Закований лицар

Мій лицарю, закований в броню,
Мій мечнику, насуплено суворий,
Мій Гамлете, у темні Ельсінори,
Своїм буттям до тебе я дзвеню.
То сон, то все омана, то — мана.
Зигзицею волаю над тобою,
Прокинься хоч разочок не для бою.
Та що ж тобі: що ранок, то війна.

Ніхто ще світ не виправив мечем,
Ніхто його ще не очистив кров'ю,
Давай його врятуємо любов'ю,
Ти зроду не втікав ще, то втечемо,
Втечемо світ за очі, бозна де,
Аби лиш там була свята земля ще,
А те, що кинеш ти напризволяще,
Воно є вічне, то ж не пропаде.

Мій Фаусте. спини шалений час,
Не будь так недоторканно похмурий,
Ти мій Амур, Феміда і Меркурій,
Нехай там ділять світ собі без нас.
Мій лицарю, закований в броню,
Свою броню найважче подолати,
Та все дарма, мов у порожні лати
Я птахою замерзлою дзвоню...

Поділитись сторінкою: