Озеро любові

Душа шукала свіжої води,
Ковток якої спрагу угамує,
Стомившись від самотності й біди,
Кричала, а ніхто не чує...
Душа шукала місця на землі,
Та де говорять віч-на-віч із Богом,
А янгол на її стрімкім крилі,
Був поруч, довгу ту дорогу.

Шукала Бога, - а знайшла Любов:
Зустріла душу, що ковток води шукала,
Взялись за руки, і заграла кров,
Й на віки разом спрагу вгамували.
Удвох вони пливли за небокрай,
Купалися у зоряному небі.
І зрозуміли, що любов - це Рай,
Й нічого більше їм було не треба.

Вони були такі земні,
Вони із плачучими плачуть!
У їх очах жила весна,
Коли у ближнього удачі,
Вони були такі одні:
Світами тихо мандрували,
А струни серця голосні
Безмежно й трепетно кохали.

І полетіли на ясну зорю,
Там, де Любов у серці і у слові,
Там янголи джерельну воду п'ють
Із озера одвічної Любові.

Поділитись сторінкою: