| |
Два дні не вдома, в кишені тільки гривень,
Спускаюся в підвал, там ніби інший вимір,
Інший рівень розумової діяльності...
Всіх посилаю, кінець моральності,
Я ноги витер в асфальт і бруківку...
На вулиці вітер, в пилі мої кросівки,
Ще неба вклітку мені не вистачало,
Бо там би прийшов кінець мій печальний...
Все менше чаю і тільки сигарети,
У іхньому диму малюю я портрети
Того, хто поряд кидав мене в секунду...
Чорт, забирай! Його ніколи не забуду!..
І знов рахую дні, які прожив недарма,
А тих, що недарма, таких днів в мене нема...
Мине, пройде, настане новий день,
І знову я прокинусь, не знатиму де...
Тікаючи від людей, неначе невидимка,
Мій дім став асфальт і бруківка...
Із брудного вікна сусідньої хати
Я дивився на людей, які вміють брехати,
І я в їхньому числі - стало противно,
Недивно чому живу тепер примітивно...
Хоча в який раз мені на це наплювати,
Я так і не навчився себе в руках тримати,
Та ще й мати гроші від свого репу,
Такого не буде, мені цього не треба...
Вставати зранку, проклятий урбан,
Я собі в дитинстві не таке життя придумав...
Червоні очі, невиспані ночі,
Вже в який раз совість, мозги,
І накрути в голові заважають мені,
Та я знаю точно, я один не такий!..
Викидаючи сміття не в смітник, а на подвір'я,
У вас до мене виникає недовіра...
Я курю табак, згадую Всевишнього,
І собі нагадую, що зробив багато лишнього...
Чекаю ворогів кожного дня, удар в спину,
Шматки розбитого скла,
В пилі мої кросівки, вітер ламає гілки,
Мій дім став асфальт і бруківка... Поділитись сторінкою: 
| |
