Все, що ти можеш

Все, що ти можеш, хіба що молитися,
Смерті трапляється теж помилитися -
Не признати своїм...
Ось вона йде польовими стежками,
З серцем, зчерствілим-зісохлим
На камінь, серп затупів...

Коники в травах сюрчать безстременні,
Літо знімає безпеки ремені,
Та не ведись
На пахкотіння цих трав, шарудіння,
Неба безодню і птаха за тінню,
Що може увись...

Тиша і тінь в степах тимчасові,
Втиснешся тілом у землю любові
Мимо, не бачить, пройшла...
Хай тебе буде кому відмолити в смерті,
Хай винесе коник підбитий,
Хай донесе...

Літа страшного ти виповз з заграви
На чисті води й некошені трави,
Там переживш усе...

Поділитись сторінкою: