підбирав він матеріял для записування.


Від кого ж він ― "записував"? Цертелев сам не залишив нам ані імени тих "кобзарів", від яких записував, ані назви місцевости, де се діялось.

Не згадав він також, чи друкував свої записи в цілості, чи міняв у них що-небудь.

Ані не пояснив того, як вибирав матеріял — чи може записував одно по одному все, що йому співали. Очевидно, він мусів зразу записати найліпші "нумери" в репертуарі "кобзаря" — такі, що найбільше подобались авдиторії, а певне і йому самому.

"Думи"-ж про Хмельницького очевидно записав тільки на свій власний смак.


Від скількох "кобзарів" записував він для своєї збірки, Цертелев не каже. В передмові згадує, що від одного бандуриста записав 6 "дум". Думаємо, що се були відзначені вище "думи" — всі крім "дум" про Хмельниччину. Всі сі "думи": Азовські брати, Коновченко, Олексій Попович, Хведір Безрідний, Від'їзд, Брат і сестра — зібрані також у "Повѣстяхъ", збірці записаній ніби-то від одного "кобзаря" і мабуть сучасника Цертелевого. Знав усі сі п'єси і Вересай і Крюковський. Взагалі вони часто трапляються разом в однім комплексі в репертуарі одного "кобзаря" або в одній "школі", тому нема неймовірности в тім, що Цертелев почув їх відразу від одного бандуриста.

Коли і як записав він решту "дум", Цертелев не оповів. В пізнішій статті він говорив про своє знайомство з двома співцями, яких він чув 1814 р. Можливо, що від них він і записав свої "думи"; тоді історичні "думи" разом з "піснею про Мазепу" співав-би йому також один "кобзар". Сі "думи" дійсно знайшлися потім усі разом у репертуарі иншого "кобзаря", а саме А. Шута. Але можливо, що Цертелев збирав їх і поодинці!


Де ж він ― "записував"? Важніше питання про те, де записував Цертелев. Думка про записування виникла в Цертелева, так сказати, — в кибинецькій атмосфері, підо впливом того, що тут можна було чути. Більшість "дум" — подібні до "дум" "Повѣстей" — справді могли бути записані в сусідстві Миргорода.


Але треба підкреслити, що "думи" Цертелева і тексти "Повістей" були записані не від тих самих "кобзарів". "Думи" Цертелева не являються простими переробками "Повістей": обидва записи в багатьох випадках репрезентують ріжні редакції тої самої теми.

Напр. Азовські брати "Повѣстей" належать до групи І, розповсюдженої на Полтавщині і Харківщині, Азовські брати Цертелева — до групи ІІ, що очевидно розвинулася на Чернігівщині і, бачиться, захопила тільки західню Полтавщину (порівн. вступ до сеї "думи" нижче). Олексій Попович Цертелева належить до більш розповсюдженої новішої редакції сеї "думи"; ся-ж "дума" в редакції "Повѣстей" належить до архаїчніших варіянтів, відомих тільки в пирятинських околицях і на Лубенщині.

Отже обидві збірки зібрані від "кобзарів", що належать до ріжних шкіл, хоч більшість усіх сих "дум" могла бути записана на Миргородщині. Ся околиця ще на початку нашого століття виявляла дуже велике багатство з боку "кобзарської" традиції.

Акад. Сперанський ще 1904 р. нарахував 15 кобзарів і лірників на Миргородщині, і з того 13 жило на віддаленню не більше як 15—20 верстов від тої околиці, що нас цікавить.

Але разом з тим на Миргородщині й узагалі на Полтавщині ніколи пізніше не було записано ні одної "думи про Хмельниччину". (Сі "думи" були відомі Хв. Баші, але він знав їх від якогось німанського інтелігента, а не від учителя — кобзаря чи лірника)

Всі пізніші записи трьох "дум про Хмельницького" були зроблені на Чернігівщині. Инші "думи" того циклу: про Корсунську битву, про Білоцерківську згоду, про Жидів-рандарів були записані і в инших місцях і навіть на Правобережжі — але ні разу не записано їх у сій частині Полтавщини.

Отже чи записи Цертелева доводять, що на початку століття "думи про Хмельницького" були відомі і на Полтавщині, чи те, що Цертелев записав їх від захожого "кобзаря" з Чернігівщини, чи нарешті те, що він сам їздив на Чернігівщину і тут записував від "кобзарів", або хтось прислав йому записи з Чернігівщини?

Остання гіпотеза не має ніякого оправдання — бо Цертелев відмітив-би був свою подорож як факт цікавий з огляду на збирання "дум", навіть як свою антикварську заслугу; так само відзначив-би листовні зносини в справі збирання "дум". З перших двох можливостей за імовірнішу вважаємо другу, бо при пізніших дослідах Полтавщини сліди колишнього існування "дум про Хмельницького" певно були-б з'явились хоч-би тільки в виді натяків.


Як же він ― "записував"? Що-до методів записування Цертелева відомості наші не менш убогі.

На думку М. Мочульського, "Цертелев не приступав до етнографічної діяльности непідготованим". В статті, друкованій 1820 р., він виявив чималу обізнаність з тогочасними російськими збірками казок і пісень. Він дивився на них дуже критично і замітки його часто влучні, свідчать про те, що він думав на сі теми й свідомо ставився до завдань збирача. Так, він хвалить збірники "Дѣдушкины прогулки" і "Лѣкарство отъ задумчивости" за те, що вони подають казки "принаймні зовсім так, як вони заховались в усній традиції — без ніяких поправок". (Цертелевъ, Взглядъ на старинныя русскія сказки и пѣсни, "Сынъ Отечества", 1820, № VII; цитовано в Мочульського, с. 54.)

Се ніби позволяє думати, що приступаючи й собі до збирання народніх творів, Цертелев також не поправляв їх, а записував "точно такъ", як їх співали "кобзарі".


Порівняння "записів": кількість і довжина рядків. Але тут треба звернутись до самих записів, що, як ми казали, дають деяке поняття про методи свого збирача.

Ми можемо порівняти записи Цертелева з подібними пізнішими записами, про які апріорно можемо думати, що вони були докладніші від Цертелевських спроб. В такім порівнянню записи Цертелева виявляють одну спільну рису: сі записи все являються найкоротшими, найбільш лаконічними в групі наших варіянтів.

Так пр. варіянт "думи" про Олексія Поповича в Цертелева має 77 рядків (див. нижче думу № 7, вар. Б, с. 65.) У всіх инших відомих варіянтах їх багато більше: коротші тексти мають коло 90, найдовший 173 рядки (вар. Ґ. с 66.).

"Дума" про Азовських братів у Цертелева зложена з 86 рядків, в инших варіянтах тої самої групи (II) вона має понад 100, в варіянті Куліша 207 рядків. Тільки один з найновіших варіянтів, О. Курило має 79 рядків (дума № 10, вар. Т.), але тут се поясняється виразним забуванням "думи". До того-ж у новім варіянті рядки довші і слів у них далеко більше, так що текст сей таки ширший ніж у Цертелева (варіянт Цертелева має менше як 400 слів — варіянт О. Курило понад 600).

"Дума" про Хведора Безрідного у Цертелева складається з 58 рядків, в инших варіянтах маємо цифри 74, 94, 135.

Найдовша "дума" Цертелева — про Коновченка, має в його записі 174 рядки, тимчасом як пізніші варіянти мають по 200 і більше. Такий старий запис як варіянт "Повістей" має 282 рядки.


Таким чином саме порівняння числа рядків дає цікаві результати, хоч, як ми бачили, воно часто не дає поняття про дійсну лаконічність записів Цертелева. Ся лаконічність стає помітнішою, коли порівняємо окремі уступи його текстів з відповідними уступами з инших варіянтів: нема тих повторювань, ріжних додатків і поетичних ампліфікацій, якими звичайно прикрашається основне оповідання в "кобзарських" рецитаціях.


Порівняння "записів": літературна "обробка" Цертелева. Ся риса Цертелевських записів така помітна, що робить вражіння чогось чужого в "кобзарськім" епосі, і мусимо думати, що Цертелев у таких випадках скорочував оригінальні тексти, скупчував їх і, треба признати — робив їх більш виразистими.

Наприклад, порівняймо уступ з варіянту Цертелева з відповідними уступами з найближчих віком і територією варіянтів:


Азовські брати:


Ц е р т е л е в


3) Два конныхъ, третій пишій за ными подбигае

Кровью слиды залывае

5) Словами Промовляе:

"Станьте вы братцы коней попасите

Мене подождите,

Съ собою возмите

9) До городивъ Христіанскихъ подвезите".


"Повѣсти" (Миргородщина)


6) Два брата конныхъ,

Межъ ними третій пѣшій-пѣшаница

За конными братами поспѣшае,

Коней за хвосты хватае,

10) На сырое коренья ноги козацкіе побиваетъ.

Кровь христіанская слѣды заливаетъ,

До братьевъ словами промовляетъ:

"Братики мои ридненьки,

Якъ голубоньки сивеньки!

15) Добре вы, братця, дбайте,

Станьте вы, кони козацкія попасите,

А меня, найменьшаго брата, подождите,

18) По-пив-чтверти мыли въ городы христіянскіе подвезите".


Срезневський (Харківщина)


3) То браты старши ридни

Обидва кинни,

5) А наименьшій братъ пишій пихотою

За кинными братамы уганяе,

На сыри коринья,

На били каминья,

Нижки свои козацькіи посикае,

10) Кровью слиды заливае.

До кинныхъ бративъ добигае,

За стремена хватае,

Дрибнымы слёзамы обливае:

Словами примовляе:

15) "Браты мои старши, ридненьки

Прошу я васъ, хоть тришки надождите,

Кони свои козацькіи попасите,

Мене, найменьшего брата, межъ себе на кони возьмите,

19) До города Хрыстіанскаго хоть мало пидвезите".


Так само в діялогах у варіянтах Цертелева часто пропускається вступна фраза, в якій уводиться особа, що має говорити — такі вступні фрази, дуже типові для дум: "N теє зачуває, до NN промовляє" і т. и.

Брак сих переходів дуже помітний, особливо в Цертелевськім варіянті "думи" про Коновченка.


З другого боку в текстах Цертелева речення досить часто переривається, щоб означити, від кого іде мова: напр. "Теє зачували, Олексію Поповичу — промовляли, ти-ж...", або "Коли мене, братці, не хочете ждати, — став меншій промовляти,—то прошу вас"...

Се форма досить незвичайна. В инших записах "дум" вона трапляється дуже рідко, у Цертелева порівнюючи досить часто — навіть по двічі на один текст (напр. Азовські брати ряд. 17—18 і 45; див. нижче вар. Б); служить тут для збагачення рими і тому звучить роблено, літературно.

Замилування Цертелева до рими взагалі дає себе відчувати, особливо в двох ліричних "думах": про Сестру і брата і про Виїзд козака.

Правда, можливо й таке, що "кобзар" Цертелева трактував сі "думи" більше як пісні, більше заховував їх рими і не так вільно обходився з текстом. Але наше вражіння таке, що Цертелев і з свого боку також подбав про послідовність рими і деякі місця підігнав під пісенну форму. Все се робить вражіння деякого літературного оброблення. Не глибоких змін, — се на підставі таких-же порівнянь з иншими варіянтами можемо сказати зовсім певно. Але відчувається старанна стилістична редакція. Цертелев не додав до своїх записів ніякого нового епізоду або навіть нового поетичного образу, але він досить рішуче повикидав, що йому здавалось зайвим, і старався приладнати форму "дум" по змозі близько до своїх "піитическихъ" ідеалів.


В передмові він говорить про "думи" як про руїни колишніх поем:

"Это безобразныя развалины, свидѣтельствующія о красотѣ разрушеннаго зданія" (с. 5).


Декоративні руїни ― романтиків підробницький спорт? Велика заслуга Цертелева в тім, що він не піддався спокусі, яка звичайно нападає на всіх антикварів-аматорів, і не попробував відбудувати се "зданіе", не попсував матеріялу. Перейшовся по ньому тільки діловитою хазяйською рукою — прибрав, замів, повикидав уламки, приподо-бив сю "развалину" до справжньої декоративної руїни, в яких кохались його сучасники — романтики.

Особливо цінна ся обережність Цертелева, коли зважити, що зараз-же слідом за ним, ідучи просто за його прикладом, инші збирачі "дум" почали поводитись з "кобзарськими творами" далеко вільніше, не тільки згладжуючи стилістичні помилки, але й додаючи вільно нові образи й власні думки.


Виробництво "пісень" дворянством для експорту в народ. Цертелев, як ми бачимо його тепер, не був захоплений сим підробницьким спортом. Але все таки було-б цікаво знати, як ставився він до свідомого підроблювання народніх пісень, тим більше, як М. Мочульський допускає, що в дворі Трощинського могли також вироблятись пісні і для експорту в народ, так-би мовити.

Він наводить уступ з цитованого листа до Максимовича, де Цертелев оповідає про 50-літнього сліпця, простого козака, якого він зустрінув 1814 р.: йому було доручено експромптом заспівати оду на честь одного "вельможі" — Трощинського, як думає Мочульський. Сліпий хвилю подумав і заспівав досить правильним силабічним віршем, акомпаніюючи собі на своїм інструменті.

Його пісню Цертелев переказує так: "Когда бы темная ночь не покрывала моихъ очей — не смотрѣлъ бы я ни на дуброву зеленую, ни на море черное, ни на свѣтлыя звѣзды, ни на красное солнце. — Смотрѣлъ бы на того ясновельможнаго пана, который Богу служитъ вѣрою, царю служитъ правдою и пр." (Мочульський, с 50.).


Виучування "кобзарів" від "інтелігентів". Мочульський думає, що "творцем панегірика, проспіваного на честь старого вельможі, був не сліпець-бандурист, якого бачив кн. Цертелев, а тільки один із "миргородських Піндарів", і пригадує, що в архіві Трощинського лишилось багато віршів на його честь, які складали отсі "миргородські Піндари", про що ми вже згадували. Сей здогад не безосновний, і коли він вірний, то сей факт має дуже велике значіння для історії збирацтва: його можна-б вважати за хронологічно першу згадку про виучування "кобзаря" пісень від "інтелігента", а тим самим — про передачу "інтелігентського" твору в народ під видом народнього твору.

Що такі операції робили пізніше люди, які близько стояли до "кобзарів", се річ певна; могло се трапитись і в Кибинцях.


Професійні ― придворні поміщицькі ― "кобзарі". Сумніви могла-б роз'яснити тільки сама "ода", коли-б Цертелев передав трохи більше її змісту. Те, що він наводить з неї разом зі згадкою про "досить правильний силабічний вірш", не представляє якоїсь дуже високої поезії, яка вимагала-б конче Піндара, хоч-би й миргородського. Кожний професійний "кобзар" володів до певної міри імпровізаторським умінням; коли-ж се був придворний поміщицький "кобзар", то він мусів мати і певний запас готових похвал для своїх господарів.

Вихваляння господаря, тепер уже зовсім трафаретне, ще й досі належить до професії звичайних маломістечкових музикантів. (Галицькі містечкові музиканти ― Жиди, напр., ще до недавнього часу мали звичай, граючи на весіллях і инших святах, в другій половині вечора переривати який-небудь вальс або польку такою похвалою на честь господаря, а далі і всіх гостей-чоловіків: "Пан NN добрий пан, єще ліпший як гетьман". За се "оспіваний" герой кидав якусь монету до прорізів у басі.)


"Кобзарі" і "шкільна літ-ра". Знайомство "кобзарів" з силабічним віршем завдяки віршовій шкільній літературі відоме, і всі сі обставини, взяті разом, позволяють думати, що "кобзарський" експромпт міг бути і оригінальним, особливо коли хтось з "образованих" гостей піддав "кобзареві" гадку, взагалі "поміг" в імпровізації. (Як ми вказали, 1814 р. в Кибинцях готовились до 60-х уродин Трощинського, і можливо цілий двір — від "Піндарів" до "кобзарів" — лагодився до свята з ріжними привітаннями та иншими гостинцями. В такій обстанові не без того, щоб хтось не перевірив, а коли що — то й поправив ті "кобзарські" експромпти.)

В кожнім разі ми не сумніваємось, що Цертелев вважав оду за оригінальну, і коли містифікація тут дійсно була, то він не був втаємничений у ній.


Але така його невинність не перешкодила-б йому записати від "кобзаря" який-небудь инший твір такого літературного походження і видати за народній, якщо в Кибинцях дійсно панувала подібна практика що-до виучування "кобзарів".

Та більшість "дум" Цертелева своїм широким посвояченням у кобзарськім репертуарі цілком гарантують свою оригінальність, і ми вважали за конче потрібне відзначити можливість містифікацій в осередку, де працював Цертелев, тільки тому, що подібні обставини кінець-кінцем дуже багато заважили на долі "кобзарських дум" узагалі.


(За працею К. Грушевської.)


Не знайшли пісні, але самі маєте текст чи аудіо? Додавайте її сюди або надсилайте на емейл!
Таким чином ви долучитеся до розвитку сайту та поділитеся улюбленим текстом з іншими!


Примітки:

Згадуються тут:


Дані додано:  23.06.2008
Відредаґовано: 26.02.2009
Переглядів: 6126



  Виправлення та доповнення     ПРАВИЛА!     ДЕ СКАЧАТИ mp3 ?!
[cховати]

  Адреса цієї сторінки: http://www.pisni.org.ua/persons/861.html

 ВХІД
Е-мейл: 
Пароль: 
  Забули пароль?
  
  ПІДПИШІТЬСЯ! ГРУПИ У СОЦМЕРЕЖАХ