| |
Приспів:
Ще й до жнив не дожив, |
В полі жита не жав... |
Досі — не долюбив, |
І не жив, і не жаль... | (2)
Що життя — то хіба твоя сутня межа?
Смерть заріже раба, і нехай — без ножа.
Але жити — замало. Боротись — умій,
Щоб нащадок твій змалку бува не знімів.
Не знімів на уста і на вуха не зглух.
Хай помреш! Та за нами останеться рух!
Згинем — хай! Хай — ославлені! Хай — не біда,
Вікова чортопхайка наближує даль.
По роках, по кістках, по обмерзлих гробах
Витрамбовує повінь для річища шлях...
А до жнив не дожив, |
В полі жита не жав, |
Замало любив — |
То, їй Богу, не жаль!.. | (2)
Приспів. (2)
Досі — не долюбив! |
Досі — не долюбив! |
Досі — не долюбив! |
І не жив, і не жаль... | (2)
Ні очей, ні вух,е
Ні рук, ні ніг, ні рота...
Я вже не знаю... Не знаю...
Не знаю... Не знаю...
Не знаю, чи я вже помер,
Чи живу, чи живцем помираю?..
Минулося!.. І вже не треба!..
Воно минуло, не болить!..
Над білим полем біле небо,
В гнізді сорочім сніг сидить... Поділитись сторінкою: 
| |
