| |
Приспів:
Скільки ран, може, не треба!
Капітан біля собору,
Я гачу римами в небо!
І прошу нашу свободу!
Скільки ран, може, доволі!
Капітан біля окопу,
Я гачу кулями в зло
І не віддам нашу свободу!
Моя воля, ти не воля — біда,
Та, — як би не було — я тебе не віддам!
Нема Бога, думав, де німа любов
І балакуча куля, та як придивився, — Він там!
Моя воля, ти не воля — ти бій,
До якого ми літаємо на небо, ти біль,
До якого ми звикаємо, а тому на біт
Мої рими, не бійсь, допоможуть тобі!
Бо неминуча воля тече в нашій крові!
Де дні і ночі в полі — лише вибухи,
Вір в те, що буде переможений звір,
Переписаний твір, переповнений стіл...
Де бабусі де, і де дідусі,
І де діти з онуками до них звідусіль,
І там, де будемо сидіти досі усі,
Де налитий келих, а не автомат у руці...
Моя воля, ти не воля — ти ніч,
За якою буде ранок, та допоки темніш, —
І допоки ти між, — Богом і Дияволом,
Убога де моя вела нас ця молитва, як ніж!
І я ріжу Його тіло небес і молю
Допомогти нам в цьому пеклі, і де
Я спочатку цим заточеним римованим ножем
Як не хотілося, — ріжу себе!
Приспів.
Моя воля, ти не воля — біда,
Та, — як би не було — я тебе не віддам!
Нема Бога, думав, де німа любов
І балакуча куля, та як придивився, — Він там!
Моя воля, ти не воля — ти бій,
До якого ми літаємо на небо, ти біль,
До якого ми звикаємо, а тому на біт
Мої рими, не бійсь, допоможуть тобі!
Бо неминуча воля тече в нашій крові!
Де дні і ночі в полі — лише вибухи,
Вір в те, що буде переможений звір,
Переписаний твір, переповнений стіл...
Де бабусі де, і де дідусі,
І де діти з онуками до них звідусіль,
І там, де будемо сидіти досі усі,
Де налитий келих, а не автомат у руці... Поділитись сторінкою: 
| |
