Не забудь, не забувай

Нагинає вітер гілля, мов-би грає з смерекою,
То ущухне, то немов-би знов на неї налетить.
Лунко хрусне її гілка, застогна вона від болю
І янтарною смолою, мов сльоза замайорить.

Приспів:
Не забудь!
Не забувай терпкий запах смерековий,
Не забудь!
Не забувай той сльози янтарний промінь.
Не забудь!
Не забувай нас у смерековім борі,
Не забудь!
Не забувай, де щасливі були двоє...
Не забудь!
Не забувай нас у смерековім борі,
Не забудь!
Не забувай, де щасливі були ми.

Закувала зозуленька на верхівці смерековій,
Накувала стільки років, що не можна й полічить.
Вітер пір'ячко підхопив, що впустила нам на долю,
І поніс у чистім полі, ген, в небесную блакить.

Приспів.

Ой, ти, доле, наша доле, полетіла в чисте поле,
Чи розлуку нам віщує, чи кохання нам сулить?
Залишила нас в задумі обидвох під смерекою,
Наодинці із тобою й терпкий запах нас п'янить.

Приспів.

Поділитись сторінкою: