| |
Я - дівчинка із Київського гетто,
В моєму світі у людей нема інтернету,
Усі життю радіють, стрибають по калюжах,
Додому поспішають, бо кохані й небайдужі,
Тут кожний мріє та обігріє,
Тут кожний за тебе життя не жаліє!..
Вдягнувши сукню білую, я стану майже милою,
Та, як завжди, сміливою і прошепочу
Про те, як я тебе люблю і мріями своїми огорну, |
Про те, як ти не застудив своїх гарячих крил!.. | (2)
Ти так в цьому вродлив, ти так в цьому вродлив,
Що більш не маю сил...
Ти так в цьому вродлив, ти так в цьому вродлив...
Всі часи міняються, люди обіймаються,
Потім сваряться й розлучаються,
Ніхто не бореться, ніхто не молиться,
Більшість підкоряється і не намагається...
Слабкість не прикрасить, сила не полюбить,
Страх з радістю розщепить нас на атоми
Й згубіть. До біса всі пророцтва!
І забий на "неподобства!"
Традиції диктують по праву первородства.
А я на вушко прошепчу тобі
Про те, як я тебе люблю і мріями своїми огорну, |
Про те, як ти не застудив своїх гарячих крил!.. | (2)
Ти так в цьому вродлив, ти так в цьому вродлив,
Що більш не маю сил...
Ти так в цьому вродлив, ти так в цьому вродлив... Поділитись сторінкою: 
| |
