Безіменні

Приходимо із небуття у світ,
Із теплих вуст, із добрих рук
Отримуємо те, що нас підносить
Над хаосом неназваних матерій:
Ім'я – осібне неповторне "я",
З яким шукаєм своє місце, –
Щоб стати часточкою "ми",
Розумною спільнотою, людьми.

Та обривається раптово шлях,
Коли на ньому виринуть "вони" –
Поплічники війни,
І уривається життя,
І небуття навіки поглинає нас
І забирає водночас
Все, чим жили і ким були,
І імена – мов напис крейдяний,
На дошці стерті
Безжальною рукою смерті
На сивій від утрат планеті...

Поділитись сторінкою: