Згадалась мені ця тема Може, комусь знадобиться та інфа, що я напишу. Сьогодні я 10-тий день, як одружена. Слава Богу! Часто мої знайомі кажуть "нарешті! це сталося!" Я маю цікаві і повчальні історії кохання і багатьом вони відомі - я занадто відкрита людина))). Кажуть - це погано. Але мені це більше допомагає: я більше чую якихось порад від людей, життєвих історій, люди краще пізнають мене по моїм вчинкам і по моїм переживанням. За останній рік я почула багато настанов католицьких священників. Деякі з них я прийняла щодо своєї життєвої ситуації. Я починала цю тему з метою знаходження половинки. Ми обговорювали, ЩО Ж ТАКЕ ОТЕ "половинка". У католиків я почула трохи іншу версію щодо цього терміну. Я до цих пір вважаю, що є такі пари (по життю зустрічала), які знаходять чудове порозуміння між собою. Їх називаю "половинками". Це - ДУЖЕ рідкісні пари. Не знаю, наскільки вони тривалі в шлюбі. Люди кажуть, що буває по різному: хтось до кінця життя от так душа в душу проходять все життя разом. Ті люди, певно, вміють прилаштовуватись швидко до життя, до різних типів дюдей - гнучкі. А є такі пари, що швидко набридають одне одному в своїй "однаковості". Я воліла би мати оту "золоту половинку". Але Господь знає краще, для чого я на цій землі і що і для кого я можу зробити або хтось для мене. Тож, посилає нам тих людей, які мають бути поруч нас і нас до тих, кому ми потрібні. Адаму в допомогу була створена Єва. І кожному з нас дані свої Адами/Єви (бувають, звичайно, вийнятки, коли є покликання служити тільки Богу - священство/сестринство(монашество)). І не обов"язково шалено кохати або мати пристрасть до тієї людини. Головне - любити. Любити в християнському значенні цього слова. Одного дня (за 4 дні до скорочення мене з роботи у відомій компанії) написав мені в асю хлопчик. Слово за слово, день за днем, помаленьку почали пізнавати одне одного. Він надіслав мені своє 1 фото, а мене він навіть не бачив. Тільки те маленьке фото, що видно в асі.

Він якраз в той момент був на Вокзалі - чекав маршрутку в сторону Тернопільщини, їхав додому. Офіс компанії, в якій я працювала, знаходився тоді саме в тому районі - пройти хвилин 10 повільним кроком. Але той хлопчик трохи полінувався пройтись ))). Ми не побачились. Після скорочення я вирішила трохи поподорожувати, він запитав, куди я їду і вирішили зустрітись на нейтралі - на Львівському вокзалі. Так і сталося. Ми побачились, познайомились. Відразу нічого такого імпульсивного в мене не виникло: він був звичайним собі хлопчиком. Трохи здивував зріст - мен якось попадались високі хлопці, а він був майже мого зросту)). Вже пізніше, коли я дивилась фото, розуміла, що він вже і не такий низенький, просто перше враження було саме таке. Потім друга поїздка.. я почала помічати, що він у всьому допомагає, на нього можна покластись, він мені ставав поступово симпатичний. У нас був важкий період - не до амуру було: обидвох шукали роботи.. мене скоротили, а він взагалі не мав роботи. Нам треба було якимось чином зустрічатись. Кататись туди-сюди - фінансово накладно. Тож, він сам вирішив, що переїжджає до Києва, буде шукати тут роботу, буде жити по гуртожитках, аби мати змогу пізнавати мене. Мені це дуже подобалось, бо людина рішуча: як задумав, так і зробив: знаходив якісь роботи будівельні, щоб хоч десь зачепитись; знаходив сам гуртожитки, витрачав ледь не останні гроші на їжу/житло/проїзд, аби не втратити мене. У мене чимдалі, тим сильніше відчувалась симпатія до нього, помаленьку-потихеньку якось він мене в себе закохував своїми вчинками, своєю віддачею мені. Але я ще не любила, не кохала. Сталося так, що померла моя бабуся, я приїхала з похорон з Хмельницької області..і того ж вечора несподівано він, стоячи на колінах, дарує мені обручку, про яку я тільки мріяти могла! Я завжди хотіла саме ТАКУ - з невеличкою квіточкою і пелюсточками, така гарнюня! І не просто дарує, а запитує, чи стану я його дружиною.. відчуття, звичайно, були приємні, зворушливі,

я завжди мріяла про таке освідчення і таку обручку. Але одруження - це серйозно. Він зробив пропозицію через місяць нашого знайомства, тож, з відповіддю я вирішила почекати. Я запитала, скільки часу він мені дає на роздуми. Сказав, що рік він буде чекати моєї відповіді. Так довго чекати не довелось, але трохи почекав. Десь через 4 місяці я погодилась на одруження. Тоді я вже відчувала кохання. Але були ще трохи сумніви в тому, чи варто відразу вінчатись. Дехто пропонував почекати, спочатку розписатись, а потім, як поживемо трохи років, вінчатись. Але мій наречений сказав на ці слова так: "То буде обман. Обман Бога в першу чергу". І я з ним згодна. У католиків треба пройти 3-місячні передвінчальні катехези - без того не вінчають. Мій наречений був православним московського патріархату. Ще при початковому знайомстві я пояснила свою позицію щодо мого вибору релігії і вибору місця для вінчання. Він міг бути християнином будь-якої парафії, але вінчатись я хотіла саме в костелі. Мій наречений погодився, бо для мене це було надзвичайно важливо. До речі, починав проходити катехези він, як православний. За 2 місяці сам захотів і перейшов до католиків, підписавши Символ віри католицький, щоб офіційно належати до католицької церкви. У нас з ним складні характери. Моя подруга якось сказала, що ми "не на одній хвилі"))), ми іноді маємо непорозуміння. Але я чудово розумію, що без того не буває. Просто буває того більше або менше. Так, у нас то буває часто, але завдяки любові, яка є між нами, ми швидко виходимо з тих ситуацій. Коил ми перший раз прийшли на катехези - священник запитав кожного з нас: "ти любиш його/її?" Навіть не "кохаєш", а "любиш". Бо це є важливо. Коли почув "так" у відповідь - сказав "Добре. Значить, ваш шлюб буде довгим і міцним". На катехезах постійно наголошували на тому, що чоловіки і жінки по природі дуже РІЗНІ, щоб ми були готові до того. Розглядались приклади, в яких ситуаціях то може бути.

І серед прикладів (історичних і сучасних християнських) ми бачимо, що жінки і чоловіки допомагають зрозуміти Бога одне одному; допомагають вдосконалити одне одного, зробитись кращими. Багато чого дає сповідь - не забувайте за це: сповідь і причастя. Після цього людина оновлюється зсередини, потім їй легше сказати "вибач, я була/був неправа/неправий". Якщо подивитись на мої попередні стосунки - я вважаю, що ми були більш гармонійнішою парою, аніж зараз. АЛЕ тільки зараз, коли минуло стільки часу (більше, ніж 1,5 року) - я розумію, що я зовсім не знала тієї людини. Зустрічі на відстані - то не для серйозних стосунків. Якщо то затягується - ні до чого доброго то не приведе.. І, як все ж таки важливо, мати ВЗАЄМНІСТЬ! І як все ж таки жінка відчуває, коли тієї взаємності немає. Як би чоловік не витрибував зі штанів і не розказував красиво, що "кохає" - жінка завжди краще любих сказаних слів то відчує. Кохати і бути некоханою жінкою - це біда. І слава Богу, що мене оминула та доля. І ще одну цікаву річ сказав священник: бути дружиною - це служіння; служіння чоловікові, Богові, дітям, своїй сім"ї. І, ясно, що для того треба позбуватись свого егоїзму, що це не легко. Але все ж таки це варто того, бо вдвох жити ЛЕГШЕ, бо є взаємодопомога і взаємолюбов. І так приємно відчувати, що є та опора в житті, що є кому виговоритись, що є кому віддати свою любов і тд. Цілі досягнуто. Я знайшла свою половинку. Половинку, але не ідеал)). Половинку, якою нагородив мене Бог для нашого взаємопізнання, вдосконалення, розмноження і пізнання Бога. Слава Богу!

Слава Богу!....прочитала вашу історію і хочу подякувати....мабуть не випадково саме вона потрапила мені в поле зору і нагадала мені золоті слова :"..... бути дружиною - це служіння; служіння чоловікові, Богові, дітям, своїй сім"ї. І, ясно, що для того треба позбуватись свого егоїзму, що це не легко. Але все ж таки це варто того, бо вдвох жити ЛЕГШЕ, бо є взаємодопомога і взаємолюбов. І так приємно відчувати, що є та опора в житті, що є кому виговоритись, що є кому віддати свою любов ....."як все просто і як складно(((

Юля!!! Вітаю!!! гарно написала! бажаю, щоб і надалі все у вас складалося добре!!

Дякую! Для того, щоб все складалось добре - ми працюємо над собою і будемо старатись це робити і надалі

Юльцю, поздоровляю!
Просто давно сюди не заглядав. А тут така новина! Дуже радий за Вас. Ще більше за Вашого чоловіка.
Щиро бажаю молодому подружжю успіхів саме в розумінні одне одного: ви потрапили в групу ризику , але взаємне розуміння зведе той ризик до нуля.
Нехай вам обом щастить на многії літа!

ДідВасиль

Дуже дякую!!! А чому ми в групі ризику?

Ви потрапили в групу, де неминуче будуть родинні справи. Це і є дуже ризикована діяльність, якої ви насправді досі уникали. І це така сфера, куди стороннім зась. Тому я тільки можу висловити моє щире побажання, щоб ви з усіма ризиками дружно впорались!

Вітаю, Юлічко!
Дуже радий за тебе
Слава Богу, що Ви зустрілись!

Дякую! @-}-}--

Як минув місяць подружнього життя? Чи міняється щось у стосунках?

(я з розповіді не зрозуміла, то скільки ви були знайомі до одруження: 5 місяців чи півтора року???)

Я також давно не заглядала, то лиш зараз дізналася таку новину.
Приєднуюся до всіх привітань і побажаннь і може трохи незвично, але хочу побажати, щоб вам завжди було цікаво разом. Бо це насправді дуже важливо помимо усього вище сказаного

Коротко кажучи, перший місяць був важкий (за перший тиждень мова не іде). А от після виходу на роботу після вихідних - це є досить важко.. фінансова нестабільність дає про себе знати.. морально важко, бо доводиться працювати на трьох роботах, на двох з яких затримують зарплати. А у чоловіка лише на минулому тижні видали частину зарплати за грудень.. Це теж несе свій відбиток на стосунки, окрім звичайної притирки характерів, норовів і звичок. Важливо, що ми повінчались - це дуже допомагає: розуміння, що цей шлюб є вічним, які б проблеми не виникали. Дуже важливими є речі, коли ми вибачаємось за свої неправильні вчинки і спільна молитва - Господь допомагає нам терпіти в ситуаціях, коли треба стерпіти і дає нам любов, щоб ми могли її показувати. Хоча, насправді, початок є трохи проблемний. Головне - не забувати ПОКАЗУВАТИ свою любов, а не тільки її констатувати. З такими важкими характерами, як у мене чи чоловіка - легкого життя ніхто і не сподівався ) але ми стараємось. Старочко, є питання: тобі чоловік допомагає на кухні в підігріванні/готуванні/нарізанні їжі? Чи ви розділяли обов"язки на чоловічі/жіночі?

Відповідь: завжди допомагає.
Нема ніякого розподілу в нас. Знайомі дивуються коли приходять і бачуть що він зі мною на кухні, кажуть чи не мішає він тобі там?? Але мені приємно, що він хоче допомогти.
А сніданок - це взагалі його робота )) Він сам собі вибрав. Каже, що йому подобається приносити мені сніданок, коли я зранку ніяк очі протерти не можу і вилізти з ліжка.. Моя задача - це звечора організувати, щоб було що підігріти зранку(мається на увазі якесь м'ясо приготувати чи рибу, бо таке він просто не вміє, тож ми віднесли це суто до моїх обов'язків ) Ще часом питається ввечері "що ти хочеш щоб я зранку приніс/загрів/приготував"(це якщо є вибір) і каву чи буду пити

А ти чого питаєшся? Ви не поміщаєтесь двоє на кухні, чи навпаки - тобі одній забагато місця?

По різному буває) Просто цікаво, як інші молоді влаштували свої обов"язки. Дякую за відповідь

оце щойно прочитав історію від Юлі.
дуже гарно і зворушливо, а головне - з Богом!
я теж шукаю свою половинку і вірю, що нас Бог разом зведе одного дня.
нехай всіх вас Бог благословить!

я приєднуюсь , хай збуваються Ваші мрії!!!

яка цікава тема...

Ага, я колись була на цьому дуже зациклена - щодо знаходження собі половинки. Вчора був дуже важкий день (сьогодні, в принципі, теж..): я трохи важкувато відходжу від заморожування ерозії, та щей маму вчора до лікарні поклали. Без чоловіка мені було б набагато важче, я так дякую Богу, що Він подарував мені його! (хоч бувають моменти, коли я дуже гніваюсь на нього - не без того)

Я щиро рада за тебе - що ти зустріла СВОЮ людину

ну...а те що ти інколи гніваєшся - то є нормально ... я десь-колись читала статтю, що надто ідеальні відносини рано чи пізно закінчуЮться виверженням вулкану...

...а так, коли обоє людей циклічно злегка гніваються-миряться - то є гармонія для міцних стосунків...

Е-хе-хе. Заздрю молоді - шукають половинку!

ага...а думаєте то просто?

Не просто та й шансів мало.

по собі судите?

Ага

це сайт знайомств?

Це ФОРУМ сайту, де є тема на любовну тематику. Проблеми?

а коли ми будемо обговорювати пісену творчість?

Анатолію, не зв'язуйтесь з нею. Це небезпечно!