| |
Голосом вагонів метро,
Вирваним з залізного дна,
Пролунає клич твій, Азов!
Звідки він - ніхто не спитав...
Біль стискає горло у крик,
Граду дощ замість води,
Виходу вже нема...
З усіх дверей тут є лише вхід,
Тонуть у вибухах міста,
А за ними слова...
Приспів:
Я тебе чую!
Як тобі, любий, скажи!
Приклонитись,
Вирвалась з неба,
Впала на тебе дощем косим,
Розчинилась!.. Димом накрила
Хвиля з головою в вогні...
Тримай мене за руку! Не пусти!
Азов, я чую твої голоси! Янголи!
А всі кажуть: мовчи, щоб не наврочить.
Всі мої дні і ночі їх не бачать очі...
Спадає світло у тінь мого вікна,
Я маю сили, бо знаю, що не одна!..
Нас тут двоє, троє й більше,
І хай недосконалі вірші,
Може, краще хтось напише,
Але, якби я була птахом,
Я була б твоїм дахом
На мить, коли тонка межа,
Душа, як ножах...
Приспів.
Я тебе чую!
Як тобі, любий, скажи!
Азов, я чую твої голоси!
Приспів. Поділитись сторінкою: 
| |
