| |
Вони навіть можуть жити у різних містах,
І в своїх розмовах не торкатись головного,
Але ті слова, які він їй пише у листах,
Вона читає так, ніби їх не було до нього.
І коли вона не отримує від нього листів,
І починає нити, і рахувати втрати,
Вона ненавидить все, що він їй говорив,
Себто, ненавидить взагалі все, що може згадати.
І коли він відкриває світ той, ніби верстак,
Пристосовуючи його до любові своєї,
Все, що він робить, він робить щоразу ось так,
Аби вона зрозуміла, що він це робить для неї.
Мені ти наснилась давно, ввійшла ти у думи мої...
Я море люблю, бо воно нагадує очі твої...
Приспів:
Розкрив я до сонця вікно
Й дивлюсь крізь проміння рої,
Я небо люблю, бо воно нагадує очі твої...
І радісні квіти весни, коли у садах солов'ї,
Люблю я фіалки — вони нагадують очі твої...
Мені ти наснилась давно, ввійшла ти у думи мої...
Я море люблю, бо воно нагадує очі твої...
Тому що для нього найгіршим з усіх терзань,
Миттю, коли починались усі його біди,
Завжди було проводжати її на нічний вокзал,
До останнього надіючись, що вона не поїде.
І тому він просто хоче бути з нею цієї зими,
Класти їй на подих зібрані метеорити,
І спати з нею так, як пси сплять із дітьми –
Щоб зігріти і щоб ненароком не розбудити.
І він говорить – хай буде так без таємниць.
Хай буде так, - мовить вона, рахуючи заметілі.
Мова їм потрібна аби не говорити дурниць,
Весело працюють струни серця в гарячому тілі.
Приспів. Поділитись сторінкою: 
| |
