Слова старі...

Слова старі, мов баба Горпина,
Сидять на призьбі старої хати,
Вітер вигойдує без упину
Їхні вицвілі шати...

Сидять слова, ворушать вустами, -
Кличуть хрипко померлії речі.
Зійде сонце. В зеніті стане -
Гріє тіла старечі...

Сидять слова на призьбі, на стрісі,
На лаві, у клуні - байдуже, де саме...
Ще, може, затягнуть старої пісні
Старечими голосами...

І тільки надвечір, у тихім смерку
Чиясь дитина, співом зворушена,
Слова у кошик маленького серця
Збере, мов достиглі груші...

Поділитись сторінкою: