| |
Приспів:
Поміж цих стін чую клич, чую дзвін, |
Я не знаю, де я буду завтра... |
Знову квиток, знову часу виток, і |
Я не знаю, де я буду завтра... | (2)
А завтра мій час знову покличе мене,
Нова мета, нова ціль, новий параграф
І є новий день!
Лінія довга на лівій руці.
В книгу життя кожен вписує сам
Море ідей чи то купу подій,
Сотні бажань або тонами мрії,
Чисті слова - вилами по воді...
Я знаю, педалі крутитиму далі,
Хай я не зі сталі, та нерви метала,
Я переїжджатиму всі магістралі,
Чим дужче, тим далі, де нові міста, ей!
Щоби поділитися, не потрібно приводу,
Ти маєш зерна кави чи мішаєш в собі три в одному.
Як розпізнати поклик, коли безліч інтересів?
А є одне стебло, але гілок більш ніж десять.
Рвеш себе на шмаття, обираєш свою сторону,
І якби розділити час свій рівно-сильно, порівну...
Просто корінням у ґрунт, а тяжче рубати кінці
І якби-то не прив'язати себе до речей,
Що не мають ні сенсу, ні цін?..
Як не тягнути минулого ковдру,
Як все без образ відпускатиму я?..
Так часто я бачу звабливу дорогу,
Але розумую: вона не моя!..
Приспів.
А завтра мій час!
В ілюмінаторі від літака
В напрям екватору тече ріка,
В хмари заховані землі й час,
Я своїх вражень наповнюю чан! -
Це не кінець! Моє життя ніби телекінез,
Хтось має владу, а я мушу без.
Знову на карті я малюю хрест,
Я знаю: попереду води і береги,
Звуки і герци, і люди фонтаном,
І я вже стою у неділю чи середу,
Зранку чи ввечері, в парне — непарне,
Інколи крок відділяє від того,
Щоб перезавантажити внутрішній світ.
Я ж намагаюся просто звільнити
Свій стовбур від хворих і зламаних віт...
Дні пролітають, єдиний потік, |
Зими й літа, зійде сотні потів. |
Я сотні разів залишатиму дім, |
Щоб бути корисною в цьому житті!.. | (2)
Приспів. (2)
А завтра мій час!.. Поділитись сторінкою: 
| |
