| |
Баб-Ель-Мандеб
А я придбав собі сані,
Сам по місту в них гасаю.
Насмальцьовую ці сані
Я постійно свіжим салом.
Я тримаюсь за мотузку,
Як той гусак за гуску.
Тримався. Дотримався –
Розлетілись сані вдрузки.
Сусіди всі сварять, собаки кусають,
Дядьки здоровенні за груди хапають.
Дядьки то ж не коні,
А коні не винні.
А в дівчини очі, як небо є сині.
– А очі мої, як озера блакитні.
Твоє ж обличчя, як сажею вмите.
Кучері-чері чорняві у тебе,
А в мене в волоссі заплетений терен.
І пісні у тебе не є автентичні,
Хіп-хопом, не в риму
І зовсім не звичні.
Покличу Степана – хай польку заграє,
Бо ми африканських пісень не співаєм!
Я побіжу до мами й тата
В Баб-Ель-Мандеб.
Носатий, мордатий, губата –
Баб-Ель-Мандеб.
Личко твоє є не подібним
На тата обличчя, від мами відмінним.
Носик в тебе вдвічі більший,
А колір такий, ніби він обгорівший.
Сняться тобі африканські слони,
Антилопи, жирафи, леви, таргани,
Банани, ананаси, баклажани, помідори,
Ківі, апельсини, у сметані мухомори.
Отакенні! Як карпати здоровенні!
Що їх не закинеш ні в торбу,
Кишеню, ні в кеди, а тільки за плечі.
–До речі про плечі:
Стояли хлопаки, мабуть культуристи –
Високі, стрункі, загорілі, м'язисті.
Пропонували: "Станцюємо твіста?"
Затанцювали – ні встати, ні сісти!
Я побіжу до мами й тата
В Баб-Ель-Мандеб.
Носатий, мордатий, губата –
Баб-Ель-Мандеб.
Начитка чітка на чача та чимало,
По чорному цокала, цица царапала цяцю.
Як дзига дзвеніла у вухах.
Гуділо, гойдало, гучно бабахкало.
Самба, лабамба, ламбада біда.
Тут то не там, бо тата нема.
Лелеки здалека, із Баб-Ель-Мандебу
Летіли, облетіли...
Кинули в Луцьк.
Я побіжу до мами й тата
В Баб-Ель-Мандеб.
Носатий, мордатий, губата –
Баб-Ель-Мандеб. Поділитись сторінкою: 
| |
