| |
Як черствими стали такими, мені скажіть,
І чому є люди, а є просто муляжі?..
Та вогонь все-таки сяє в дитячих сумних очах,
Любові вони нас вчать, тож маємо пробачать!..
А холодний вітер сивиною бавив зі скронь,
Розревітись – означа ослабити бронь.
Бачать діти, бачить Бог крізь дим і вогонь,
Як відділити нам вороже все від свого?
Скільки втрат? Де мій брат? Де мій батько і син?
Чорний день, чорна ніч, з чорних вуст голоси,
Чути крик, в горлі хрип, світ замовкне на мить...
Пустота... Пустота... Не болить...
Приспів:
Як черствими стали такими, мені скажіть,
І чому є люди, а є просто муляжі?..
Та вогонь все-таки сяє в дитячих сумних очах,
Любові вони нас вчать, тож маємо пробачать!..
Як черствими стали такими, мені скажіть,
І чому є люди, а є просто муляжі?..
Та вогонь все-таки сяє в дитячих сумних очах,
Любові вони нас вчать, навчіть мене пробачать!..
З пір'я гнізда порожні, та птахи не прилітають,
У повітрі тривожно, та безпечні ще місця є!..
Сльози литиме кожен, хоча сонце ще сяє,
Як це стримати можна, коли люди щезають?
Але чорні, мов ніч, очі, кажуть нещасні...
Свою посмішку стри – сміх чомусь не на часі!..
Це суворе життя, страх за руку трима...
Де дитинство, якого уже нема?..
Приспів. Поділитись сторінкою: 
| |
