О, мамо, вже осінь!

О, мамо, вже осінь в нашім саду!
І вітер обриває жовте листя.
Чом душа відчуває досаду,
Коли вечір приходить на обійстя?..

Молоді роки за журавлями
Злетіли у вирій в сизі тумани,
Ніби вчора йшла житами,
Усміхалось мені сонечко мами...

Так шурхотить листя під ногами,
В зажурі стоять клени і ясени,
Пізня осінь розлила дощами
І на жоржини метуть білі сніги...

О, мамо, голубко сизокрила!
Ти є моя радість і моя печаль...
Заколиши у снах, пташко мила,
Веди мене на крилах у синю даль...

Без тебе так сумно на цій землі
І розпинають на розхрестя вітри...
Не вистачає так ласки мені
І любові, яку можеш дати ти...

Я давно не та дівчинка мала
Я - мати, бабуся... Є діти, внуки.
Так хочу материнського тепла,
Щоб до себе обняли твої руки!..

Прости за розлуку мені, мамо!
Що не бачились літа із тобою!
Я чую твій ніжний голос рано,
Твій образ мене веде за собою!

Лечу у світ дитинства, у свій рай,
Іду у трави босими ногами.
Малює казкові сни небокрай,
Втішає самотню душу піснями...

Поділитись сторінкою: