| |
Мене звуть Тризубий Стас, маю тіло й душу,
Тим не менше, я всіх вас попередить мушу:
Що душа ще молода — бачите, як співає!
А от з тілом вже біда, і іншого немає.
Вже поскрипує кардан, щось в моторі стука,
Підтікає часом кран, карбюратор хрюка...
Правда, з ніг ще не паду (як притулить до стінки),
Але як наліво йду — вже трусяться колінки...
Лікар каже: — Пане Стас! Це гастрит хронічний.
Та загальний стан у вас ще не катастрофічний,
Як горілку не вживать, кинути палити —
То ще років 25 можете прожити!
А дієта у вас така: вам не можна солі,
Цукру, перцю, часинка, моркви і квасолі.
Молоко — лишень квасне, бульба — лиш варена...
І взагалі, усе пісне, а решта — внутривенно!
Щодо інших заборон (щоб не було стресу), —
Вам не можна телефон, телевізор, пресу.
Не сміятись, не співать, рот не роззявляти
І, як надворі мінус п'ять, не виходить з хати!
Що ж стосується жінок — не ковтайте слину.
Щоб не було і думок. Навіть про дружину.
Треба зважити на вік, лікувати шлунок...
Ну... Хіба що через рік — пробний поцілунок!
Як я вислухав те все щодо свого тіла —
Чую, десь мене несе, ніби ззаду крила!
То, мабуть, моя душа вже до раю прагне...
І лиш за вухами лапша ще на землю тягне!
А тому я тіло в морг не спішу здавати.
Ще до вас я маю борг — пісню заспівати.
І хай тоді душа моя десь пропаде з часом —
Вже не Стасом буду я, а іконостасом! Поділитись сторінкою: 
| |
