| |
Приспів:
Правда — її не зігнути!
Крига — нею не напитись!
Зрада — її не збагнути!
Кривда — її не простити!
Люди — як-не-як повстанці.
Орки — їм не осягнути
Край наш, де іде повз танці
Правда, яку не зігнути!
Зупинити писати — навряд чи
Мені риму приносить снаряд, чи
Клята куля у тілі бійця,
Який вчить нас іти до кінця!
Я писав, та раніше у стіл,
Від людей холод зустрів мене,
Та я не остив, думав згодом
Зав'язати, та все ж, Бог шепнув
Мені: "Як взяв — донесеш!"
Тільки це будуть не ніжні хіти,
Асфальтовані стежки не для твоєї ходи,
А дорога твоя через непролазні ліси,
Там військові зачекались на прості голоси,
Загрубили по дорозі, загрубіла душа,
Наточили зуби звірі, затупились пісні,
Від ковша небесного мені дали відкоша,
Щоб на землю я спустився, заточився в різні!
Приспів.
Якщо слово з мого горла зове,
замертвити неможливо живе,
а тому пропоную свої рими, котрі
готувались в Іловайському страшному котлі!
І вони для воїна, що світить собором,
Невеликий, та країну закриває собою!
Тому Бог сказав: "Вражай словами
З цього вірша й - зійде із рядків урожай!"
Скільки тихих і простих пацанів,
Не кричавши і не бивши своїх власних синів,
Взяли зброю, і, коли прийшов нарешті той час,
Гаркнули ворогу у перший свій раз!
Та так гучно і так страшно, що ті
Не лякались так у вбогому своєму житті!
І допоки полупокер відступавши ледь ліз,
У мене виходили не пісні, а культурний Ленд-ліз!
Приспів. (2) Поділитись сторінкою: 
| |
