| |
Як вийду я з хати на поле,
На воздух прекрасних цвітів.
Тай стану в квітках я на волі, |
Ой, пахнуть квітки із садів. | (2)
Крізь листя дивлюсь я на небо,
На небі я бачу зірки.
Над ними я так призадумавсь, |
А хто ж засвітив ті зірки... | (2)
Чи їх засвітила природа?
Чи їх засвітили пани?
Чи їх засвітили незнатні? |
Ай де ж узялися вони? | (2)
Сказав би, що Бог засвітив їх,
Та кажуть, що Бога нема.
Сказав би природа створила, |
А ким же природа дана? | (2)
Зійду на високу гору я,
Дивлюсь на природу землі.
Там бачу я стільки народу, |
Блукають в темряві гріхів. | (2)
Забули, забули про Бога,
Вони не стидяться Його.
А Він вже стоїть у порога, |
Вже скоро побачать Його. | (2)
Побачать Його, всі побачать,
Та з чим Його будем встрічать?..
І гірко тоді всі заплачуть, |
Що кажуть, що Бога нема... | (2)
О, любі брати та сусіди,
Пора вам пізнати Його!
Бо скоро на землю Він прийде, |
Ось чути вже кроки Його! | (2) Поділитись сторінкою: 
| |
