На головну сторінку

Олекса Кобець



Відомий український письменник

Перейти до списку пісень >>

Дати життя: 28.03.1889 - 05.09.1967
Місце народження: м. Канів, Черкащина

Біографія

Олекса Варавва (псевдо Олекса Кобець) народився 28 березня 1889 року в сім'ї бідних хліборобів, які не могли йому дати матеріяльного забезпечення так, що вже на 14-му році життя, після закінчення канівської 2-клясової школи, яка за статутом 1872 року дорівнювала 6-ом клясам гімназії, довелося хлопцеві покинути рідну хату й промощувати самому шлях у дальше життя.

Містечко Канів, де стоїть могила Кобзаря України, було місцем народження О.Кобця, одного з наступників Шевченкої кобзи. Близькість могили Шевченка мала рішальний вплив на формування душі хлопця і на кристалізацію його національної свідомости. Його доля була така подібна в дитячому віці до долі Шевченка! Хлопець був свідком щорічних прощ до канівської могили, слухав оповідань про ту могилу, читав там забороненого "Кобзаря", виданого у Львові.

З Канева виїхав до Катеринослава (Дніпропетровськ) і там працював попихачем у крамниці канцелярійного приладдя й тютюнових виробів, а опісля писарчуком і писарем у різних установах Катеринослава й Катеринославщини. Вже з 15-го року життя помагав із своїх злиденних заробітків батькам. Маючи 20 років, вернувся до Канева й працював у повітовій земській управі, керуючи шкільним відділом. Постачав для шкіл підручники і книжки та видавав заробітню платню учителям повіту. Тут працював до вибуху війни 1914 року.

Був Кобець одним із співробітників Союзу Визволення України серед українців, полонених з російської армії у час 1-ої світової війни, в таборі у Фрайштадті під Віднем. Попавши в австрійський полон, Кобець писав додому листи українською мовою, і це було причиною, що українці з відділу австрійської цензури передали його адресу до Союзу Визволення України. І ось одного дня до мадярського села Доначебу, де полонений Кобець працював на сільськогосподарських роботах, приїхав спеціяльний кур'єр від військового міністерства й забрав його до Відня, бо на терені Австрії і Німеччини творилися окремі табори для полонених української національности. Таких таборів було три: у Вецлярі, Рештадті й Зайцведелі в Німеччині. Кобця перевезено до табору у Фрайштадті в Австрії. Тут кипіло культурне життя і Кобець кинувся у вир того життя з усією силою свого запалу й таланту. Тут мав змогу доповнити свою освіту. Тому, коли закінчилася війна й Кобець вертався в Україну, прощався він з табором у своїх "Записках полоненого" такими словами: "Прощай, велика школо громадсько - політичного життя, школо глибокої національної свідомости, Фрайштадтський таборе полонених!"

Кобець поїхав до Канева, де від земства вислано його на Вищі Кооперативні Курси в Києві, перші в Україні. Вчився вечорами, а вдень працював в економічній установі "Дніпросоюз". Вищу освіту закінчив уже за большевиків у Вищому Економічному Інституті. До 1925 року жив у Києві, а потім переїхав до Харкова, де працював здебільша як редактор. Як сам оповідав, сотні разів висів над ним "караючий меч пролетарського правосуддя", але молитва, глибока віра в Бога і в остаточну перемогу Правди і Справедливости на землі завжди його рятували та провели його через фронти імперіялістичної війни й через пекло большевицького терору. Коли після упадку української держави большевики зайняли Київ, Кобець редагував "Громаду" й цілою душею віддавався тому журналові. До кореспонденційної праці в журналі прийняв він тоді Анатоля Гака (Мартина Задеку), з яким 7 місяців працював у великій гармонії і якого часто запрошував до свого дому. Як писав пізніше Анатоль Гак у своїх спогадах, за 48 років знайомства з ним стежки, якими вони обидва ходили, не раз і не два схрещувалися й перехрещувалися, аж доки не привели їх обидвох за Океан. Коли 31 серпня 1919 року Денікін зайняв Київ, почалася нагінка на все українське. "Дніпросоюз" перестав існувати, а разом з ним і журнал "Громада". Потім у 1922 році Кобець відновив його під зміненою назвою "Нова Громада", але в 1927 році і вона перестала існувати.

Кобець не вписувався до жодної літературної органіцації. Щойно тоді, коли в Харкові створено 1934 року єдину Спілку Письменників України, він прилучився до письменницької сім'ї, але тільки формально: на ділі він і далі тримався осторонь від організації. В 1941 році наказано йому евакуюватися до Казахстану, але він, як тоді казали жартома "спізнився до поїзду". Те саме зробили Аркадій Любченко й Анатолій Гак. Усі вони лишилися в Харкові і через якийсь час почали працювати в газеті "Нова Україна". А через рік довелося їм вирушити в далеку й невідому подорож. Кобець у своєму вірші "Втікачі" згадує про цю подорож ось такими зворушливими рядками:

Весь скарб у вузликах; маленькі саночки,
Весь одяг на собі, обмотки ганчіряні.
Глибокий сніг, і в ньому грузнуть два синки,
Із рідної землі в світи з батьками гнані.


Земний шлях Кобця припинився вночі з 4 на 5 вересня 10 років тому, себто в 1967 році, в місті Бофало, ЗСА. Був він довгий, оригінальний і цікавий. Прожив письменник майже 80 років, і за той час довелося йому переміряти чималі простори Європи й Америки.

Перша літературна спроба Кобця припадає на 1903 рік, коли померла маленька його сестра, яку він дуже любив. Свій смуток і жаль висловив поет у вірші, що його помістив у рукописному шкільному журналі канівської школи. Але власний дебют Кобця - це його перше оповідання "Під Новий Рік", надруковане 1 січня 1912 року в київській "Раді", яке критика прийняла дуже прихильно. Згодом друкувалися його вірші в журналах "Маяк", "Дзвін", "Літературний науковий вісник". Багато дописував до "Ради" про життя всіх закутків Канівщини, посилав туди економічні й літературні статті та рецензії. Пізніше співробітничав у "Віснику Союзу Визволення України", в "Новій Громаді", в "Сільському Господарі" та багатьох інших. В 1913 році видав збірку віршів "Ряст". Далі прийшли інші збірки поезій ("Під чужим небом" та інші),драматичних етюдів (наприклад, "У Тарасову ніч"), більших прозових творів (особливо "Записки полоненого"), фейлетонів, нарисів і численних перекладів поетичних і прозових творів із чужих мов. У "Червоному Перці" поміщував віршовані фейлетони, підписуючи їх Андрій Дудка. Кобець відомий також нашим дітям завдяки своїм гарним віршам, друкованим у "Веселці", "Свободі" й "Нашому житті". В Боффало вийшла його гарна збірка для дітей "Сонце сходить", якою користуються в школах за кордоном, як літературною читанкою. Написав 2 вірші про Крутянську трагедію.

Читачам найбільше відомий твір Кобця "Записки полоненного", де автор чудово описав час військової служби, перебування на фронті та в полоні. Цей цікавий автобіографічний твір удалося йому в році 1931 видати на Совєтській Україні друком, як чужу знайдену річ. Коли празька німецька газета дала високу оцінку творові, большевики твір сконфіскували.

Чікаго, 1977 р.

Джерело: http://www.vesna.org.ua/txt/bodnaruki/mds/13.html

  ПІСНІ
НазваСлова / МузикаАльбомA Файли  Рік  #
 Від Синього Дону до Сивиx Карпат
 (Люблена пластова пісня)
О. Кобець / М. Гайворонський 3    9135
 Аби побачити пояснення малюнків у колонці "Файли", підведіть курсор мишки до малюнка.      
Не знайшли пісні, але самі маєте текст чи аудіо? Додавайте її сюди або надсилайте на емейл!
Таким чином ви долучитеся до розвитку сайту та поділитеся улюбленим текстом з іншими!


Дані ввів: Anrzej  10.05.2006
Відредаґовано: 29.10.2015
Переглядів: 4419



  Виправлення та доповнення     ПРАВИЛА!     ДЕ СКАЧАТИ mp3 ?!
[cховати]


  Адреса цієї сторінки: https://www.pisni.org.ua/persons/580.html

 ВХІД
Е-мейл: 
Пароль: 
  Забули пароль?
  
  ПІДПИШІТЬСЯ! ГРУПИ У СОЦМЕРЕЖАХ
FB