| |
Слухай, тату... Знаєш,
Просто спогади лишають слід...
Я, здається, вже доросла,
Бачу зовсім інший світ...
Віднайду потрібне слово
З-поміж неважливих слів.
Я, мабуть, уже готова
Говорити без тонів...
Зрозуміла, що багато,
Сотні тисяч є причин,
Щоби осудити тата,
І сердитись на мужчин.
Та вдалося зрозуміти,
Що таких, як ти нема,
Доки ти живеш на світі -
Не прийде моя зима...
Може, я образив чимось
Найдорожчого з людей,
Не спиняючи лавину слів,
Що вирвались з грудей...
Довелось не раз питати,
Чому так, як не у всіх.
Може відповіді дати
Тільки той, хто знає їх...
Ти не раз, як льотчик збитий,
Мовчки падав з висоти.
Як я міг тебе судити,
Не пройшовши те, що ти?..
Куди виросло би его,
До яких іще вершин,
Коли б не спитав у мене
Щось подібне і мій син?..
Добре, що ти є! |
Як жива вода татові слова! | (2)
Усвідомлюю провину,
Зазирну в минулі дні...
Ти ж не мав і половини
Того, що віддав мені...
Я з нуля почала жити,
Ти пішов із мінусів.
Ми тепер з тобою - квити,
Або квіти на вікні...
Що ти мав, мій рідний тату,
Тільки холод і війну?..
Те, що змусило страждати -
Перейшло у сивину...
Вже тепер немає шансу,
Те, що розділило нас,
Ти у стані декадансу
І мене торкнувся час...
Добре, що ти є! |
Як жива вода татові слова! | (4) Поділитись сторінкою: 
| |
