| |
Приспів:
Марат помер уві сні
На початку березня, навесні,
Коли танцюють сніги
І ріки лишають свої береги,
Як діти лишають батьківські доми
Після тяжкої зими...
Марат тренувався на Спартаку,
Мав техніку - вивірену і тривку,
З тренованим тілом і серйозним лицем,
Був, мабуть, насправді кращим бійцем
В свої роки в напівсередній вазі.
Мав наколку з Фіделем на лівій нозі.
Імам говорив, стоячи над ним:
Пророк, - говорив, - він не був сумним,
Він вірив, що зло пожирає зло.
Буде так, як буде! Завжди так і було!
Хай Марату згадають про кожну з провин,
Пророк і дбає завжди про таких, як він!
Приспів.
Маратова мама мовчала в кутку,
Маратів брат читав молитву гірку,
Імам говорив, що сонце сходить будь-де,
І все, що зникає, ще колись зійде...
Ніщо не зникає, - відповів йому брат. -
Я битимусь з тими, з ким бився Марат!
Я знаю напевне, чому він помер,
Щоранку він бився проти химер,
Щодня він збивав у кров кулаки,
Аж доки над ним не згасли зірки.
Не всі заступають за цю межу,
Всі наші знають про що я кажу!..
Як може зникнути те, що є?..
Для чого пророк нам усе це дає?..
Насправді зникнути може хіба що страх,
Все інше є в нас – молодших братах -
Які розбивають собі серця,
Вдень і вночі стоячи до кінця!
Приспів. (2)
Брат замовк і відійшов убік,
Він був молодший від Марата на рік,
Марата завжди вважав головним,
Тримався ним, всюди ходив за ним...
Тепер ось мовчав, відійшовши нараз,
І стримував сльози,
Певно, соромлячись нас...
Коли виносили тіло, почався сніг,
Він падав з темних небес до ніг...
Імам ішов попереду, наче мара,
Весна на цвинтарі – не найкраща пора...
Жінки починали плакати, а чоловіки
Відчували, як тихо згасають зірки... Поділитись сторінкою: 
| |
