| |
Я завжди з повагою ставився
До олімпійського руху та професійного спорту,
Мені здавалося є якесь вище призначення
В усіх цих клубних емблемах,
В гетрах і майках, важких від солоного поту,
В розбитих фізіономіях, які показує телебачення.
Діти робітників, котрі живуть ціле життя
На спальних районах, сходяться звечора
На пустирях за чорними теплотрасами,
І збившись у купу, ніби востаннє,
Грають від оборони, люто витоптуючи траву
Китайськими адідасами.
І кожен із них хотів би стати нормальним боксером,
Щоби одного разу підписати контракт на бої у Штатах,
Щоби завалити пару кубинців, і стати, зрештою,
Мільйонером, просаджуючи гонорари на ігрових автоматах.
Кожен хотів би стати колись чемпіоном, щоби всі ці придурки
Зімали собі на мобіли твоє нагородження.
Щоби потім, щомісяця переводити кошти в дитячі притулки,
Ніколи не забуваючи про соціальне походження.
Боротися із депресією, спиртом та іншими
Медичними препаратами,
Спати із юними покоївками, битись з репортерами.
Громити вази з Гонконгу принесені спекулянтами,
І заливатись у ліжку золотою мадерою.
Не засинати без морфію, вміло в'язати зап'ястя бинтами,
Наче золото в ріках, шукати снодійне у венах,
Приходити в зал, ставати під грушу й бити її до нестями,
Ніби це справді вона винна в твоїх проблемах. Поділитись сторінкою: 
| |
