| |
Як важко на серці буває порою,
Йдучи по тернистім і вузькім шляху,
І так все іду я, мій Боже з Тобою |
Як Ти нам звелів за Тобою іти. | (2)
Я тут є чужинець, невільник в цім світі,
Ніхто тут не любить - забули усі.
Висить моя арфа на гілці вербовій |
Пісні позмовкали - cтруна не бринить. | (2)
А часто буває, як плаче дитина,
Так я перед Богом схилившись молюсь.
До рідного краю, До славного міста, |
Душею і серцем і духом все рвусь. | (2)
У синєє небо, де сонечко сходить
Туди в небеса направляю свій зір,
Там Божі всі діти притулок знаходять, |
Там всі ми в Ісусі одержим простір, | (2)
Пісні там хваління поллються рікою,
Я з піснею неба свій голос зіллю,
А тут як чужинець, невільник в цім світі, |
Співаю я сумную пісню мою. | (2) Поділитись сторінкою: 
| |
