| |
Рушниками прадавніми у імлі
Витирали рани немалі,
І ставали сорочки-рушники
Чорні й червоні від землі...
І топтали їм ці маки у багні,
Розтинали, витинали руни на лиці,
Та ховались по болотах, в травах цілини,
В гаю, в дібровах від орди...
І вривалися в наші рідні хати,
І намиста зривали срібно-золоті,
Та крізь біль підіймали руки догори
І кликали вони віхолу:.
Віхола! Віхола! Нами дихала!
За виднокрай, виднокрай!
Забирай! Забирай!
Й рятувала віхола від біди,
В Ірій несла вихором по зимі,
І бурштинові очі віхоли
Гріли душі...
Хай ми - діти сонця! |
Хай ми - діти вітру! |
Хай ми - діти неба! |
Все одно шепочемо |
Ми, віхола, до тебе! | (4)
Віхола! Віхола! Нами дихала!
За виднокрай, виднокрай!
Забирай! Забирай!
Хай ми - діти сонця! |
Хай ми - діти вітру! |
Хай ми - діти неба! |
Все одно шепочемо |
Ми, віхола, до тебе! | (4) Поділитись сторінкою: 
| |
