| |
Ми з пам'яті своєї стерли чорно-білі знімки,
Беремо в руки гумку і мінімізуємо думку.
Ми пів землі пройшли лише мізерними кроками,
Над нами чорні хмари та вони лише плакали.
Тоді, коли ми падали нам підставляли крісло,
Нам було брудно й тісно та все одно ми там зависли.
І знову краплі падали на наші долоні,
Та це лиш чужі сльози на яскравому фоні.
Приспів:
А ми сиділи разом у маленькому дворику,
І запускали по венах ми свою лірику.
Не вигадали ровер, не відкрили Америку,
І пам'ятали лиш холодні фрази Істерика.
Посеред темної кімнати ми вже не знайдемо ліки,
Щоб не злитись від самотності довіку повіки.
І рік за роком ми іншим передаємо гени,
Зовні ми живі, а в середині - манекени.
Ми віддані системі, наші цілеспрямовані,
Й пронизливими поглядами незаплямовані.
І ми всі свої рани кладемо в бездонну сумку,
По великому рахунку мінімізуємо думку.
Приспів.
Хвора агресія породжує репресії,
Де кожен з нас готовий вмерти від депресії.
І хворі скептики малюють цю сіру палітру,
Бо це не початок, а лиш малі білі субтитри.
А ми живемо в цій нашій оселі зла,
Де нам знову світить сонце й поселилась темнота.
В сезонних снах крізь біль ви далі плачете,
Все пошатнулось та і злішим, як бачите...
Приспів. Поділитись сторінкою: 
| |
