| |
Ай-я-яй! Коси розпустила,
Ай-я-яй! Люди говорили,
Ай-я-яй! Ти не довіряй,
Їй не довіряй!..
Але чому я маю слухати тих,
У кого в душі завжди зима?..
Я не один із них - тих,
Хто каже, що все дарма.
Навіть, якщо весь світ буде
Лучити з усіх гармат,
Це не завадить весні,
Що зеленим знову зробить сад...
Доля розкидала нас
По різним містам,
Давши розпочати книгу
З чистого листа,
Моє небо сіре, як не бачу
На твоїх вустах тої посмішки,
Що береже завжди нормальний
Стан у мені, але поки ти
Десь там на чужині, і згорають
Ніби листя у вогні сірі дні,
Ти не перестанеш бути
Талісманом моїм!..
Приспів:
Ой, моя мила, ай-я-яй |
Коси розпустила, ай-я-яй, |
Люди говорили, ай-я-яй, |
Ти не довіряй, їй не довіряй!.. | (2)
Вітер обдуває твою спину,
Там попереду далекі гори,
Я пройшов лише одну третину,
Ти нагадуєш мені про море...
Все ще має бути,
Як ти не крути, но буденність
Знов сплітає свою липку павутину,
Ти вносиш свої фарби
В ту чорно-білу картину, і я
Не забуваю про тебе ні на хвилину...
Приспів. Поділитись сторінкою: 
| |
