Рамка для сонця

Ми зовсім тут, ми тихо,
Ми тихо непривітні
І вже на своє лихо
Нікому не помітні.
Ми всі живемо вкупі,
У ній же й помираєм
Товчемо воду в ступах,
Бо "буде" в нас немає.

Так втомлюється серце
І втомлюються ноги,
Згорає все і рветься,
Вмирає край дороги.
Я далі йти не стану,
Сама собі лишуся,
Невже хоч раз дістану
Того, про що молюсь я?

Я зачекаю ранку,
Там сонце близько ходить,
Зроблю для нього рамку,
Нехай мене народить.
Я в рамці тій залишусь,
Бо гарне з мене сонце,
Лиш трохи там потішусь,
А потім піду спати.

Не втомлюється серце,
Не втомлюються ноги,
Новим життям заб'ється
Потоптана дорога.
Я дуже сильна стану,
Сама собі лишуся,
Невже хоч раз дістану
Того, про що молюсь я?..

Поділитись сторінкою: