Танго

Передмова:
   Там, де нас немає і не буде, 
   сніг упав на вежі і сади.

Як ми ходимо обоє 
нетрями старою дому!.. 
Гобелени і гобої 
славлять пару невідому, 

   ніби бачать нашу змову: 
   кожен дотик — теплий спалах. 
   І тоді ми знову (й знову) 
   переходимо в дзеркалах. 

На годиннику з гербами, 
як завжди, година друга, 
і крадеться вслід за нами 
може, туга, може, фуга... 

   Повз портрети і портшези 
   з нами йде луна від кроків. 
   Ми кудись надовго щезли 
   (двісті років? Триста років?). 

І, коли вже стане темно, 
з неопалених покоїв 
(я, здається, вівся чемно, 
я нічого не накоїв), 

   у жаркі вогні неонні 
   повертаємось навіки. 
   Я несу тебе в долоні, 
   а життя таке велике...

Поділитись сторінкою: